Маленький Ніколяс

Передріздвяна сценка з Гватемали

Приблизно 16 осіб:
диктор (або дикторка), купець Ніколяс, його дружина, маленький Ніколяс, сестра Тонія, селянин Толляно, майя індіанець, його син Kyц, його доньки Лілля і Лелля, бабуся, Томас (приятель Куца), майя індіанці та їх діти.

(Сцени: перед церквою, будинок купця Ніколяса, на полі, перед хатиною бабусі, на вулиці — легке зображення).

1 сцена

(Перед церквою. Сестра Тонія надходить з індіанськими дітьми і роздає калатавки та барабани. Штовханина, адже кожна дитина хоче мати калатавку і барабан. Лілля і Лелля смикають Тонію за капку).

Лілля: Сестро Тоніє...

Лелля: Послухай но, сестро Тоніє...

Лілля: Наш брат Куц прийде пізніше.

Лелля: Він працює ще на полі.

Лілля: I Томаса бачила теж, він вирубує бур’яни.

Тонія: Гаразд, оба хлопчаки надійдуть пізніше. А ми за той час вивчимо нашу першу пісеньку для процесії. Хто відважиться разом зі мною співати першу строфу?

(Вони наспівують пісню, сестра Тонія хвалить або виправляе, нарешті усі співають разом).

Пісенька (для процесії)
Співаймо, граймо, щоб любо стало
Марії і Йосифу, супутнику вірному,
У їх мандрівці до Вифлеему.

На дусі тримаймо, щоб сили стало
Марії і Йосифу, супутнику вірному,
У їх мандрівці до Вифлеему.

Свічки запалімо, щоб ясно стало
Марії і Йосифу, супутнику вірному,
У їх мандрівці до Вифлеєму.

Тонія: Звучить набагато краще, ніж минулого разу.

Лілля: Гарна пісня і правдива, а особливо те місце… про свічки.

Лелля: О так, наша бабуня завжди згадує, коли б дядько Матіас тоді не сам з базару повертався додому та мав світло біля себе, мабуть, солдати не застрелили б його.

Лілля: Вони б розгледіли, що це звичайний селянин, а не партизан-оборонець.

Дитина: О, вони розстрілюють і селян. Особливо, коли голодні і запримітять, що селянин несе мішок з кукурудзою.

(Куц і Томас приєднуються, мають зі собою ще мотики, якими доводилось працювати на полі; усі жваво вітаються з дітьми).

Тонія: Як добре, що ви прийшли, Куце і Томасе. Чи пригадуєте собі мелодію нашої пісеньки? Ми вам нагадаємо.

(Усі наспівують мелодію під супровід інструментів. Прожек­тор перекидає промінь світла від дітей на диктора).

Диктор: Ось так, дорогі мої глядачі. Нагоду мали ви побачити дітей Сан Мартіна і запізнати їх. Сан Мартін невеличке село в гірській країні Гватемалі. Живуть тут лишень майя індіанці. Єдиний метис в селі — це купець Ніколяс, якщо не враховувати солдатів. Слава Богу, появляються вони тут зрідка, коли їм здається, що тут переховуються герильяси. Тоді вони прибувають на гелікоптерах і розстрілюють все, що лиш ворушиться. — (Одна строфа пісні звучить трохи голосніше, згодом чути лиш наспів). Диктор розповідає далі: Майя-індіанці — це селяни, до того ж бідні селяни. Вони вирощують кукурудзу і бобові культури. Багато чоловіків покинули село і подались на узбережжя. Там працюють вони на картопляних плантаціях багатих землевласників. Інколи пересилають гроші додому, але не часто. Тож матері і діти покинуті напризволяще і самі повинні себе забезпечувати. Те, що десятилітні хлопчаки, як Куц і Томас, працюють на полі, як дорослі, тут у Сан Мартіні не диво, а звичне явище. Школи та вчителя тут немає. Час від часу уряд направляв сюди вчителя, однак ніхто тут довго не зміг втриматися. На щастя, мають вони сестру Тонію. Вона проживає разом з двома іншими сестрами в маленькому монастирі за церквою. Тонія навчає індіанських дітей. Вона вчила б і сина купця, маленького Ніколяса, коли б не… Ой, з купцем Ніколясом ви ще й досі не познайомилися. Він мешкає з дружиною і маленьким сином у єдиному трішечки більшому будинку Сан Мартіна.

Ось там, навпроти. (Biн показує, де проживав купець, прожектор скеровує світло і освітлює родину. Купець зайнятий списками і рахунками, погруз з головою. Дружина вишиває маленькому Ніколясу сорочку, час від часу приміряє йому до плечей, чи добре лежить).

2 сцена

Купець (підраховує і щось бурмоче): 20... 25... 28... Щоб я не забув: привезти з міста наступного разу свічки. Тепер перед Різдвом вони купуватимуть свічки гуртом: для своїх процесій. На це вони мають гроші.

Ніколяс: Мамо, вони знову співають. Чи чуєш?

Жінка: А що я повинна чути, мій маленький Ніколясе?

Ніколяс: Там напроти вони знову співають. Ля-ля-ля — (намагається і собі підспівувати).

Жінка: У мене не такий тонкий слух, як у тебе, маленький Ніколясе.

Ніколяс: Можна мені вийти і послухати, мамо?

Жінка: Самому ні, маленький Ніколясе, але коли я закінчу квітку...

Купець (запально): Хлопець залишиться тут! Він буде тут, чуєш? I кроку не посміє він зробити у це загаджене гніздо, і ви не підете до цих брудних індіанських голодранців.

Жінка: О Господи, Ніколясе, нашій дитині треба трохи радості, хоча б послухати інших дітей. Пригадай собі останній рік, як індіанці робили свій обхід зі свічками довкола села зі статуями Марії і Йоси­фа... як багато світла було і флейт — аж наш маленький Ніколяс розплющив очі. Однак ти забрав його від вікна і заборонив споглядати дійство. Хіба ж то зашкодить дитині? Адже у цьому селі він і так ні з ким не спілкується. Немає жодної дитини, з якою він міг би бавитися.

Купець: Наступного року він зможе бавитися з багатьма дітьми. До того часу вже будемо у місті. Бо заробимо доста і зможемо переїхати. — Підійди сюди, маленький Ніколясе, я щось тобі скажу: через рік ти підростеш і зможеш піти вже до школи. До справжньої школи у місті. А там зустрінеш гарних друзів.

Ніколяс: Так, тату.

Купець: Тут самі лиш (зневажливо) — індіанці. Це товариство не для тебе. 3 ними тобі не годиться гратися. I вони теж не бажають з тобою бавитися.

Ніколяс (мовчить).

Купець (зістрибує і бере з полиці коробку). Поглянь, що я придбав для тебе. (До жінки): Я власне хотів це подарувати йому на Різдво. (До Ніколяса): Розкрий лиш коробку. (Ніколяс розпаковує іграшкову вантажну машину з будівельними плитами та невеличкими мішками). Ну, що скажеш? Така ж як і моя, тільки набагато гарніша.

Жінка (запевняючи): Яка гарна вантажна машина, Ніколясе, ти завжди мріяв про таку.

Ніколяс: Дякую, тату!

Купець: Її можна навантажити. Поглянь, мішки з кавою. Навантажуй! Бачиш. Можливо, колись будеш торгувати кавою? Було б зовсім не погано. Торговець кавою на побережжі. (До жінки). Малий Ніколяс повинен жити краще за нас. Для чого я власне працюю? I важко пра­цюю, гарую. Лише, щоб малому Ніколясу велося краще. I щоб він контактувати міг з порядними гідними людьми, а не брудними індіанцями.

Ніколас грається машиною.

Жінка: Так, Ніколясе. Однак, інколи я думаю собі, ти міг би дозво­лит дитині піти до сестри Тонії. Бона давала б йому уроки, щоб місто не здивувало його своєю новизною. Релігія, спів, малювання...

Купець: I мови не може бути! До цієї жінки він ніколи не піде. Вона не даватиме йому одному уроки, доведеться сидіти разом з усіма індіанцями, ти лиш уявляєш собі?!

Жінка: Ти переконаний в цьому?

Купець: Так. Одного разу я розмовляв з нею про це. “Ми від усього серця запрошуємо Вашого сина до нас на уроки, — казала вона. Отак відверто мені сказати, не моргнувши оком. — А про індивідуальні заняття і мови не може бути”. Вона хоче переконати селян створити товариство. I мене як купця виключити. Ось яка вона, твоя Тонія.

Жінка: Ну, коли це правда...

Купець: Поглянь, як гарно бавиться вантажною машиною малень­кий Ніколяс. Забув про цілий світ довкола. Залишмо його на самоті. Допоможи мені поставити на полицю нові горщики. (Ідуть геть).

(Сестра Тонія і діти починають нову пісню. Ніколяс перестае бавитися, прислуховується, пересвідчується, чи батьки не спостерігають за ним і потайки виходить. Світло. Він все ближче підходить до дітей, які співають).

3 сцена

Пісня
Усі ми є Божа єдина родина,
Ніхто не полишений сам та й собі.
Ісусик — Дитятко із Вифлеєму.
Він стати братом усім захотів.

Вповаєм на Тебе, Матінко Божа,
Свій зір материнський на нас поверни.
Бо радісно Сина у світ привела Ти,
То ж радісно, нене, і нас пригорни.

Ніколяс (підкрався аж до Куца і штовхає його!): Поглянь, а ось і я!.

Куц (обертається): Маленький Ніколяс.

(Ніколяс присідає біля Куца).

Тонія: Цю пісню співатимемо, коли понесемо Марію і Йосифа до наступної родини. Ще потрібно скласти список, кого відвідуватимемо і в якому порядку.

Томас: Сестро Тоніє, маленький Ніколяс теж слухає. Він закрався сюди до нас.

Куц: Впустіть його. Він нікому не причинить зла.

Дитина: Але він — син купця.

Куц: В цьому немає його вини. І він ще маленький настільки, що нездатний комусь щось заподіяти, чи не так, маленький Ніколясе!

Ніколяс: Я хочу співати разом з вами.

Тонія: Гаразд. Як добре! Маленький Ніколяс хоче співати з нами пісню. Розпочинаймо ще раз.

Ніколяс (вказує на калатавку, яку тримає Куц): Я теж хочу тарахкотіти.

Куц: А де “будь ласка”?

Ніколяс: Будь ласка! (Куц дає йому калатавку. Ніколяс тарахкає задоволено з усіма. 1 строфу співають, 2 наспівують). Куце, послухай!

Куц: Слухаю, маленький Ніколясе.

Ніколяс: Ти не проженеш мене?

Куц: Hi, чого б це?

Ніколяс: I ти розмовлятимеш зі мною?

Куц: Звичайно.

Ніколяс: А це правда, що ти мене терпіти не можеш?

Куц: Хто таке говорить тобі?

Ніколяс: Не має значения. Ти любиш мене? Я міг би стати твоїм братом.

Куц (сміючись): Можливо, з часом. У мене був колись маленький братик, але він помер відразу після народження.

(Світло прожектора спрямовується на диктора).

Диктор: Коли маленький Ніколяс сім років тому з’явився на світ, це був Різдвяний час, як і зараз. I майя індіанці переносили фігури Марії і Йосифа від хати до хати. (На задньому фоні індіанці запалюють свічки). Купець Ніколяс та його дружина були переповнені щастям з приводу новонародженої дитинки. Дорогі глядачі, зараз ви подивитесь попередню історію до нашої Передріздвяної сценки. (Світло прожек­тора падає на купця з дружиною, яка тримає на руках загорнуте в пеленки немовля).

4 сцена

Жінка: Це найпрекрасніше з усіх немовлят, яких мені доводилось бачити.

Купець: Маймо надію, що життя у нього буде гарне.

Купець: Я запалив і поставив для Матері Божої найбільшу і найгрубшу свічку, найважчу, яку лиш зміг підняти, з трояндами і золотими зірочками. Вона горить посеред церкви.

Жінка: Дивись, засміялось. (Лоскоче дитя). Ну, посміхнись ще раз, щоб татусь побачив і собі, як ти вже вмієш усміхатися. (Хтось стукає).

Купець: Ніколи немає спокою! (Стукають голосніше). Безсоромні люди... В таку пізню пору

Жінка: Можливо, це індіанці з Йосифом і Марією.

Купець: Вони не сміють нам в такий час заважати. (Іде до дверей. Прожектор освітлює його і селянина Толляно. Жінка Ніколяса сидить в темряві і колише дитя).

Жінка: Однак це гарний давній звичай... (здалеку чути калатання та звуки барабана. Іде процесія).

Толляно: Купець Ніколяс? Ти?

Купець: Чого тобі? Говори коротко!

Толляно: Допоможи! Мою дружину потрібно відвести у місто до лікарні. А ти маєш вантажну машину Ніколясе.

Купець: Що, зараз серед ночі я маю відвозити вас до міста? Ти збожеволів?

Толляно: Настав час пологів. Їй дуже погано.

Купець: Народжувати дитину! Тоді поклич Бручо, вашого лікаря, до нього весь час бігаєте, нехай він закличе богів, просить про допомогу.

Толляно: Ніколясе!

Купець: Або іди в монастир до сестер, вони розуміються, щось зарадять.

Толляно: Я був у Бручо, був у сестер. Усі вони не можуть допомогти моїй дружині і кажуть, що слід негайно везти її в лікарню.

Купець: Я не можу піти з дому і залишити свою дружину саму.

Толляно: Тоді позич нам вантажівку, Ніколясе.

Купець: Щоб ви поламали її мені! Покладіть жінку на гамак і простуйте в долину. Так спішно ще не є.

Толляно: Ради Бога, Ніколясе, допоможи!

Купець: Забирайся геть, індіанцю. (Толляно зникає в темряві. Прожектор супроводжує купця назад до його дружини).

Жінка: Хто це був, Ніколясе?

Купець: А, селянин якийсь, хай йому грець! Ні сорому, ні честі. Ет, нічого особливого.

Жінка: Коли б, роблячи обхід, завітали до нас індіанські діти, то я прошу: подаруй їм кілька монет і фруктів на додачу.

Купець (вирячившись на неї): Монет? Для чого?

Жінка: А, просто так. Щоби потішилися трохи. У мене-бо яка велика радість — маленький Ніколяс!

Купець: Ідеї в тебе… (нахиляючись). Гаразд, нехай так буде, коли індіанці, ці голодранці застукають у двері, я дам їм щось…

Диктор: Однак в цю ніч ніхто більше не постукав у двері купця Ніколяса. Селяни понесли дружину Толляно тієї ночі в долину, однак в лікарню не поспіли. Дружина Толляно разом із немовлям померли в дорозі. Селянин Толляно не захотів більше повертатись у гірський край, помандрував побережжям й шукав там працю на картопляних плантаціях. Його діти — Куц, Лілля і Лелля — залишилися жити у бабусі.

(Тонія і діти співають тихенько одну строфу із пісні про Ма­рію. Прожектор освітлює на передньому плані Куца і Ніколяса).

5 сцена

Ніколяс: Коли б ти мав меншого брата, Куце, ти грався б із ним?

Куц: Якби не був у цей час на полі…

Ніколяс: Яка гра була б тобі до вподоби?

Куц: Не знаю. Можливо, в кульки.

Ніколяс: Ти маєш кульки?

Куц: Так, декілька. (Виймає з кишені). Не скляні, які має в мага­зині твій тато. Я зробив їх сам з глини.

Ніколяс: Пограйся зі мною? Будь ласка.

(Вони граються, клячать або ж лежать на животі. Томас та інші хлопчаки теж приєднуються).

Тонія: Гаразд, порозважайтесь трохи. На сьогодні вже досить. А я піду прикрашати статуї Йосифа і Марії для обходу.

Лілля: У Марії буде нове покривало?

Лелля: А в Йосифа — нова накидка?

Тонія: Якщо знайду достатньо тканини.

Лілля: Я допомагатиму тобі.

Лелля: І я теж (виходять разом з Тонією).

Ніколяс (граючи в кульки): Чому ви носите Марію і Йосифа від хати до хати?

Куц: Тому що кожна родина бажає прийняти їх у себе на одну ніч. Це спогад про події у Вифлеємі. Тоді вони ніде не знайшли притулку, ніде не було місця для них. І мати Марія привела Дитятко Ісуса на світ у стаєнці.

Томас: Йосиф і Марія були бідні люди, як і ми. І ніхто не мав до них співчуття.

Ніколяс: Я співчував би їм і запросив би до хати. Тоді б і у нас було веселіше вдома. Дитятко, зовсім маленьке і крихітне! І я не був би тоді більше самотнім.

Томас: У тебе є батьки. У Куца, наприклад, немає вдома батьків.

Ніколяс: Але зате він має брата і сестру, а у мене немає нікого. Натомість я маю вас усіх.

Томас: О, коли б про це довідався твій батько.

Куц: Замовкни, Томасе. Ти переміг, маленький Ніколясе. Ця кулька твоя. (Прожектор спрямовується знову на диктора).

Диктор: О ні, купець Ніколяс і не здогадується, як часто його син втікає з дому і йде до інших дітей. Він ніколи цього не дозволив би. Він турбується про майбутнє Ніколяса. Та інколи його мучать важкі сни… переслідують.

(Прожектор спрямований на купця Ніколяса, який перевертається на ліжку, сповнений неспокою від важкого сну. Дружина намагається його розбудити).

6 сцена

Купець (говорить уві сні): Хтось стукає. Чи чуєш? Відчини. Їм потрібна вантажна машина. Швидко... Звичайно, я дам вам її: чому не заводиться мотор? Нам потрібно в долину вниз...

Жінка: Пробудись, Ніколясе. Тебе мучить жахливий сон.

Купець (пробудився): Що тралилось? — Невже я розмовляв уві сні? (Сідає). Що я таке говорив?

Жінка: Про вантажну машину, яка не хотіла заводитись.

Купець: Здасться, мені снилось, що вони хотіли відібрати у мене маленького Ніколяса. Весь час мені це сниться, що вони приходять і забирають у мене маленького Ніколяса.

Жінка: Хто — вони?

Купець: Індіанці, оці бридкі. Не вір жодному індіанцю. Колись вони мені помстяться.

Жінка: Одначе, Ніколясе, у них немає причини для помсти. Невже ми їм щось заподіяли? (Купець мовчить). Ось бачиш. Не турбуйся: Чому вони повинні відібрати у нас Ніколяса?

Купець: Чи в дома маленький Ніколяс? Чи він є вдома?

Жінка: Він тут поруч і бавиться новою машиною.

Купець: Подивись, де він?

Жінка: Ніколясе? Ніколясе? Заспокойся, він тут, біля дому — Ніколясе?

Ніколяс (прибігає замурзаний): Так, я тут мамо!

Жінка: Ніколясе, що за вигляд у тебе? Ти впав, мабуть?

Ніколяс: Hi. Я грався кульками. А при цій грі треба лежати на животі.

Купець (підходить до них): 3 ким це ти розважався?

Ніколяс: 3 ... з кульками.

Купець: 3 ким ти грався кульками? (Трясе дитину).

Школяс: 3 Куцом і Томасом і ...

Купець (б’є його): Я виб’ю з тебе оце бажання бавитися з бридкими індіанцями. Щоб ти більш ніколи не посмів мені, чуєш? Це бридкі індіанці. Повтори: Бридкі індіанці. Хто вони?

Ніколас: Бридкі індіанці. (Батько відпускає його, Ніколас плаче).

Жінка (тягне його за собою): Ходи, дитинко, я дам тобі гарні чисті штани, ну ж бо ходім.

(Прожектор освітлює хатину індіанців і бабусю).

7 сцена

Бабуся: Куце...

Куц (проходячи повз неї з мотикою за плечима): Я йду на поле.

Бабуся: Куце, я давно вже хотіла тебе щось запитати... Чи прихо­дить до вас ще маленький Ніколяс?

Куц: Так. Навіть прибігає за мною на поле.

Бабуся: Не довіряй жодному метису, Куце.

Куц: Але маленький Ніколяс нікому злого нічого не робить.

Бабуся: Коли підросте, буде таким, як і його батько.

Куц мовчить.

Бабуся: Куце, я ще раз повинна тобі нагадати: Коли б купець Ніколяс тоді дав твоєму татові вантажівку, мабуть, твоя мати і ма­ленький братик залишилися б живими...

Куц (роздумує): Мабуть...

Бабуся: У них був би ще шанс...

Куц (подумавши): Але чим завинив маленький Ніколяс, що у його батька кам’яне серце.

Бабуся: Я просто розповіла тобі, щоб ти знав і міг замислитись. Тепер іди до праці, Куце.

(Сяйво прожектора супроводжує Куца. Biн зустрічає інших хлопчаків, які теж працюють з мотиками на полі).

8 сцена

Ніколяс (у нових штанцях, обережно підходить): Поглянь, ось і я.

Куц: А, маленький Ніколяс.

Ніколяс: Будемо гратись?

Куц: Тепер ні, зараз я працюю.

Ніколяс: А потім?

Куц: Не знаю ще.

Ніколяс поглядає на інших хлопчиків.

Томас: Відійди трохи назад, маленький Ніколясе, бо земля нена­роком може потрапити на твої нові гарні штанці.

Ніколас: Так, я мусив передягнутися, щоб своїм виглядом не уподобитись до брудних індіанців.

(Діти витріщилися на Ніколяса).

Том (до Куца): Ти чуєш? (до Ніколяса): Забирайся звідси, фальшивий нещирий метисе! (Кидає землею в Ніколяса).

Ніколяс: Тато хотів, щоб я так говорив. І тому набив мене. (Зі сльозами на очах втікає).

Куц (навздогін йому гукає): Ніколясе! Повернись, маленький Ніколясе!

Томас: Нехай іде собі! Все одно буде таким, як його тато.

9 сцена

(Прожектор освітлює Тонію, дівчаток та прикрашені статуї. Хлопчаки теж долучаються сюди. Усім роздають інструменти та свічки. Діти співають 1 строфу пісні для процесії).

Тонія: А де маленький Ніколяс? Адже він теж хотів співати з нами.

Томас: Він не наважиться більше сюди прийти.

Хлопчик: “Бридкі індіанці”, — казав він на нас.

Куц: Цього домагався його батько і навіть побив його.

Томас: Не має значення. Адже він обізвав нас і, коли наважиться прийти ще, я скажу йому, нехай забирається геть. Я не хочу бачити його у нашому товаристві.

Інші діти: І ми теж. І ми теж.

Тонія: А хто бажає, щоб він таки був разом з нами під час процесії?

Куц (підносить руку): А кому не подобається, щоб він був? (Усі інші діти підносять руки).

Куц: А я, незважаючи на це, хочу. Однак, йому потрібно багато відваги, щоб знову прийти сюди. Я не певен, що у нього вистарчить мужності.

Тонія: Коли він повернеться, а ми відішлемо його назад, то будемо змушені викинути одну пісню і не співати під час процесії.

Лілля і Лелля: Яку саме?

Тонія: Пісню про Божу родину. Бо вона тоді не підходитиме.

Діти: Чому?

Тонія: Тому що і маленький Ніколяс теж належить до Божої родини. Ісус Дитято прийшов на світ не тільки для вас, але також і для маленького Ніколяса.

Томас: Не має значення. Все одно він буде таким, як і його батько.

Куц: Тому що ми не дамо йому можливості стати іншим!

(Діти лаштуються до процесії. Вони нестимуть Марію та Йосифа. Музиканти грають 1 строфу пісні. Тонія починає запалювати дітям свічки. Маленький Ніколяс підкрадається і смикає за рукав Куца).

Ніколяс: Поглянь, а ось і я.

Куц: Маленький Ніколясе! (Пригортає його до себе).

Ніколяс: Я хочу іти разом з вами у процесії, хоч знаю, що батько потім поб’є мене.

Лілля: Коли маленький Ніколяс буде з усіма нами, тоді ми співатимемо і другу пісню правда ж, сестро Тоніє?

Тонія: Звичайно співатимемо.

Томас: Нехай іде з нами, але щоб не смів більш нас ображати. Ми не бридкі індіанці, ми — майя-індіанці!

Ніколяс (серйозним тоном): Майя-індіанці. (Вказує на калатавку). Дай мені калатавку, будь ласка. (Отримує калатавку). Свічку, будь ласка. (Отримує і свічку теж).

(Процесія рушає. Індіанці грають і співають. Купець Ніколяс підходить до дверей, підводить руку до чола і гукає до жінки).

Купець: Ось, ось він, подивись з дітьми індіанців! Полюбуйся тепер.

Жінка: Не відбирай йому радості! Пізніше, коли він підросте, то іншими очима подивиться на певні речі!

Купець: Вони відберуть його у мене! Все-таки вони заберуть мені дитину! (Хоче накинутись на Ніколяса, дружина стримує і не пускає).

Жінка: Не заважай, іде процесія. Згодом поясниш йому свою думку. А тепер — тихо!

(Діти співають 1 строфу пісні про Марію, купець повертається до дому, мати крадькома підморгує маленькому Ніколясу, коли повз неї проходить процесія).

Диктор: Село Сан Мартін, де і відбувалася ця історія, сьогодні вже не існує. Урядові загони обстріляли і зруйнували його, населення розбіглося, втекло. Але таких дітей, як Куц і Ніколяс, багато ще є на цьому світі. Маймо надію, що вони стануть друзями. Дякую за увагу. До зустрічі! До побачення!

Назад

ОднаКнопка