Вифлеємська зоря

Різдвяне дійство

14 осіб: післанець, 1-й ескімос, 2-й ескімос, 3-й ескімос; 1-й африканець (знахар), 2-й африканець; 1-Й індіанець (розвідник), 2-й індіанець (вождь), дівчинка-індіанка (сестричка Пероквітка); 1-й китаєць, 2-й китаєць, дівчинка-китаянка; брат (білий), сестра (біла).

#

Післанець з накидкою на плечах або ж у плащі темного кольору з’являється на порожній сцені, вітаючи глядачів:
Богу Слава, любі друзі!
Поклін усім, шануємо вас дуже.
Однак ні ангелів, овець чи пастухів,
Що твердо сплять у полі між снопів,
Ані стаєнки, сяєва з небес
У цьому дійстві не побачите ви днесь.
Ні ясних крил, а чи сурми в руці...
Лише мене у чорному плащі.

(Робить крок вперед, продовжуючи радісним голосом)
Я ангел все ж таки, хоч в мене
Можливо вигляд і злиденний.
Дві тисячі вже літ з тих пір минуло,
Як зірка ясна в небі спалахнула.
Цієї ночі пастухам я звістував,
Що Бог у яслах народився нам.

(Поринувши у спогади)
Зі сну глибокого усіх їх пробудив.
До смерті налякавши зблиском крил.
О, бідолахи, як вони тремтіли,
Упали долілиць, зі страху сполотніли.
Я змусив їх підвестися на ноги,
Благаючи: Не бійтесь! Я від Бога!
Із ними я намучився достоту,
Тому вже не з’являюсь більше як істота
3 крильми і у блискучих шатах —
Лише безбарвним людським братом.
Я мусив посланцем іти і голосити,
Що Вифлеємська зірка понад світом —
Вона усіх, хто волю добру має в серці,
До Божого Дитяти допровадить врешті.

(Виймає з-під плаща зроблену із золотистого паперу зірку з зубцями та шлейфом)
Погляньте, люди, киньте знову оком,
Як мерехтить щорік вона нівроку.
Hi плямочки, ні складочки немає,
Яскравість не згубила — далі сяє,
Ще й нині в небі може веселити,
Лиш би хтось зір хотів свій потрудити.
Я для невірних зірку з неба зніс.
Ось у руці вона — нетлінний блиск!
I тайна ось, якщо когось доймає,
Дорога в Вифлеем повз мене пролягає.
(ховає зірку під плащем, причаївся).

#

(Три ескімоси виходять наперед, перший завжди підганяє інших, другий весь час невдоволено бурчить, а третій усім віддає належне. 2 і 3 ескімоси несуть рибини, зроблені з кольорового паперу вожак-провідник має у руці плоский барабан).

1-й ескімос: Ходім вперед, ходімо! Не піддаваймось втомі. Ще трохи і згодом будемо на місці. Вже зовсім недалеко. Не знемагайте!

2-й ескімос: Та кілька днів ми чуємо одне і те ж! Іти вперед, не знемагати, крізь страхітливі місцевості, де немає ні льодовиків, ні Північного сяйва. Можливо, йдемо невірним шляхом. Хто знає?

3-й ескімос: Отож. Хто знає?

1-й ескімос: Коли б я був буревісником, полинув би на крилах до Дитятка-Христа. Або краще — тюленем, тоді я поплив би до Ісусика малого. А так змушений волокти зі собою ще й оці важкі рибини. Можливо, Дитятко-Христос і зовсім не любить рибу. А що тоді?

3-й ескімос: Авжеж, і що тоді?

1-й ескімос: Звичайно, Дитятко любить рибу. Який прекрасний це дарунок! Чи знаєш бо когось, хто б рибою поласувати не хотів?

3-й ескімос (до 2-го ескімоса): Ось бачиш. Він любить рибу.

2-й ескімос: Та зазвичай, удома набагато краще, і затишно в хатинці сніговій під ведмежим хутром.

3-й ескімос: А-а-а.

2-й ескімос: На санях мчати бистрих...

3-й ескімос: А-а-а.

2-й ескімос: Чи на швидкій, немов стріла, байдарці.

3-й ескімос: Словами цими болю завдаєш і раниш серце. (до 1-го ескімоса) Твоя це божевільна була ідея, іти шукати Дитятко-Ісуса.

1-й ескімос: Так. Шукати повинні ми, а не сваритись.

2-й ескімос: Навіть сваритись не дозволено.

3-й ескімос: Навіть сваритись...

1-й ескімос: Христос-Дитятко на нас чекає!

3-й ескімос (до 2-го ескімоса): Про це забув ти! Як можна таке забути? Адже чекає він на нас! Вперед рушаймо далі!

2-й ескімос (погоджується, зітхаючи): Там є хтось. Запитай-но, куди дорога ця веде!

1-й ескімос: Агов! Чи є тут хтось?

Післанець (повільно підводиться): Як мучить голод мене, змилосердіться, подайте бідному рибину!

2-й ескімос: Що хоче він?

1-й ескімос (здивовано): Наші рибини.

2-й ескімос: Наш подарунок? Він з глузду з’їхав.

3-й ескімос: З’їхав, так.

1-й ескімос: Він каже, що голодний.

(Невелика пауза)

2-й ескімос: Ти запитай, хто він такий?

1-й ескімос: Ти хто є?

Післанець: Я брат людей.

1-й ескімос (до 2-го і 3-го ескімоса): Він брат людей.

2-й ескімос: Він має на увазі — ескімос.

3-й ескімос: Віддати рибу я йому повинен?

2-й ескімос: Не можемо у руки смерті брата передати ми. Чи як гадаєте собі?

3-й ескімос: Ні-ні! Віддай рибини!

1-й ескімос (до післанця): Візьми ось! Це наш дарунок мав би бути Христу-Дитятку, (до інших) тепер з порожніми руками нам доведеться йти.

3-й ескімос: 3 порожніми. Як шкода. (До 2-го ескімоса). Проте, за словом до кишені тобі не лізти. Христу-Дитятку усе ти поясниш.

2-й ескімос: Якщо прибудемо колись нарешті.

1-й ескімос: Вірно, я власне про дорогу і хотів спитати. — Послухай! Чи знаєш випадково дорогу до Дитятка-Ісуса?

Післанець: Прийміть оце як символ у дорозі —
I як подяку вам за милосердя Боже.
Повз мене йдіть, прямуйте далі.
Це добрий шлях — його не проминайте.
Бо всяк, що добру волю має.
Дитятко Боже конче напіткає.

1-й ескімос: Чи можеш подати нам знак, за яким ми помандруємо? Можливо, порадиш щось?

Післанець (відламує один ріжок від зірки і подає): Прийміть ось, як символ в дорозі, у вдячність за вияв милосердя.

(Затуляється плащем).

1-й ескімос: Блискучий ріжок від чогось...

2-й ескімос: Зубець! Уламок.

3-й ескімос: Незавершений твір.

2-й ескімос: Заховай! (до 3-го ескімоса). Хто знає, можливо в пригоді стане.

3-й ескімос: Теж так гадаю. Хто знає...

1-й ескімос: Головне, що ідемо вірним шляхом. Послухайте, братове! Перепочинемо трохи, тоді з новими силами подамось далі.

(Присуваються один до другого, кладуть голови на коліна).

1-й ескімос: Не спати, лишень трохи відпочити!

(Бере до рук барабан і півголосом співає).

(Спів-промовляння під звуки барабана).
Йо-го! Йо-го!
У нашому краї
Ночі предовгі, йо-го!
I вітер крилатий
Щодня і щоночі гасає.
I діти бояться його.
Йо-го!
У нашому краї
Духи в пітьмі, йо-го!
Як чорне вороння
3 могутнім розкриллям —
I діти бояться його.
Йо-го!
У нашому краї
Тужать за Богом, йо-го!
За Богом предобрим,
За люблячим Богом!
I діти не бояться Його.
Йо-го!

#

(Троє африканців виходять наперед з барабаном, калатавкою та гарбузовою плящинкою).

1-й африканець: За мною! Гарненько-чемненько весь час за мною.

2-й африканець: Так-так, а ти крокуєш, немовби знаєш, куди шлях далі поведе.

3-й африканець: Він добрий нюх має, передбачає вірний напрямок.

2-й африканець: Сподіваємось. (Розглядають 1-го африканця) Ну, І що ж? Куди-бо далі маємо іти? Ти ж у нас сміливець, найкмітливіший, носиш хутро мавпи і коралі з мушель, зварив лікувальний напій, ти мусиш знати!!!

3-й африканець: Посмій лиш не знати!!

1-й африканець (потирає потилицю): Міркую.

2-й африканець (до 3-го африканця): Швидко не буде... Присяду тим часом.

3-й африканець: I я теж. Плящинка ця доволі важкувата.

2-й африканець: Можливо, даремно тягнемо її з собою до Ісусика-Дитятка. I так збагнути ніяк не можу, для чого немовлятку знадобилася б вона.

1-й африканець: Дитинці не потрібна, та матері. Напій цей цілющий, потіхою їй буде. Я чудове пальмове вино узяв, солодкий мед, найкращий із усіх сортів, ще й ароматні прянощі, усякі, які лиш знаю тільки я. Тому власноруч зроблений напій ви не ганіть мені.

2-й африканець (до 3-го африканця): Тягнути право маємо, ганити ні.

3-й африканець: Hi побурчати трохи...

1-й африканець: Прошу покалатайте, зчиніть хоч трохи шуму галасу, щоб міг я добре міркувати!

(Чути калатання і удари барабану).

1-й африканець: Вже знаю, що слід робити. (Промовляє, а довкола у напружене мовчання, і промениться). Я запитаю когось, як нам далі іти.

2-й і 3-й африканці (перезираються без особливого здивування).

1-й африканець: Присів там наче хтось, чи часом не людина! Агов, ти хто!

Післанець (простягає руки): Слабий я і нездужаю, змилосердіться. Подайте ліки бідному на скріплення.

1-й африканець (збитий з пантелику повертається назад до інших).

2-й африканець: Ну пощастило? Чи знає він дорогу?

1-й африканець: Він... він просить наші ліки.

2-й африканець: Чого він хоче? Наш дорогоцінний лік — дарунок для Христа-Дитятка і Матері його? Мабуть, щось негаразд із ним?

3-й африканець: Не щось, а цілковито... ума забракло.

1-й африканець (поглядом лікаря оглядає післанця): Він хворий і помре без ліків.

(Маленька пауза).

2-й африканець: Помре? Це як! I на очах у нас?

3-й африканець: Впаде до наших ніг?

2-й африканець: Серед дороги нам?

3-й африканець: I все припиниться тоді! Хто цей нещасний?

1-й африканець: Ти хто такий?

Післанець: Я брат людей в великім горі.

1-й африканець: Брат людей.

2-й африканець: А що це значить? Негр?

3-й африканець: Звичайно, один із наших.

1-й африканець: Та ще й в великім горі.

(Притулилися головами).

2-й африканець: Ви що гадаєте? Чи обійдеться матір Дитятка без напою.

3-й африканець: Якщо ми заспіваємо пісню їй — піднесемо на дусі!

1-й африканець: Щоб не стояти із порожніми руками.

2-й африканець: Розумне врешті рішення прийняли. I пісенька — потіха Матері, й Дитині.

3-й африканець: А ліки — братові людей: швиденько віддай йому.

1-й африканець (до післанця): Візьми ось! Тричі на день добрий ковток, тоді добряче пчихнути і через кілька днів знову почуватимешся, мов на небі.

Післанець: Щиро вам дякую!

1-й африканець: Будь ласка. На здоров’я.

2-й і 3-й африканці (стривожено): Дорога! Про дорогу запитай!

1-й африканець: Оскільки таким приємним виявилось наше спілкування, скажи, як до Дитятка-Ісуса далі нам іти?

Післанець: Повз мене, повз мене, крокуйте далі. На шляху вірнім, усіх пропускаю.

1-й африканець: Як гарно мовиш! Ще радо хотів би попросити про знак, щоб у дорозі орієнтуватись нам.

Післанець: (подає йому кусень від Різдвяної Зірки). Прийміть ось, як символ в дорозі, у вдячність за вияв милосердя.

1-й африканець (до 2-го і 3-го африканців): Напрям вірний наш, а це вже чогось варте: і знак ось. Смішно як (махає, розглядаючи).

2-й африканець: Немов уламок від чогось.

3-й африканець: Гладкий, як дзеркало, блискучий, наче місяць. (до 3-го африканця). Здійми угору. О бідолашний лікар, знову ламатиме собі голову!

1-й африканець (потирає потилицю): Будьте ласкаві, покалатайте трішки!

(Звуки барабана і калатання).

1-й африканець: Голосніше! Ще голосніше!

(Пробуджуються ескімоси).

1-й ескімос: Хто гамір зчинив такий?

1-й африканець (ховає зірки шмат): Щось там наче ворушиться!

(Побачивши один одного, перелякались).

Усі разом: Ух!!!

(Обидві групи схвильовано шепочуться поміж собою).

Ескімос: Чорнолиці дикуни це!

Африканець: Плосконосі, безпардонні!

Ескімос: Бовдури нерозумні, біднота, немає у що зодягнутись.

Африканець: Півлюди, півзвірі, замотані у хутра й шкури.

Ескімос: Агов!

Африканець: Гей ви!

Ескімос: Хто будете такі?

Африканець: Як вас звати?

(Невелика пауза)

1-й ескімос: Ми родом з Півночі, а називаємося люди, хоч інші звуть нас ескімоси. Ідемо провідати Дитятко-Ісуса. А ви?

2-й і 3-й африканці: Дитятко-Ісуса провідати йдуть? Тримайте мене!..

1-й африканець: А ми із Півдня, з Африки самої, де проживають найгарніші і найрозумніші люди, і теж спішимо до Дитяти-Ісуса.

Ескімос: Негри! I чорні, як носи в тюленів! Й вони Дитя-Ісуса провідати захотіли і не соромляться ж бо...

Африканець: Ескімоси! Від яких рибним жиром тхне — наважились податися між люди...

(Обидві групи нюхають повітря).

Усі разом: Фе! Та хто б то з вами справу мав?

2-й ескімос: Негри усі брудні.

2-й африканець: Ескімоси смердять усі.

(Усі збентежені).

Як? Що? Так! Hi! (Заколотники намагаються заспокоїти своїх супутників).

1-й африканець (до 2-го африканця). Звідки ти знаєш, що ескімоси усі смердять? Ти жодного із них ще досі не зустрічав?

1-й ескімос (до 2-го ескімоса): Тобі хто сказав таке, що негри всі брудні? Невже ти пересвідчитися особисто міг колись?

2-й африканець: Hi.

2-й ескімос: Hi, але про це всім відомо.

3-й ескімос: Загальновідома істина це є!

(Хор звинувачувачів з барабаном і калатавкою, можливий супровід музики).

2-й і 3-й ескімос:
Дітки, так воно буває —
Всі чудово про це знають:
Негри, о які ж вони брудні,
Негри — замазури.

2-й і 3-й африканець:
Дітки, так воно буває —
Всі чудово про це знають:
Неприємний запах носить
Вітер від ескімосів.

2-й і 3-й ескімос: Казав ще батько мій, і мама, і сестра казали, дядьки і тітоньки усі — рідня, близька й незнана.

2-й і 3-й африканець: Від діда-прадіда я знаю і батька-матері, й усіх моїх тіток й дядьків — рідні всієї, яку маю, що правда це, а правда — то не гріх!

Усі разом: Цього народу не розумієм. З таким народом нам не по дорозі. Найкращий вихід, що кожен сам собі є паном, і поодинці шляхом піде сам.

(Розходяться по різні боки).

Ішли та йшли, зійшли на манівці,
Та в кожного в руці Знамення — той зубець —
Звели ж бо нанівець,
Бо в кожного інакший зміст
Цього знамення: кожен егоїст!

О, не знайдуть вони ніколи Сина Божого такими.

#

(Троє індіанців виходять по черзі: розвідник — 1-й індіанець, вождь — 2-й індіанець, навантажена всякою всячиною дівчинка-індіанка, вояки несуть списи).

1-й індіанець (обережно підкрадаючись, шукаючи сліди, киває іншим): Ху-ху! Великий вождь — Могутня Стріла — крокуй за мною. Знайшов надійне місце відпочинку!

Вождь: Ху! Шлях цей до Сина складний доволі. Мої п’яти вождя в піхурах, а у великий палець правої ноги ще й встромилась колючка терену. Та індіанець не піддається болю. Моя сестро, Пероквітко, присядь тут, відпочинь. Це сильна і хоробра жінка, тому і можна їй іти разом із нами.

Дівчинка-індіанка: О так мої браття, вайлуваті вояки, тому й дозволили мені йти разом з вами, щоб тягарі важкі було кому тягнути! Ух! (сідає).

Вождь: Сестрице Пероквітко, не нахабній! — Сестричці Пероквітці честь випала велика, нести дарунок Синові — намет з найвитонченішої шкірки буйвола.

Дівчинка-індіанка: А також і м’ясце його, і печиво кукурудзяне, ще й пшоняну кашу, голодний шлунок великого вождя щоби повеселити. Вогонь, дрова і покривало та…

Вождь: Прикуси язик, сестрице Пероквітко! Чий слід побачив наш братик, Соколине Око?

1-й індіанець: Нехай вождь Могутня Стріла послухає! Незадовго перед нами отаборились тут три мужі з Півночі в хутряній одежі і ласували рибою. Вони натрапили на трьох людей з Півдня, котрі мандрують без мокасин. Один із них волочить важке щось в кругленькій посудині, яку й залишив тут. Інший проводить довго час свій у роздумах: стояв він нерухомо на клаптику землі, втиснувши в неї глибоко пальці ніг своїх. Тоді розмова жвава зав’язалася між ними. Мужі із Півночі та з Півдня ногами тупцювали, тоді аж розійшлися. Та люльку миру (шукає сліди) так і не запалили.

Вождь: Наш братик, Соколине Око, гідний імені свого! Чи ще хтось є поблизу?

1-й індіанець: Нікого, великий вождю.

Дівчинка-індіанка: Та все ж, мої хоробрі браття, я відчуваю, мовби стежить хтось за нами.

Вождь: Сестрице Пероквітко, відпочинь лиш. Ти ж, брате, Соколине Око, наступну відстань шляху досліди. Бо серце моє тужить за Сином Божим.

1-й індіанець: Моє теж.

Дівчинка-індіанка: І моє.

Вождь: Джіпі! Куди цей шлях провадить далі?

1-й індіанець: Ух! Брат великого вождя тепер не цілком певний…

Дівчинка-індіанка: Нехай спитає брата у темному плащі, що там сидить позаду і дивиться весь час на нас.

Вождь: Ух! Сестричка Пероквітка лиш жінка, однак володіє даром, який блідолиці здоровим глуздом називають! Братику, ти запитай його!

1-й індіанець (підходить до післанця і вітає його за індіанським звичаєм піднятою рукою): Чужинцю, послухай лиш.

Післанець: Немаю даху над головою. Змилосердіться добрі люди наді мною. Подайте убогому міцний намет.

1-й індіанець (відскакує назад): Ух, ух! Вождю Могутня Стріла, зіпрись на списа свого і нагостри вуха! Чужинець просить наш намет віддати.

Вождь: Дарунок для Сина Божого — Дитяти?

1-й індіанець: Вождь сам сказав.

Вождь: Чому його бажає мати?

Дівчинка-індіанка: Тому що він, мабуть, намету і немає. Він бідний і похилий віком, і немічний, втомився дуже і, очевидно, що боїться дощів і снігу, хуртовини й холодів.

Вождь: Сестричка Пероквітка фантазує, як кожна жінка. Скажи нам, хто він?

1-й індіанець: Ти хто, чужинцю будеш?

Післанець: Я бідний брат людей.

1-й індіанець: Бідний червоношкірий.

Вождь: Брату людей допомогти потрібно.

1-й індіанець і дівчинка-індіанка: Великий вождь сказав.

Вождь: Ми стоятимемо з порожніми руками перед Сином і серце кривавитися буде. Та ще більша ганьба покриє нас, коли ми не дамо намету братові людей. Ху!

1-й індіанець і дівчинка-індіанка: Ху!

Вождь: Братику, передай намет і запитай про шлях до Христа-Дитятка!

(Ввічливо передають намет).

1-й індіанець: Брате людей, вкажи нам шлях, який веде до Христа-Дитяти.

Післанець: Повз мене, повз мене, крокуйте далі. На шляху вірнім, усіх пропускаю!

1-й індіанець: Чи брат людей подасть нам знак, за яким орієнтуватись будемо?

Післанець (подає йому кусень від зірки):
Прийміть ось як символ в дорозі, у вдячність за вияв милосердя.

1-й індіанець: Щира дяка братові людей (індіанське вітання). Великий Вождю Могутня Стріла, розплющ очі. Ось символ — знак.

Вождь: Наче уламок від списа.

Дівчинка-індіанка: А мерехтить, як дивна зірка.

Вождь: Сестрице Пероквітко, приборкай свою уяву.

1-й індіанець (зворушено): Великий вождю, послухай! Наближаються чужинці. (Приклавши вухо до землі). Вони — зі Сходу двоє чоловіки і одна жінка. Жінка дріботить, немов тетерка.

Дівчинка-індіанка: Отож, тяжкого вантажу за собою не волочить?

Вождь: Сестрице Пероквітко, ой недоречні твої завваги!

1-й індіанець: Ніхто нічого важкого не несе.

Вождь: Заховаймось! І підслухаємо, що чужинці мовлять (Усі зникають).

#

(Троє китайців, серед них дівчина, виходять наперед. Дівчина несе звиток шовку).

2-й китаєць: Ай-яй, якою ж далекою виявилась оця дорога до Христа-Дитяти! Повна небезпек і загроз потрапити у руки чортам і варварам!

Дівчинка-китаянка (погладжує шовк): Маймо надію, що жоден розбійник не відбере у нас шовкової тканини, дарунку для юного Небесного Царя. О брате старший, ноги мої неслухняні зробились і не бажають далі йти. Тож відпочиньмо трохи!

1-й китаєць: Лишень у далекій дорозі випробовується на міцність людина, а серце її — тривалістю часу.

Дівчинка-китаянка: О, серце моє має крила, як у лелеки, та ноги мої зранені. (Сідає). Чому дозволили мені піти із вами! Коли б самі ішли — давненько вже мабуть прибули.

1-й і 2-й китаєць: Без тебе не підемо, сестричко, наша ти. Христос-Дитятко на тебе також жде.

Дівчинка-китаянка: Та коли сил не стане і на дорозі звалимося з ніг?

1-й китаєць: То нічого не вдієш. Інші брати та сестри прийдуть по нас і шляхом цим продовжуватимуть іти. Не піддаваймося суєтним думкам.

2-й китаєць: А радше думаймо, куди цей шлях провадить далі.

Дівчинка-китаянка: Сидить там хтось. Його і запитаймо!

2-й китаєць: Вельмишановний! Насмілились ми потривожити тебе одним лиш запитанням.

Післанець: Як холодно, о люди, змилосердіться! Одежину убогому подайте!

2-й китаєць (до інших): Він бідний син народу. І замерзає. Просить про одяг!

Дівчинка-китаянка: У нас лишень дорогоцінна шовкова тканина і більш нічого.

2-й китаєць: Ми зганьбимо себе, коли без подарунку вітати прийдемо маленького Небесного Царя?

(Поглядають одне на одного).

Післанець: Я замерзаю!

(Дівчинка нерішуче, вагаючись, передає сувій 1-ому китайцеві, а він — 2-ому китайцеві).

2-й китаєць: Чи виявиш нам честь і приймеш цей невеликий звиток шовку уваги особливої не вартий?

Післанець: Які ви милосердні!

2-й китаєць: Вельмишановний брате людей, чи вірним шляхом до Дитяти-Ісусика ми йдемо?

Післанець: Повз мене, повз мене, крокуйте далі. На шляху вірнім усіх пропускаю.

2-й китаєць: Коли б мені знак з собою взяти за провідника, як людського знання забракне часом.

Післанець: Прийміть ось, як символ в дорозі, у вдячність за вияв милосердя (дає йому хвіст від зірки).

2-й китаєць: (вклонившись, повертається назад). Нам знак даровано в дорогу, як таємницю.

Дівчинка-китаянка: Перистий лист у пошуках за квітом.

1-й китаєць: Хвіст золотого птаха.

2-й китаєць: Нагострімо зір, за шляхом стежмо — а скарб єдиний цей, якого маємо, із рук не випускаймо.

1-й китаєць: (ховає шлейф зірки під плащем).

(Підкрадаються індіанці. Дівчинка-індіанка: не стримується і починає реготати).

Дівчинка-китаянка: Це що тут? Клекоче хтось.

1-й китаєць: Струмок? Або молода цесарка?

2-й китаєць: На слух немов дівча, що ненароком вгледіло смішне щось.

Дівчинка-індіанка: Не можу більше — ха-ха-ха — простіть, братове, ще раз ха-ха-ха.

(Китайці повертаються у напрямку звідки долинає сміх).

1-й китаєць: Дівча, котре там квокче, виходь негайно і не бійся.

(Виходять індіанці).

2-й індіанець: Кого Бог хоче покарати, пішле йому у подорож сестричку, вірну подругу. (Обидві групи вітаються).

Дівчинка-китаянка (починає реготати): Але ж і вигляд у них (закриває рукавом обличчя). Ха-ха.

Дівчинка-індіанка (вибух обурення): Вони жовті.

1-й індіанець і Вождь: Справді, жовті.

Дівчинка-китаянка: Червоні — ха-ха-ха — вони червоні. Це справді — так.

1-й і 2-й китайці: Червоні — смішно як! Червоні — і дурні, бо й на хвилину серйозними не можуть бути. Ха-ха-ха.

1-й індіанець і Вождь: Жовті — ха-ха-ха — і нерозумні, як немовлята, нічого крім реготу не вміють і не знають — ха-ха-ха, хо-хо-хо, хе-хе-хе.

Дівчинка-китаянка: О брате старший мій, вони кепкують з нас!

1-й і 2-й китайці (вкрай обурено): Безсоромні.

1-й індіанець: Великий вождю, гряде щось неймовірне і жахливе, вчувається мені.

Вождь: Нехай брат сповістить усім, про що здогадується він.

1-й індіанець: Вони глумляться над нами, от і все.

Вождь: Брат наш вірний здогад має — це варвари.

1-й китаєць: Чорти червоні!

Усі індіанці разом. Жовті чорти!

1-й китаєць: Що — щоб нас синів прадавнього і наймудрішого народу на цій землі! Отак неславити! (ввічливо). Червоношкірий чужинцю, слухайно! Коли твої гідні пошани предки ще наче мавпи по деревах лазили, моєї скромної і майже непомітної родини нащадки для місяця весняного вірші складали, чорною тушшю пишучи.

(Індіанці роздратовані і збиті з пантелику).

Вождь: Що має на увазі він? Здасться-бо розгнузданого язика цей жовтий має!

Дівчинка-індіанка: Великий брате мій, відповідай: мої прародичі не мали часу віршувати. Були це хоробрі й мужні воїни.

Вождь (з особливою повагою): Мої прародичі...

Дівчинка-китаянка: Хі-хі! В них пера є на голові! Так, пера! Хі-хі!

1-й індіанець і Вождь (приглядається пильніше): Вони носять зброю, ха-ха-ха!

Вождь: Ха-ха-ха!

1-й китаєць (посміхаючись): Вона тут ні до чого!

2-й китаєць: Hi перед чим страху у нас немає.

Вождь: Все миттю змінитись може!

(Оточують китайців, виконують військовий танець і пісню апашів).

(Лунає пронизливий військовий клич, під час якого безперервно прикладають руку до уст).

Вождь: Ух! Трохи таки налякались! Герої!

1-й китаєць (виймає гріш і подає вождеві): Дяку складаю за цікаве видовище! Проте нам далі треба йти — Ісусика-Дитятко привітати!

(Китайці швиденько зникають).

Вождь (нічого не тямлячи, тримає гріш у руці): Що мав він на увазі?

Дівчинка-індіанка: Ух! Вважав, що цей військовий танець наших предків їм для розваги показали!

Вождь: Зухвалий чорте, стривай лиш! Подібних жартів великий вождь — Могутня Стріла, чинити над собою не дозволить! За мною! (Усі індіанці відходять).

#

(Двоє білих, братик і сестричка, виходять наперед, одягнені в альпійські костюми. Їм дозволено частково розмовляти діалектом. Дівчинка несе глечик з молоком).

Сестра: Який чудовий лагідний вечір! Мерехтять зорі, а вулички тихі і безлюдні, лиш нас двоє, що мандруємо до Дитятка-Ісуса!

Брат: Як це прекрасно, Сестричко! Нікого довкола, лиш нас двоє з усіх людей, ми будемо першими у Христа-Дитяти — як гарно і відрадно на душі! Чи не так? Перші і єдині. Принесемо Христу-Дитятку гарненький подарунок.

Сестра: Від найкращої корови молоко!

Брат: О, як зрадіє Христос-Дитятко!

Сестра: Звичайно, найперше — що має молоко, по-друге — що ми чи не єдині про нього пам’ятаєм.

Післанець: Спраглий, я спраглий.

(Брат і сестра лякаються).

Сестра: Чи ти чув? Що це — голос такий?

Післанець: Спрага мучить мене, змилосердіться.

Сестра: Ай, своїм стогоном і воланням він зіпсує мені Різдвяний настрій. Прожене його цілковито.

Брат: Давай не будемо слухати.

Шсланець: Від спраги страждаю я, дайте молока напитися убогому мені.

Сестра: Тепер він ще й безсоромно вимагає віддати йому наше молоко.

Брат: А ким ти будеш?

Шсланець: Я бідний брат людей в нужді та горі.

Сестра (співчутливо): Певно, якийсь чорний або жовтий, чи червоний, чи може недорозвинутий хтось! Бідолашний! Тож задля самого Бога (дає братові глечик).

Брат: Що, подарувати людині все наше молоко?

Сестра: Мова не йде про все, звичайно половину.

Брат (розглядає уважніше післанця): Сестро, здасться, наче білий він, як і ми!

Сестра (неприємно вражена): Білий і просить? Ти що! От на тобі! Таке можливе? Тоді віддай йому все молоко!

Брат: Лиш половину?

Сестра: Про половину не може бути й мови. Звичайно, все віддай. Негайно, вже.

Брат (дає післанцеві глечик): Смакуй собі на здоров’я, бідний чоловіче! Ми йдемо до Христа-Дитяти. Чи ти не скажеш, вірний шлях оцей?

Післанець: Повз мене, повз мене, крокуйте далі. На шляху вірнім, усіх пропускаю!

Сестра: Здається, він все знає. А може, ти ще й знак подаш, щоб ми в путі не заблукали.

Післанець: Візьміть, як символ у дорозі, у вдячність за вияв милосердя.

(Простягає залишок від Різдвяної Зірки).

Брат: Велика дяка! Поглянь сестрице! Неначе золотий зубець корони.

Сестра: Немовби від чогось відломився. Уламок справжній.

(Гамір та шум голосів за сценою).

Брат (наслухається): Тсс! Ти теж щось чуєш?

Сестра: Звичайно так. Доволі голосна розмова.

(Африканці та ескімоси, рука в руку, на вигляд щасливі, побратані, наговорюють на індіанців і китайців, які зі свого боку теж, здається, з’єднались…)

Африканці та ескімоси (спів-примовлення під звуки барабана, калатання, плескання в долоні, тупіт ніг).
Дітки, так воно буває —
Всі чудово про це знають:
Індіянці — є брудаси,
Від китайців пахне квасно.

Вождь: Вождь Жовта Шкіра позичить мені гріш, щоб заплатити за це оригінальне дійство…

1-й китаєць: Вельмишанований Червоношкірий позичить мені списа, щоб цих негідників огидних у море запроторити я міг.

Брат: Сестрице, таке не може бути. Невже ж бо справжні всі вони?

Сестра: Справжні ці бовдури дурні?

Китайці, ескімоси, індіанці та африканці разом (вкрай обурені):

Бовдури??? (злість їхня обертається проти білих).
(
Чути крикливі голоси під удари барабана).
Га-гу-ге-го!
Білі-варвари, чортяки,
Блідолиці небораки,
Два огидні невмивани.
Ю-гі-йо-го!
Дітки, так воно буває —
Всі про це чудово знають.
І ніхто нас не одурить:
Білі — невиправні замазури.

Сестра: О братику, боюсь я.

Брат (кричить, щоб його почули і зрозуміли): Вгамуйтесь, божевільні, дайте спокій нам, тоді і ми нічого вам не заподієм. Далеко йдемо ми, аж до Христа-Дитяти!

Африканець: До Христа-Дитяти!

Ескімос: І ми також.

Індіанець: Ми ж першими надумали іти!

2-й китаєць: Усі ми прагнемо одного? Тоді пригадаю мудреця прекрасний вислів (повільно, вклоняючись на усі чотири сторони).
Поміж чотирма морями
Мов рідне браття, всі краяни.

Брат: Справедливо!

(Невеличка пауза).

Дівчинка-індіанка: Тоді могли б ми усі разом іти, так чи ні?

Вождь: Сестричка Пероквітка випередила мене.

1-й ескімос: Дорога широка, добре буде усім.

1-й африканець: Коли ніхто не штовхатиме і не пхатиметься (попихає інших назад).

Брат: Підемо разом. Розумнішого вчинку вдіяти не зможемо! Ми, білі, радо поведемо вас. Все зрозуміло?

Вождь: Що значить: зрозуміло? Провідником, це звісна річ, лиш вождь Могутня Стріла тут може бути. Ух!

1-й африканець: Що значить: Ух?! Нам залишасться лиш посміятись... (до 2-го і 3-го африканця). Регочіть щосили!

1-й ескімос: А ми? Люди з льодяного Північного краю звикли до небезпек. Ми вроджені проводирі.

1-й китаєць: Можна вельмишановній братії з усією скромністю щось запропонувати? Нехай кожен сам собі — проводирем (усі погоджуються) — та слухається нашої команди!

Брат: Дурником прикидається жовтий!

1-й китаєць (кидається білому на шию): Зажди... (хоче повалити його на землю). Ой, що то вкололо мене? (залишає білого і виймає з-під плахти уламок зірки). О, гострий вершечок! Це знак! (урочисто) Братове, ми символ зберігаємо, тому чиніть, як повеліваємо!

Усі: I ми знак маємо також! (виймають свої символи).

Сестра: (здивовано): Кожен отримав золотий знак?!

Брат: Гаразд! Та у кого він — найбільший?

(Кожен підозріло поглядає на сусіда).

1-й китаєць (тримаючи шлейф у руці): Наш!

1-й індіанець: Добре, тоді поклади, Жовтий Вождю, його посередині, щоби усі побачити могли.

1-й китаєць: Я не віддам так легко — спершу ти!

Вождь: Hi, лиш ти!

1-й ескімос: Хтось мусить бути першим. Довір’я проявити... Ми — люди із краю Північного Сяйва до небезпеки звикли, ось символ наш, останнє, що ще залишилось! Кажу вам правду! Щоби довір’я проявити — відвагу треба мати!

(Кладе знак на землю і відходить).

Дівчинка-індіанка: Великий вождь, щось дивовижне! Наш знак сюди підходить!

Вождь: Коли сестричка Пероквітка так переконливо говорить, нехай долучить й наш.

(Дівчинка-індіанка кладе їхній знак поруч).

Усі: Підходить як!!!

Сестра: Я думала брате, це від якоїсь гри — (вказує пальцем), ось там і наш підходить — чи класти, братику мені?

Брат: Клади!

(Докладає свій).

Усі: Підходить як!

1-й китаєць (нагинається і докладає і свій): Тепер у золотого птаха буде хвіст!

Усі: Зоря! Яка прекрасна.

Післанець (проходить між ними, голос і постава його — інші, не жебрака, голос бадьорий, постава сяюча): Ласкаво прошу, мої любі, Ісусика-Дитятко привітайте, увійдіть.

Усі: Ісусика-Дитятко?

Післанець: Його самого!

1-й китаєць: Так швидко прибули! Так несподівано для себе? І ми вже — тут?

Дівчинка-індіанка: Це зірка привела нас, яку ми разом склали.

Післанець: Втомилися ви, нівроку, намучились і довго йшли.
І кожен все віддав, що міг він щиро, від душі.
Зусиллям спільним віднайшли ви символ і мету:
Різдвяна Зірка вас усіх проводила сюди
(відступає і вказує усім на шопку).

Сестра: Христос-Дитятко у яскині!

(Режисер має право згідно власної фантазії і смаку виставити шопку з Дитям, чи створювати світловий ефект або актори самі діятимуть відповідно, немовби вклоняються перед шопкою).

Дівчинка-індіанка: О, у нього пелени із нашої шовкової тканини!

1-й індіанець: Лежить у нашому шатрі.

3-й африканець: А ось і наша плящина із ліками.

Брат: I глечик з молоком, яке вже майже випили.

2-й ескімос: Від наших рибок залишились лишень голови і хвіст. Засмакували вони Дитятку!

1-й китаєць: Усе отримав Він, усе, що дарували ми братові людей.

2-й африканець: Та все ж я радо пісеньку йому ще заспіваю.

Усі співають: “Спи Ісусе, спи...”

(Під час гри між окремими рядками (строфами) різні групи можуть виявити своє привітання: китайці кланяються, індіанці підносять праву руку і т. д.).

#

Післанець (виходить до глядачів, щоб попрощатись):
Скінчилося щасливо наше дійство,
Та про людей немало злого звісно —
Й не раз було нам дуже гірко
Різдвяну цю завершити мандрівку.
Знания убоге виставля на показ кожен,
Зі шкіри преться і стає у пози,
Що тільки він на світі досконалий.
А суперечок, а страждань немало,
Щоби дійти таки до результату,
Що хочеш іншому ти стати братом.
(робить крок допереду довірливо і переконливо)
Відходжу я і на прощання
Відкрию таїну свою останню:
Щоб бачити — то також треба вміти!
Тоді мене ще зможете уздріти,
Йдучи додому. Ось на цьому слові
Відкланяюсь усім — ідіть здорові!

Назад

ОднаКнопка