Передріздвяна гірка

Історія про Передріздвяну гірку має свою передісторію. І нею є розповідь про Передріздвяний вінок, яка починається ось так.

У будинку на Гердерґассе під номером 5 на першому поверсі між дверима від ліфту та скринькою для листів знаходиться великий вільний куток. Раніше родина Френцель завжди ставила у ньому дитячий візочок, проте Анжеліка, найменше дитя Френцелів, уже підросла і бігає своїми ніжками, тому візочка більш не потребує. Братик Анжеліки, дев’ятилітній Штефан, розглядав вільний куточок, роздумуючи.

— Що робитимемо тепер із вільним місцем, пане Конраде?

— Невже у ньому завжди мусить щось стояти? — пробурмотів пан Конрад.

— Не обов’язково стояти, — відповів Штефан. — Ми могли б забити гак на стелі і почепити Передріздвяний вінок, щоб кожен, хто проходитиме, сповнювався радістю з нагоди наближення Різдва.

Було це наприкінці листопада минулого року.

Домашній портьє таки забив гак на стелі.

Пані Зебельмайєр різко шарпнула двері на третьому поверсі і крикнула:

— Чи буде колись нарешті спокій у цьому будинку!

Мати Штефана зітхнула, мовби до себе зауважила: “Невже він необхідний” і сплела ще один великий Передріздвяний вінок.

Старша сестричка Штефана Геллі повитріпувала усі кишені в своїх джинсах, шукаючи копійки, і гукнула:

— Свічки купимо ми, діти, за власні кишенькові гроші, і Передріздвяний віночок буде нашим.

Діти з першого поверху, Фріц і Клаудія, почувши це, відразу поспішили за покупкою і купили чотири свічечки, — три фіолетові і одну рожеву. Маленька Анжеліка тупотіла ногами і вередувала:

— І я хочу купити свічечку. І я теж!

У цілому будинку стояв галас.

Пані Конрад, дружина домашнього портьє, нарешті змилосердилася, випорпала десь золоту стрічку, покликала маленьку Анжеліку і допомогла їй перемотати зелений віночок.

I ось Передріздвяний вінок нарешті звисав зі стелі, прикрашаючи порожній куточок.

Наступного ранку ще на світанку домашній портьє помітив нову прикрасу на вінку: маленьку зірочку з соломки на довгій червоній шовковій нитці. I по нині це залишилось таємницею і ніхто з мешканців будинку на Гердерґасе під номером 5 так і не дізнався, хто почепив на вінок зірочку. Пан Вебер з першого поверху, офіціант за професією, який завжди пізно вночі повертається додому, відразу запевнив, що його зовсім не цікавлять дитячі витівки. Студентка з другого поверху, білява Михайлина посміхнулась до пана Вебера і сказала:

— Однак зіронька гарна і добре тримається. — І через п’ять хвилин вона принесла колиску зі шкаралупи горішка на виплетеній стрічці, в колисці було дитятко, загорнуте в пелени. Михайлина запитала домашнього портьє, чи можна і цю колиску з горішка повісити на вінок. Він лиш пробурмотів, що це не є його власний Передріздвяний вінок, і дозволив.

Через декілька днів біля колиски з горішка висіла золота шишка. Учителька-пенсіонерка з третього поверху, пані Плячі, скликала усіх дітей в будинку і промовила:

— Передріздвяний вінок без палаючих свічок нічого не вартий, тому сьогодні ми запалимо дві свічки і заспіваємо пісню.

Вона грала на гітарі, мелодія була дуже легка, і усі діти співали разом, а пані Зебельмайєр різко шарпнула двері і крикнула:

— Знову немає спокою у цьому домі!

Усе це відбувалося минулої Пилипівки.

Цієї осені, приблизно в середині листопада, старенький пан Плячі нагадав портьє:

— Щоб Ви не забули повісити і цього року Передріздвяний вінок.

I тут розпочинається історія про Передріздвяну гірку.

Штефан розглядає, роздумуючи, порожній куток між дверима від ліфту та скринькою для листів і каже до пана Конрада:

— Послухайте, пане Конраде, на цей раз я задумав щось інше. Це новинка. Ми могли б викласти цілу Передріздвяну гірку, Ви і я!

— Ти і я, а це як? — буркнув пан Конрад. — I взагалі, що означає Передріздвяна гірка?

— Я щойно її винайшов, — пояснює Штефан. — Це своєрідна гірка з яслами, але на весь час Пилипівки, і кожного дня щось можна змінювати. Марія і Йосиф мандрують від одного притулку до іншого і ніде немає для них місця... Пастушки стережуть своїх овечок, а десь наузліссі, за пагорбом видно, як поспішають тріє Царі і їхня звізда щоночі посувається трішечки допереду. Чи гарно було б?

— Поговори про це зі своїм батьком, — промимрив пан Конрад.

— У нього ніколи немає часу, — сумно відповідає Штефан. — I він не вміє майструвати. Завжди коли щось намагається відремонтувати, мама мусить потім перев’язувати його покалічені пальці. А Ви, пане Конраде, таки могли б вибудувати Передріздвяну гірку.

— Навіть не уявляю як, — стенув плечима пан Конрад.

— Нам потрібен старий стіл, — каже Штефан. — Його поставимо ось тут, у цей порожній куток, під Передріздвяним вінком. А на верхній дощині стола вибудуємо гірку, тут повинен бути гарний краєвид, як для іграшкової залізниці, — з пагорбами і печерою та кількома будинками. На самому вершечку гори помістимо ясла, але порожні. Вони будуть нам потрібні аж 24 грудня. Вівці можуть пастися тут від самого початку. Можливо, Фріц допоможе виготовити овечок.

— Хвилинку, — каже пан Конрад. — Ти можеш уявити собі гірку з пап’є-маше чи з чогось іншого? Hi, мій дорогий, з пап’є-маше ми зробимо лише печеру та один або два невеличкі пагорби. Ми виготовимо тераси, і ти порозмальовуєш їх або понакладаєте моху та каміння і маленьких гілок. Панна Михайлина купила холодильник, біжи і забери упаковку.

— Передріздвяна гірка? — перепитує спантеличено білява Михайли­на. — Ніколи не чула. Але чому б ні. Потрібно тобі ще щось окрім пінопласту, Штефане?

— Заїзд, — відповідає Штефан, — заїзд, з якого визирає господар і гукає: “Ви що збожеволіли? У нас все переповнено, всі місця зайняті. Слід було попередньо зарезервувати собі кімнату!”

— Розумію, — каже Михайлина. — Будинки тоді були біленькі, маленькі мов білі кубики з малесенькими віконцями, з садом під покрівлею і подвір’ям. Такі хатинки можна вирізати із пінопласту. Це робиться швидко і легко, Штефане.

— Так, — погоджується Штефан. — Але господар? Зробіть нам господаря.

— Як він повинен виглядати? — питає Михайлина. — 3 пластиліну, глини чи тканини.

— У нього огрядне лице, і поглядає він з обуренням, — пояснює Штефан. — Певно що підв’язаний фартухом.

— Ми зробимо йому лисину, — каже Михайлина і сміється. — А тулубом буде невеликий мішечок, набитий ватою і не більший за мого кулака.

Я знав, що ви не будете байдужими і маєте добрий смак, — сказав Штефан і подзвонив до пана Вебера.

— Старий стіл з пральні? — питає пан Вебер. — Так, він належав колись мені. Можете собі взяти і прошу — дайте мені спокій з вашими дитячими витівками. Яка Передріздвяна гірка! Ще чого!

Фріц і Геллі ліплять з пластиліну Марію і Йосифа. У Марії — голуба накидка, а Йосиф з білою бородою.

— Для чого це? — запитує Клаудія. — Де написано, що Йосиф був старий і немічний. Мабуть, він був молодий і хвацький і не одна дівчина в Назареті щиро заздрила Марії: яке щастя, мати такого чоловіка!

— Щодо мене, нехай собі буде молодий і хвацький, — відказує Фріц. — Але зробити старого Йосифа набагато простіше. Поглянь, борода і капелюх з обвислими полями заховають його обличчя. А обличчя я не вмію добре ліпити.

Штефан виготовляє пастушка, Клаудія випробовує свою майстерність і хоче зробити овечку, зубочисткою вирізьблює закручену вовну на пластиліні.

— Подивіться, як ревно допомагає пан Конрад, — каже Френцель увечері дітям. — Його запал викликає у мене справжній подив.

— Гадаю йому шкода нас, — каже Штефан. — Адже у тебе ніколи не вистарчає часу для нас. Тому він і допомагає нам збудувати Передріздвяну гірку.

Пан Френцель сердиться:

— Немає часу? Хто вигадав таке? Ми могли б піти разом на прогулянку, однак когось не можливо було відірвати від телевізора.

— Якщо в цю неділю ми зробимо виїзд за місто, — висловила сподівання Геллі, — то зможемо назбирати каміння і шишки, та ще й мох. Тату, а де можна в цій порі знайти мох?

Пан Френцель спершу щось каже нерозбірливо, тоді:

— На горі Св. Петра! Але коли ви гадаете, що я сам туди помандрую, тоді...

I помандрували вп’ятьох, — тато і мама, Геллі, Штефан та Анжеліка і поназбирували моху і шишок аж на три Передріздвяні гірки.

У першу неділю перед Різдвом Передріздвяна гірка завирувала життям: урочисто повсідалися на моховій галявині вівці, коло яких несуть варту три пастушки. Грубенький господар чатує перед заїздом і розглядає гостей. Справжнє стовпотворіння у Вифлеємі розпочнеться трохи пізніше, мабуть через 2 тижні, коли кайзер Августин видасть наказ про перепис населения. Йосиф, звичайний тесля, стоїть на подвір’ї біля своєї майстерні і переглядає дощинки. Його деревина лише високої якості, тому й вироби пречудові.

Неподалік бачимо ангела, що схилився перед низенькими дверцятами: важко з такими величезними крилами увійти в маленьку хатину. Він наповнив кімнату Марії блиском і величчю. Не дивно, що вона трішки злякана.

На Передріздвяній гірці багато лісів і у кожному щонайменше по три дерева: присипаний чимось білим сосновий ліс; пальмовий ліс з пластиліну та зеленого паперу; терновий ліс, яким незабаром поспішатиме до Єлизавети Марія, і позаду, на другому боці струмочка ще один ліс з шипшинового гілля. Багряно висвічують плоди-ягідки на оголеному вітті. На найвищому шипшиновому кущі ясніє та виблискує золота зірка. Її хвіст, мов у комети, мерехтить сяєвом. Клаудія обма­зала його клеєм і посипала блискітками.

Пан Конрад запалює першу свічку. Пані Плячі настроює свою гітару. Білокура Михайлина мчить чимдуж сходами донизу.

— Як ви могли починати без мене! Ось і мій господар з вати! Що співаємо?

Вони співають “Тихенько паде сніжок” і “Небо і земля”. Діти радяться, які фігури і на якому місці повинні стояти наступного дня і хто має право їх пересувати.

— Я посуватиму зірку до переду, — каже Штефан.

— Я теж хотіла її пересувати далі, — пожалілась Клаудія.

— Hi, тільки я! — закричала Анжеліка.

— Тобі не можна, ще замала, усе поперевертаєш!

Анжеліка голосить на цілий будинок.

Згори долинає голос пані Зебельмаєр:

— Вгамуйтесь там унизу! Чи буде колись спокій у цьому домі! Ніхто не чув, щоб пані Зебельмаєр різко гримала дверима. Можливо, вона тихенько собі стояла там на третьому поверсі і слухала колядки?

— Анжеліко, втихомирся! — благально просить Геллі.

— Поглянь, ти можеш вже посувати далі оцю овечку. Ось бачиш!

— Одного ніяк не збагну! — каже тато Клаудії. — Для чого зірка тут!

— Вона вказує шлях трьом царям, — пояснює пані Френцель.

— Вони не можуть одним скоком гоплі-гопля перестрибнути через пустелі та гори. Перед ними довга дорога!

— Ось воно що, — каже пан Плячі. — Тому їх ще і досі не видно.

— В далині, коли придивитись, можна вже розгледіти постаті, — зауважує пані Плячі. — Царі вже готові. Але верблюдів ще немає.

— Що трапилось з верблюдами? — питає пан Френцель.

— Ніяк не вдаються мені, — жаліється пані Плячі. — Щойно зіпнеться один на ноги і справді подібний до справжнього верблюда, як раптом коліна м’якнуть у нього і він перевертається.

— Який матеріал ви берете? — питає Михайлина. — Глину?

— Пластилін, — відповідає пані Плячі.

— Візьміть щіточку для чищення люльки, — втрутився у розмову пан Френцель. — Я властиво нічого в подібних речах не розумію, однак як давній курець люльки добре знаю, що дротики для чищення люльки...

— Це і вирішить нашу проблему! — вигукнула пані Плячі. — Верблюди з дротиків для чищення люльки. Анжеліко, якщо завтра після дитячого садочку захочеш до мене зайти в гості, ми разом виготовимо верблюдів.

— Дуже мило з Вашого боку! — каже пані Френцель.

Пані Біндер, мама Фріца і Клаудії, надходить з великим підносом.

— У цьому величезному будинку доволі прохолодно, тому ковток гарячого чаю, подумала собі я, нікому не зашкодить і трохи зігріє.

— Я спекла сирні тістечка, — пояснює пані Конрад.

Поміж тим діти домовились, що слід на Передріздвяній гірці змінити наступного дня: ангел Гавриїл відлітатиме. Він приніс вісточку і може іти далі.

— 24-го грудня ми помістимо його між іншими ангелами, — каже Геллі.

— Їх ще треба зробити, — говорить Штефан. — Михайлино, нам ще потрібні ангели.

— Для ангелів зовсім не залишається місця, — зауважує Михайлина.

— Передріздвяна гірка уже перенасичена фігурками пастушків та овець.

— Небесне воїнство опускатиметься з Передріздвяного вінка, — каже Клаудія. — Вінок витримає щонайменше 20 ангелів!

— Гарний був Ваш задум почастувати усіх гарячим чаєм, — гово­рить пан Френцель до пані Біндер.

— А сирні тістечка просто чудові, — каже пані Біндер до пані Конрад.

— Моя дружина насправді смачно готує, — муркотить пан Конрад.

Коли пан Вебер цієї ночі повертався з роботи додому, він побачив Передріздвяну гірку в куточку між дверима від ліфта та скриньки для листів. “Дитячі витівки” — каже він і зблизька розглядає, що вибудовано на його старенькому столику. — Звичайно, вони не можуть затримувати святкування і чекати, поки я повернуся. А щоб святкувати до обіду, — таке, мабуть, нікому і не спаде на думку. Об’єднати б усіх разом! Та цього ніхто не бере до уваги. — Він простягує руку і посуває трохи одну овечку ближче до тернового лісу. — Одне безсумніву заблудиться. А собаки тут ще немає. Овеча отара без собаки!”

Наступного ранку на світанні домашній портьє помітив плямистого — з білими і чорними цяточками — собаку на пасовиську Собака з порцеляни. Чи вона вписується тут така поміж овечками з пластиліну?

I жоден мешканець у будинку не знає, хто ж це посадив на мохову галявину собаку.

— Тільки не я, — пояснює пан Вебер. — Якщо хтось захотів би мене звинувачувати.

— А собачка мила, — каже білокура Михайлина і посміхається.

Проходять дні. Архангел Гавриїл уже попрощався. За шипшиновим лісом видніються троє царів на верблюдах. Зоря провадить їх, манячи своїм сяйвом. Марія поспішає терновим лісом до тітки Єлизавети. Єлизавета чекає її біля будинку з розпростертими обіймами. Невже вона вже бачить, як Марія поспішає крутою кам’янистою дорогою? Марія кинеться в обійми Єлизаветі і допомагатиме їй по господарству. Збоку стоїть невеличка піч на подвір’ї, яку пан Біндер виліпив з глини, а на шнурку висять пеленки і неподалік дитячий куток, адже слід усе приготувати, очікуючи народження маленького Йоана. А діти запалюють вже дві свічки на Передріздвяному віночку і співають “Марія ішла лісом”.

Господар прогулюється довкола будинку, він хоче купити вівцю, але пастухи не продають йому. Фріц і Клаудія сперечаються, тому що господар не може запропонувати нічого смаженого своїм гостям.

— Лишень тому, дурна гуско, що ти не хочеш віддати овечки! — кричить Фріц.

Три дні крокує Марія довгим шляхом до Назарету назад, повз мохо­ву галявину, і інколи її покривало зависає на терновому кущі. Анжеліка хвилюється, але голубе покривало з пластиліну можна легко вирівняти — це її заспокоює. Йосиф бере Марію як дружину у свій дім, і ось вона стоїть перед його майстернею, а біля ніг кошик з зеленим мохом — начебто зеленина для вечері. Довкола заїзду поприсідали біленькі курятка, виготовлені з паперу і ніхто не знає, кому забаглось поприносити їх сюди, а пан Вебер, як завжди, похитує головою і запевняє, що це не він, хоча й справді двір без куряток немислимий, переконаний пан Конрад. Невже гостям не набридло б їсти одну тільки манну кашу?

— Чи чуєш? — запитує Фріц свою сестру Клаудію, а Клаудія знову наполягає на своєму:

— Hi в якому разі, не віддам овечок!

— Ще ніколи, — каже пані Зебельмайєр до пані Плячі, — ще ніколи під час Пилипівки не було так галасливо у нашому домі!

Пані Біндер просить Клаудію тихіше розмовляти, коли вона працює внизу над Передріздвяною гіркою, проте Клаудія ображається і каже:

— Я не створюю тут гамір. Це Геллі пищить та вищить, бо Штефан весь час переставляв сосни з шишками.

Це почула Геллі. Вона говорить зовсім тихо: — Я не пищу, — і зникає в помешканні, не бажаючи цього вечора співати з усіма разом.

Марія і Йосиф збираються в дорогу до Вифлеєму.

Пані Конрад пече зірочки — тістечка на третю Передріздвяну неділю, коли буде запалена рожева свічка. Це день радості, і з цієї нагоди доречними будуть саме зірочки, хоча вони вже пахнуть по-різдвяному. Пан Конрад запалює свічки винятково в обід, щоб пан Вебер хоч раз міг разом з усіма святкувати. Пан Вебер тішиться і співає голосно:

— Кораблик навантажений прибуває!

Пані Зебельмайєр рвучко шарпає двері і кричить:

— Чи хоч в обідній час буде спокій у цьому божевільному домі?

Царі на своїх верблюдах уже просунулись на добрий шмат дороги, хвостата зоря мерехтить на пальмі, а пані Конрад роздає тістечка. Анжеліка з’їдає аж чотири нараз і за обідом, коли згодом Френцелі повсідалися за стіл, нічого більш не бере до рота.

— Ця Передріздвяна гірка створює таку метушню! — каже пані Френцель.

— Ще й до того краде час, — бурчить пан Френцель. — Щоправда, я стільки не розмовляв із сусідами, як за ці останні три тижні!

Незадовго до четвертої Передріздвяної неділі Штефан запитує біляву Михайлину

— Чи готові вже ангели?

— Які ангели? — перепитує Михайлина.

— Ангели на двадцять четверте, — каже Штефан.

— Я й не думала зовсім про них, — відказує Михайлина. — I не пригадую собі, щоб я вам щось пообіцяла! Мені ще треба приготувати Різдвяні подарунки для своїх.

Штефан мчить до Фріца.

— У нас ще немає ангелів!

Фріц мчить до пані Плячі.

— Ми забули про ангелів!

— Ой-ой-ой! — зітхає пані Плячі. — І я нічим не зможу вам допомогти, бо я й так не встигаю випікати Різдвяне печиво!

— Не впадайте у розпач, — заспокоює пан Френцель Штефана. — Цих ангелів дуже швидко можна зробити. Окрім голови і крил їм нічого більше не треба, їхнє призначення літати і співати. Дивись сюди.

Він малює на полях газети одного ангела. Надходить Анжеліка, дивиться і питає:

— Це що за такі ріжки біля місяця?

— Що ти там розумієш, — сердиться тато.

— Цього ти насправді не розумієш, — каже Штефан.

Анжеліка ображається і хоче пожалітися мамі, проте мама не має часу вислуховувати її плачі. I Геллі теж відсилає свою сестричку геть.

— Усі ви нахабно поводитесь зі мною, — кричить Анжеліка.

Штефан говорить:

— Ах, горе з тобою... Коли б ти не заважала татові, він зміг би нам допомогти виготовити ангелів. А тепер ми залишились без ангелів на Передріздвяній гірці і в цьому винна ти!

Рюмсаючи, Анжеліка вибігає з помешкання і біжить по сходах на перший поверх, зупиняється біля Передріздвяної гірки.

— Щось знову тралилось у цьому будинку! — чує позаду себе голос.

— У нас немає ангелів, — схлипує Анжеліка, — а Штефан каже, що це моя провина.

— Вони завжди накидаються на найменших і найслабших, — чути голос за Анжелікою. — Це мені знайоме. Такі вони усі!

Анжеліка повертається і бачить пані Зебельмайєр. Анжеліка ковтає з переляку слину і каже:

— Але у нас справді немає ангелів!

— Невже вони настільки важливі? — бурчить пані Зебельмайєр.

— Так, — відповідає Анжеліка. — Штефан казав, що ангели посилають пастушків до Дитятка-Ісуса. — Вона морщить чоло від довгих роздумів. —  I коли пастухи підуть до ясел, візьмуть зі собою подарунки для Дитятка-Ісуса. Вовну, хліб, сир. Усе це ми вже приготували. Та коли ангели не прилетять... — Анжеліка ковтає слину, їй і подумати лячно. — I співати вони теж мають.

— Я не знаю, як робити ангелів, — каже пані Зебельмайєр. — Але у моїй шухляді ще збереглись залишки тканини, темнішої від цієї, — вказує на плащі царів. — Я пошукаю і покладу вам.

Вона показує на порожню стаєнку на верхівці Передріздвяної гірки.

— Будь ласка, — шепоче Анжеліка. Штефан і Геллі не ймуть віри, що пані Зебельмайєр хоче віддати залишки тканини. Але під вечір стаєнка виблискує золотом і сріблом.

— Погляньте лиш? — гукає Анжеліка.

— Пані Зебельмайєр відшукала надзвичайно гарні шматки тканини: ніжний тюль, прошитий золотою ниткою... — каже пан Френцель, — а крила можна витиснути із золотистої фольги.

— 3 тебе незабаром буде першокласний майстер, — каже пані Френцель.

— О ні, — заперечує пан Френцель. — Але боляче чути постійно від усіх, що не приділяю часу та уваги... У своєї секретарки я довідався, як робити ангелів, — він відкашлюється і виймає з торбини пару золотих крил. — Ось зразок вам.

Четвертої неділі перед Різдвом бачимо Марію і Йосифа біля заїзду, пані Плячі грає на гітарі, а діти співають “Хто стукає там?” Царі на своїх верблюдах мчать пальмовим лісом. Ґудзик-кнопка ліфту світиться червоним, хтось їде донизу. Пані Зебельмайєр відчиняє двері. Усі здивовано дивляться на неї.

— Я лиш сміття винесу, — бурмотить вона. — Я не заважатиму вам.

— Погляньте пані Зебельмайєр, — каже Анжеліка, — погляньте, вони вже біля заїзду.

Пані Зебельмайєр ставить відро зі сміттям і кидає погляд на Передріздвяну гірку.

— Ось як! — каже вона.

— Дякуємо за шматки тканини, — говорить Штефан. — Це будуть прекрасні ангелию

— А крила у них з фольги, ось як, — пояснює пан Френцель. Пані Конрад простягає пані Зебельмайєр тарілку з кручениками.

— Скуштуйте! Відчуєте передсмак Різдва!

 — Горнятко чаю? — питає пані Біндер. — Ми якраз плануємо усе на 24-е, — каже пан Плячі. — Коли Дитятко Ісуса покладуть до ясел, пастушки посунуться, усі хотіли б бути присутніми на цей час в будинку. Може о четвертій буде добре для всіх? А тоді кожна родина зможе святкувати у себе в дома і дарувати подарунки.

— О четвертій годині пан Вебер вже буде у себе на роботі, — бурчить пані Зебельмайєр.

— Hi, 24-го він відпочиватиме, — пояснює білокура Михайлина.

— I зможе бути присутнім, — додає пан Біндер.

— Ну, тоді, — говорить пані Зебедьмайєр, — можна о четвертій. Я теж нічого собі не планувала.

Назад

ОднаКнопка