Сценарій до свята Св. Миколая
“Свято Миколая у родині”

Взято з: http://kyrios.org.ua

Хата, стіл, лава. Діти допомагають мамі. Мама пече балабушки.

Мама: (місить тісто)
Ану, Катрусю, подай мені лист. Будемо викладувати на нього балабушки. Бери, помагай. Бо Св. Миколай усе бачить і чує. Як побачить, що не допомагаєш, то не буде вам дарунків.

Хлопчик:
Мамо, мамо, хто він є, Св. Миколай?

Мама:
Ой, діточки, то довга історія, а я не маю часу розповідати. Підіть просіть розказати тата. Він краще знає.

Дівчинка:
Повідайте нам, тату.

Хлопчик:
Повідайте! 

Тато:
Жінко, а ти кликала на вечір кумів та сусідів?

Мама:
Та а як же! Прийдуть. Казали, що прийдуть. А ти розкажи дітям, що просять.

Діти:
Повідайте нам, тату!

Тато:
Слухайте, бешкетники. Ось, сідайте поруч....
То було, діточки, дуже давно. Десь 500 років тому. Жив у однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Це була добра і порядна людина. Він помагав усім людям, які вірували вІсуса Христа. А найперше він помагав тим людям, яких спіткало горе. І любив він свої дари давати так, щоб його при цому не бачили. Приміром, в одної жінки вмер чоловік. І було тій вдові дуже тяжко жити. Бо сама вона тепер утримувала малих дітей та хворих старих батьків. Одного разу прокидається вона, застилає ліжко, а під подушкою знаходить вузлик, набитий грішми. Здивувалась вона дуже. Помолилася Господу Богу, подякувала щиро за те добро, а сама одразу мала на думці, що то робота Св. Миколая. І відтоді тій вдовиці велося дуже добре, бо Св.Миколай допоміг їй від щирого серця. Тож вона і дітей поставила на ноги, і її рідні одужали. І було ще багато подібних випадків. Отож пішло з того часу і по сьогодні, що ми святкуємо свято Св. Миколая. Отож нині, може дасть Бог, і до нас прийде Св. Миколай.

Мамо:
Прийде, чому ж не прийде, наші дітки чемні, слухняні, помічники по господарству.

Заходить дядько.

Дядько:
Слава Ісусу Христу!

Мама:
Слава навіки!

Тато:
О, вже дядько прийшли, а ти, жінко, все ще пораєшся коло печі.

Дядько:
Така завірюха надворі, то я й думаю собі, піду раніше, поки не смеркло.

Тато і мама:
Сідайте, грійтеся!

Дядько: (до дітей)
А ви тут як? Як наука в школі? А ти, хлопче, що далі збитки робиш? Іду я ось щойно вашім подвір’ям. Дивлюся, а за сараєм щось чорне. Страшне стоїть і ричить. Аж я злакався, та подумав, що не годиться втікати, не взнавши, що ж воно і до чого. Ще просунувся трохи вперед, а воно як би десь пропало, а голос чути:

“В хаті цій живе хлопчисько,
Називається Петро,
До науки він не дуже,
А до шкоди о-го-го!”

— За кого б отой голос таке казав, чи не знаєш?

Хлопчик схилив голову, йому соромно...

Мама:
Кажи, де напакостив. Чому мовчиш? Чи не ти ото, часом, у тітки Мотрі вікно розбив? Зізнавайся!

Хлопчик:
Я... Тільки ж я не хотів. То ж я в кицьку сніжку пустив, а вона... (плаче)

Заходять сусіди, куми. Вітаються та сідають.

Кум:
А що це воно за веремія в хаті? Ти що плачеш, Петрику? Певно, щось накоїв?

Кума:
Та він же такий гарний хлопець, чи не міг він щось страшне скоїти? А вже, коли щось і вийшло, то не зі зла, не з охоти, правда?

Хлопчик:
Так!

Кума:
Бачите, і він більше не буде. Не будеш?

Хлопчик:
Ні, не буду!

Тато:
Сідайте, прошу в нашій хаті. Будемо скоро св. Миколая стрічати.

Кум:
То не завадило б і заколядувати. Бо щось дуже тихо в хаті. І Різдво Христове вже скоро, а ми не колядували.

Колядують. Стукіт у двері.

Мама:
Мабуть, Миколай. Піду, двері відкрию.

Чути: “А хто, хто Миколая любить?”

Св. Миколай:
Слава Ісусу Христу!

Усі:
Навіки слава!

Св. Миколай:
Ішов я луками і лісами, снігами й наметами і до вашої оселі прийшов. Казали мені добрі люди, що в цій хаті діти гарні і слухняні, добрі. Я хотів їх бачити. А ну, дітки, покажіть, що вмієте, що знаєте. А хто з вас молитву знає?

Дівчинка:
Отче наш, що єси на небесах!
Нехай святиться ім’я твоє,
Нехай прийде Царство Твоє,
Нехай буде воля Твоя,
Як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний
Дай нам сьогодні,
І прости нам провини наші,
Як ми прощаємо
Винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
Але визволи нас від лукавого!
Бо твоє є царство, і сила, і слава навіки.
Амінь.

Хлопчик:
Боже Великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас усіх просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зрости.

Св. Миколай: (обдаровує дітей, примовляючи)
Учися, дитинко, хай розум не спить,
Дорогу в науку всім треба любить...
Навчайтесь, навчайтесь, поки молоденьки.
До школи щодня поспішайте, любеньки...

На прощання всі дякують Св.Миколаю за ласку, добро. Він благославляє присутніх.

Назад

ОднаКнопка