Історія про святого Мартина

Сценки з життя св. Мартина Турського

Задіяно близько 14 осіб:
Сульпіціус, Мартин-хлопчик, батько, мати, жебрак, слуга, цicap, 1-й розбійник, 2-й розбійник, спокусник, народ, гуси, Мартин-воїн, Мартин-єпископ.

#

Сульпіціус (вітає глядачів, тримаючи у руках книгу):
Почнімо з Богом, любі друзі.
Я радий всіх вас привітати нині!
Ми спогадаємо Мартина ж бо Святого.
Отож, розпочинаємо ми дійство.
Я ж коментатором і свідком
Готовий буду послужити
І дійство це довести до кінця.
Я звусь Сульпіціус Северус,
Я адвокат із Аквітаньї,
Це у південній Франції тепер.
Мартина знав я добре здавна,
Роками довгими... Любив його,
Тому і книгу цю задумав написати.
Слова убогі, а Мартин — подвижник славний.
Жили ми в час, що повний небезпеки,
Як стала розпадатися імперія римлян,
Ламалися границі римські.
В околиці Саварії, у Штайнеманґері,
(Опорний пункт для військ на Уграх) —
То ж там Мартин прийшов на світ.
Він був римлянином, в родині — римського трибуна.

Дитинство Мартина

Батько: Під покровительством самого Марса
Хлоп’я вдалося так нівроку.
Їзда верхова, думаю, тобі підійде,
Маленький Марсе мій, Мартине!
Ім’я славетне до лиця тобі,
Посвячене самому Марсу.
Ти станет славним воїном. Зажди!

Мартин: Лиш не тепер. Як підросту.
Тоді хіба що...

Батько: Мій сину, вишкіл не завадить.
Майбутнє славне за тобою!
Напевне краще, аніж в батька.
Багато літ затратив марно,
Аж поки вислужився я.
Отож тебе відразу цісар сам
До вершників-гвардійців зарахує.

Мартин: Тоді я матиму коня?

Батько: Авжеж коня.
І білого предовгого плаща!
Гвардійським вершником мій буде син! (відходить)

Мартин (до матері): Я тайну оповім тобі, матусю:
Іду до християн. Як боляче,
Що потайки чинити мушу.
В одного чоловіка, що в літах,
Науку я проходжу християнську.
Його єпископом всі величають.
Мені він до вподоби також.
Я сам таким бажаю стати —
Християнином, так!

Мати: Заради всіх богів, дитино, схаменися!
О сину мій, мене ти ображаєш.
Про батька — то казати страшно...
Мартине! Обіцяй, тебе я прошу,
Що ти його вразити не посмієш.
Пообіцяй мені, моя дитино,
Він так пишається тобою.
А як втішався думкою, що ти
Римлянином правдивим станеш.

Мартин: У нашім краю християн багато.
І серед воїнів, і між прислуги.

Мати: О синку, християнство — для убогих.
Тому я не тримаю зла
На жодного з рабів нещасних.
Я намагаюсь вирозуміти їх.
Хай люд тримається за свою віру.
У тебе ж інша ціль, бо ти ще юний,
І послух батькові ти збережи.
Мартине, він добра тобі бажає
І щастя на майбутні дні.

Мартин: Та все ж, коли дорослим стану,
Робитиму, як схочу, так чи ні?

Мати: Дитино, те, що згодом буде,
Нікому не відомо. Це збагни.
Нещирості між нами хай не буде.
І до єпископа свого собі ходи.
Тобі я цього не бороню.
Та щоби охреститися? О ні!
Не доведи до цього, сину,
І кривди батькові не причини,
Бо він безумно любить.

Сульпіціус: Як виповнилося п’ятнадцять літ
Мартинові, то батько змусив
На прапорі присягу скласти —
І став Мартин гвардійським офіцером.

Мартин і жебрак

Така сувора випала зима
Й мороз потріскував добрячий,
Коли Мартин у передмісті Амієнсу
Зустрівся з жебраком в дорозі.

(Перед міськими воротами сидить жебрак і випрошує милостиню, звертаючись до людей. Народ проходить повз нього мимо. З лівого боку наближаються Мартин зі своїм слугою)

Жебрак: О згляньтеся, о будьте милостиві.
Убогому мені допоможіть!

Слуга: Вже зночі він сидить отут,
Біля воріт, волаючи про поміч.

Мартин: І що? Усі проходять мимо? (Підходить ближче до жебрака)

Жебрак: О воїне, май милосердя,
Хоч ти мене розрадь і споможи.

Мартин: Оце тепер дійшло до мене,
Чому ніхто про нього не подбав.
Бо це мені Бог поручив його.
Мені післав, щоб допоміг я.
Сабо, візьми ось... та зажди.
Куди подів я гроші з гаманцем?
Уранці наче взяв з собою.

Слуга: Ти, пане, знову їх роздарував.
Хіба забув недужого в дорозі?
Ось бачиш. Завжди так розтринькаєш.

Мартин (до жебрака): Як прикро, друже, але я без грошей.
Не маю їх при собі цього разу.
Але і мерзнути тобі хіба годиться.
Мій вірний меч в пригоді стане.
(Розтинає плащ надвоє мечем. Люди поруч дивуються)
Меч добрий — тут він знадобиться.

Жебрак (загортається у половинку плаща):
Хай Бог тебе благословить, солдате.
І за добро хай щедро заплатить.

Слуга (обурено): Цей плащ від уніформи...
Ти, пане, знов безглуздо учинив.
А якже комендант, трибун, команда?...
(Чути сміх людей)
Лише поглянь, на кого схожий.
На посміх курям. І це правда.
Гвардієць з половиною плаща.

Мартин (лагідним тоном, посміхаючись):
Й такий ще добре гріє.
А як ввійде у звичку,
То й модним плащ цей стане.
Ходімо в мирі, друже. Як захоче
Хтось посміятися,
Нехай собі кепкує — це не гріх.
(
обоє відходять)

Сульпіціус: У сні Мартин свого плаща побачив.

Мартин (замислено до слуги):
Та й дивний сон мені вночі приснився,
Тобі я неодмінно розповісти мушу.

Слуга: Коли той сон на зле, забудь умить.
Не вартий сон такий уваги.

Мартин: О ні! Був сон чудовий!
Послухай лиш, я розповім.
Я бачив уві сні Ісуса.
У Нього на плечах накидка від плаща,
Яку тепер жебрак убогий носить.
Довкола ангелів безліку, легіони!..
Ісус сказав: Дарунок це Мартина.

Слуга: Це лиш тобі таке присниться —
Такий чудовий сон.

Мартин: Із хрещенням відтягував я довго.
Бо несумісно це — християнин й рубака.
Роздвоєння душі — велика мука.
Це смутку завдає мені.
На сам Великдень охреститись хочу,
А згодом будь-що буде...
Нехай Господь сам вирішить усе.

Мартин i цicap

Сульпіціус: У Вормсі цісар не на жарти
Зібрав війська свої на раду.

Цісар: Грозить нам ворог. Що на це ви?
Кордони в небезпеці і сам край.
Германці штурмом налягають.
Тому зібрав я армію — і сам очолю.
І разом з вами, воїни, ми переможем.
Хоробрість вашу знаю і ціню.
Хто вірний краю, крок вперед ступіть.
Дарунки кожному уже готові.
У першому ряду стояти будуть офіцери,
Моєї гвардії. Це лицарі хоробрі!

Мартин: О цісарю! Тобі служив я вірно.
Дозволь же відтепер одному Богу
Служити гідно — й більш нікому.
Грошей прийняти більше я не зможу.
Віддай їх тому, хто у бій піде
Відважно замість мене.
А я Христа наслідувати буду.
Його тепер я воїн. І не вільно
На полі крові битися мені.
То зрозумій мене, Тебе я прошу.

Цісар: Кінноти славний офіцер —
Невже отак злякався перед боєм?
Перед мечем ворожим затремтів?
Це зрозуміти й вибачити можна.
Зі страху покидаєш ти, Мартине,
Святий обов’язок свій на війні.

Мартин: Коли так хочеш, я піду у бій.
Але без зброї. Я не можу убивати.

Цісар: Візьміть його й замкніть в темниці.
А зранку хай без зброї в бій піде.

Сульпіціус: Та щастя випало усім.
Й Мартин із того також скористав.
Бо битва не відбулася тоді.
А ворог замиритись забажав —
Й прислав грошей цілий мішок.
Мартина відпустили з війська.
Прийшла пора благословенна,
Щоби свій задум він здійснити міг —
Лиш Богові одному послужити.
Я краще передам його словами:
“Щоб вільним й необтяженим тепер
Іти услід і поспішати за Ісусом”.
Він після звільнення подався в Пуатьє —
І там єрейські свячення прийняв.
І вчився сам. А згодом він батьків
Відвідати намислив — та в дорозі
Зустрів розбійників ватагу —
І в пастку їм ледь не потрапив.

Мартин і розбійники

(Розбійники волочуть позаду Мартина)

1-й (розлючено): Сидиш як проклятий весь день,
Отут скоцюрбившись в кущах.
У животі мов сто вовків завило.
Чатуєш наче кіт на мишу
Здаля підстерігаючи. Це просто жах.
I ось обідранець якийсь приходить
3 нічим. 3 порожнім гаманцем.

2-й: Ти, брате, помилився. Гаманець?
Який там гаманець — його нема!
Ані грошей, ні одягу путящого,
Hi жодного ковтка вина.
Шматочка сухаря хоча б...

1-й: Кому такий потрібний цей бідак?
Убити — і кінець! Йду знов на чати.

2-й (бурчить невдоволено):
Отак завжди — мені брудну роботу.
Та як не прикро, вбити мушу — й край.
Хоча скажи, як, хлопче, на ім’я тобі?

Мартин: Зовуть мене Мартин.

2-й: I хто ж ти є такий?

Мартин: Я християнин.

2-й: Як християнин? I це все?

Мартин: Так, усе.

2-й: Замало цього. Був би ти
Купецьким сином, багачем,
То й викупу поважного від тебе
Узяти можна. Бо інакше — вмерти мусиш.
Такий кінець. Хіба тобі не лячно?

Мартин: Я не боюся. I страху не знаю.
Спокійний, як ніколи у житті.

2-й: Ти що сліпий? Хіба не бачиш,
Який міцний бучок у мене?
Такого ще ніхто не мав.

Мартин: Захищений я Богом тільки,
Немов дитя в Його обіймах.
Він завжди поспішить на допомогу,
Як добрий батько сину, що в біді.

2-й (відступає): Він поспішає? I тоді він сам
Потрапить у халепу, твій Господь.

Мартин: Він теж і твій Господь.
Однак за тебе я тривожусь,
Якщо будеш продовжувать розбій,
Людей вбиватимеш.

2-й: То розтлумач, чого боятись маю.

Мартин: Тоді послухай.
Любить Бог й тебе.
I Він чекає, що прийдеш Його пізнати.
I тоді Його полюбиш.
Та чи спроможеться розбійник на таке?
Бо серце й мозок геть проїджені
Бажанням зла. Нема там Бога,
Його любові там нема.
Покинь це ремесло
I мужність прояви — до Бога поверни
Й нове життя почни у ласці Божій!

2-й: О, вмієш ти ловити здобич!
Тепер над тим подумати я маю.
Ходімо, покажу тобі таємний хід:
Спустись уділ, а там уже дорога.
Іди собі у мирі і негідника, мене,
Згадай хоч інколи в молитвах.

Сульпіціус: Щасливо ця пригода закінчилась.
Мартин живим вернувсь у рідний край.

Мартин і батьки

Сульпіціус: Сльозами радості зустріла мати —
Сама теж стала християнкою тоді —
Вона услід пішла за сином.
А батько відцурався в гніві.

Батько: Сам Марс подарував мені
Як спадкоємця мого сина.
Муж славний — офіцер кінноти —
Тепер християнином став!
Яка ж ганьба сивоголовому мені.
Немає більше в мене сина.
Що за чужак сюди прибув?
Чи щось забув у мому домі?
Нехай йде геть. Я не бажаю
Дивитися на нього.
О, яке ж бо горе!

Сульпіціус: I подався в мандри.
Божим посланцем,
I простував через усю Іларію Мартин.
Там всюди проживали аріянці,
Що християнами себе також вважали.
Проте вони не вірили, що Бог
Людиною в Христі Ісусі
Зійшов у світ, щоб відкупити всіх.
Єпископ тут також був аріянцем —
Запекло й гордо хизувався тим.
Мартина проповідей не шанував —
Йому вони були не до вподоби.
I мусив поплатится за це Мартин.
Таки на площі. I народ мовчав.
Його прогнали з міста — і ненависть
Ще довго бігла навздогін.
Тужив він за куточком тихим,
Шукав самотини і миру на землі.
Усе, що Богові близьке і рідне,
Далеке тим, що насолоді віддаються.
I він ченцем убогим подавсь до Галлії.

Мартин і спокусник

Сульпіціус: Це сон чи візія — як хочете назвіть —
Проте не кожен поступ нам доступний.
Мартин, цей скромний войовик,
Мав дар поглибше бачити,
Ніж ми. I дар цей нелегкий.
Хто прагне миру, той вогонь війни зустріне.
А пошуки Добра пізнанням зла скінчаться.
I хто собі Небесну даль обрав метою —
Ненависть, заздрощі спізнає
I пекла тінь. Це знаю від Мартина.

Спокусник (приязно):
Мартине! Погляд свій зведи угору
Невже не впізнаєш? Перед тобою хто?

Мартин: У келії моїй — поважний гість.
Від короля самого післанець.
У пурпурово-золотистих шатах.
Могутність, блиск і слава!
Але тебе не знаю. Хто ти?

Спокусник: Чи маю пригадати я своє ім’я?
Невже забув? Із мого почту
Ти найулюбленіший мій слуга.
Ти найвідважніший і найвірніший.
Тебе я першого вертаючись відвідав.
(
Мартин мовчить)
Повір мені. Повір у мене.
Я не мара, не з’ява. Я живий.
I
віра стане легкою, немов пір’їна.
Адже Христос я — Відкупитель твій.

Мартин: Hi! Не Христос ти
І не Відкупитель.
Тебе я винуватця горя і спокусника впізнав.
Коли Христос на землю вдруге прийде
У цей знедолений стражденний світ —
Він буде Чоловіком болю,
Із вінцем терновим на чолі.

Спокусник (злісно): Гаразд, гаразд. Все зрозумів.
Тебе не обдурити, хоч помиляєшся нераз.
I вчинки інколи твої бузглузді,
Коли братам плетеш щось несусвітнє.
Найбільший дурень, хто надісться на ласку.

Мартин: Зловмиснику! Олжа у тебе на вустах.
Бог любить бідолашних і слабких.
Він пробачає нам провини наші.
I навіть ти, якщо розкаєшся колись,
Діла пітьми покинеш і чинити кривди,
Від переслідувань відмовишся — й тоді
У Бога знайдеш ласку. Я ручаюсь.

Спокусник: Не вірю в це й ніколи не повірю!

Мартин і гуси

Сульпіціус: Єпископський престіл звільнився в Турі.
Потреба визріла єпископа обрати.
3 усіх усюд потоком нескінченним
Люд ринув, щоб віддати голос
За найдостойнішого мужа.

Народ: Ми хочемо Мартина — більш нікого!

Мартин: Хіба щось сталося? Якась недуга?
Утішити, розрадити я поспішу
(
Чути радісний сміх)
Благаю вас, не тратьте часу.
Чого смієтеся? Що тут смішного?

Народ: Тут місто Твоєї допомоги спрагле.
Вся Церква. Утішити її поквапся.
Мартине, просимо тебе уклінно
Єпископом нам стати зараз.

Мартин: Єпископом? Ні-ні! На це не пристаю.
(
Поспішає праворуч, хоче віддалитись).

Народ: Куди ж ти? Де ти заховався?

Гуси (з правого боку)
Пі
сня гусенят
Ґулі-ґулі-ґа-ля-ля!
Налякав нас хтось здаля.
До хатинки нам забрався
І в хатинці заховався.
Сам як перст. Ґа-ля-ля!
Забирайся звідтіля!
Дім покинути чужий
Не барися — поспіши
Врешті-решт. Ґа-ля-ля!

Народ: Які ж бо неспокійні гуси!
Ще голосно так не ґелґотіли.
Хто їх посмів сполошити отак?
Зігнати із насидженого місця?
(
Усі відходять слідом за гусьми праворуч,
згодом знову повертаються разом
із Мартином)
Владиці многа літ! Вітай, владико!

Мартин: О любі, майте милосердя, відпустіть —
Єпископом негідний стати...

Народ: Мартине, вір, що ти достойний.
Честь містові єпископа такого мати!
Вітаємо тебе!

Мартин-єпископ

Сульпіціус: Таким він залишився, як і був:
Ченцем у чорній скромній рясі.
Хоча єпископом вже був,
Убогим далі зоставався:
Ісус таким же був убогим.
Багато хто із нього приклад брали,
Його наслідували гідно.

Народ (пошепки): Мартин — наш чудодій!
Не знаєте хіба? Не чули?
Він може все, усе уміє,
Від нього сила надприродна віє —
Ніхто не протистоїть їй.
Усі до нього поспішіть!
Хто в сумнівах, а хто недужий.
Він всі недуги зцілить тут же —
Здоров’я — тілу! Радості — душі!
Мартин — наш чудодій!
Він храми ідолів потроще,
Як блискавка, як буревій.
Стовпи й жертовники злетіли,
Божки від ляку поніміли.
Мартин — наш чудодій!

Мартин (проповідує):
Народе славний, май відвагу!
Уважно слухай, що кажу.
Про Бога нашого я розповім:
У Нього батьківська і матірна любов —
Він любить нас усіх. В тенетах страху
Клячали ми перед божками,
Що жертв людських і крови вимагали.
В ночі дрожали в неспокою,
Бо за життя дитини потерпали,
Лише зачувши кроки уночі...
Хай кане в безвість ця мана!
Бо милосердний Бог не прагне жертв.
Ані дарів. Він сам себе віддав у дар.
Нехай магічні сили зла
Вас більше вже ніколи не злякають.
Сини і доньки Божі, будьте мужні!
А я навчу вас, як іти
I вільним й необтяженим услід за Ним.

Смерть Мартина

Сульпіціус: О далебі, на лаврах слави,
Увінчаний вінцями перемоги,
Не спочивав Мартин. Похилий вік
I сивина покрила скроні.
Не зменшились його страждання.
Він мусив споглядати на плоди
Неправди й зла й зарадити не міг:
Бо християни порізнились
I в суперечках марнували дні.
Про вчення і про Слово Боже
Своє торочив кожен.
Це ж було негоже.

Мартин: Коли хтось помиляється, брати,
Прийміть це до уваги, без гордині.
Любіть людей, борітеся із блудом.
Одне не забувайте, що не силою меча,
А тільки духом у борні духовній
Осягнеться вінець звитяги.
3 любов’ю переконуйте отих,
Що ближньому лихе замислили.
Коли не вдасться, визнайте тоді,
Що сили недолугі. Але духом
Не падайте: Любов’ю іншим
Спішіть служити — й не скупіться на любов.

Сульпіціус: Та не усі Мартина дослухались.
Відколи Церква існувати стала —
Це вперше іновірців християни
Не полюбили й переслідували їх.
До цісаря самого скарги слали
I вимагали їх скарати смертю.
Мартин їх переховував, жалів,
Просив за них — та марно.
Засуджених повісили таки.
І до своїх останніх днів Мартин
Несправедливість цю забути не зумів.
І довго ще провина мучила усіх.
Я ще одне бажання маю
Розповісти, як помирав Мартин.
В одній парохії його єпископства,
Де злісна суперечка розгорілась,
Палали пристрасті й злоба.
Він поспішив туди, щоб примирити.
І стала завершальною подія...
Був листопад, важка мандрівка —
Та радо він її прийняв і рушив,
Сил не шкодуючи, щоб мир подарувати.
Та занедужав, дуже слабнути почав.
Брати й собі із ляку стали знемагати.

Народ: Не покидай нас. Що без тебе ми?
О дорогий наш друже.

Сульпіціус: І гідне подиву, як силу
Він у молитві завжди віднаходив.

Мартин: Мій Господи, ця боротьба запекла.
Нелегкою ця служба в Тебе.
Змагався я немало аж по нині,
Зістарівся, втомився, вибився зі сил.
Та все ж таки у таборі Твому я далі
Нестиму варту до кінця. Стужився
За справжнім миром і за Небом Вічним.
Поклич — перед Тобою я блаженно стану.
А ні — то хай Твоя вершиться воля —
У стрій повернусь бойовий.
Страху не маю й смерті не боюся.
І не боюсь продовжувати жити
Тобі на славу, Господи. Амінь.

Сульпіціус: Мартина тіло привезли до Тур —
Там спочиває він понині.
Там він єпископом для свого люду був.
Дві тисячі братів процесію вели.
Народу ж — не злічити, що було!
Про цю останню подорож земну
Вінець пісень люд Божий склав йому.
І домовину понесли Мартина —
Святого край увесь прощав.
Із сіл і міст віддати шану
Народ в жалобі поспішав.
Священиків багацько йшло,
Попереду єпископи в печалі.
І тисячі братів й сестер
У траурнім поході прямували.
І всюди, де процесія спинялась,
Поля зазеленіли рясно.
В холодній мряці листопаду
Заквітло навкруги все красно.
Стояв туман тоді стіною,
Над ним ще й крик вороння.
Та спалахнув той край нараз
Ясним весни осонням.

Назад

ОднаКнопка