Тема 4. Прийняття рішень, свобода совісті

Вступ до теми

Для ранкової молитви можна використати текст: Прип. 2, 1—11 (див. Додаток, що після опису теми).

Ми віримо, що Господь зцілює наші рани, хвороби, допомагає вирішувати наші проблеми. Однак ми розуміємо, що багато залежить і від нас самих, від наших вчинків і рішень. Але як навчитися приймати правильні рішення?

Реалізація теми

На зустрічі можна використати наступні цитати: Бут. 1, 28—29; 2, 15.19. 23; 4, 9; Мт. 15, 1—20; Муд. 2, 1—5; Муд. 12, 1—2; 1 Йо. З, 19—20 (див. Додаток, що після опису теми).

На початку зустрічі можна запропонувати молоді згадати важливий момент в їхньому житті, коли треба було прийняти рішення:

— Що вплинуло на прийняття цього рішення?
— Яка в мене була ціль?
— Наскільки я був задоволений своїм рішенням, діями?
— Наскільки свідомо я приймав це рішення?
— Чи хотів би я зараз змінити це рішення (й інші рішення в моєму житті)? Чому?

У розмові необхідно підкреслити деякі моменти:

— свобода людини в прийнятті рішення;
— відповідальність (яка випливає зі свободи) за свої рішення і вчинки (Бут. 1, 28—29; 2, 15. 19. 23; 4, 9);
— совість — голос глибинного серця. Совість — здатність судити про дії (добрі вони чи погані). Якщо ми хочемо зростати, то нам треба прислухатися до нашої совісті. В цьому теж наша відповідальність;
— зв’язок між свободою людини і Божим законом має свій життєвий центр у серці особистості, тобто в її совісті.

Підсумок зустрічі

— Необхідно виховувати совість (це пов’язано з формуванням чеснот);
— Ми відповідальні за наші рішення;
— Господь допомагає нам: через своє Слово Він відкриває нам свою волю.

Я намагаюсь зрозуміти:

— чому я дію саме так, як дію;
— звідки я знаю що добре, а що погано;
— що керує моїм життям: випадок чи моє рішення;
— що говорить моя совість.

Сьогодні можна посповідатися.

Ввечері можна підготувати сценки на тему прийняття рішень.

Додаток

“Мій сину! Коли ти мої слова приймеш і мої заповіді заховаєш у себе, вухом твоїм уважаючи на мудрість, схиляючи до правди твоє серце, отак, коли ти розум зватимеш до себе, з закликом звернешся до розсудку, коли шукатимеш його як срібла, коли розшукуватимеш його як схований скарб, тоді ти збагнеш острах Господній, тоді знайдеш пізнання Бога. Господь бо дає мудрість, із Його уст виходить знання й розсудливість. Він для праведних зберігає допомогу; Він щит для тих, що ходять чесно. Він стежки правоти пильнує, Він береже дорогу своїх вірних. Тоді ти зрозумієш правду й справедливість, прямодушність і всяку путь добру, бо мудрість увійде в твоє серце, знання буде відрадою душі твоєї. Обачність буде сторожити над тобою, і розум тебе берегтиме” (Прип. 2, 1—11).

“І благословив їх Бог і сказав їм: “Будьте плідні й множтеся, і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі”. По тому сказав Бог: “Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу” (Бут. 1, 28—29).

“Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді, порати його й доглядати його. І сотворив Господь Бог з землі всіляких польових звірів і всіляких птахів піднебесних і привів їх до чоловіка побачити, як він назве їх; як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось. І чоловік сказав: “Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка” (Бут. 2, 15.19. 23).

“Тоді Господь сказав до Каїна: “Де Авель, брат твій?”. Той відповів: “Не знаю. Хіба я сторож брата мого?” (Бут. 4, 9).

“Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно: “Коротке й журливе життя наше, і нема ліків на кончину людини, та й не відомо про такого, що визволяв би з аду. Бо ж випадком ми народились й опісля будемо, наче нас ніколи й не було. Бо дим — віддих у наших ніздрях, а думка — іскра, коли б’ється наше серце. Згасне вона, і тіло розсиплеться на попіл, і дух розвіється, як легіт. І наше ім¦я забудеться з часом, і ніхто й не згадає про наші діла; і промине життя наше, немов сліди хмари, розвіється, мов мряка, розігнана промінням сонця, його жаром прибита. Наш вік — тінь минуща, і кончина наша вороття не знає: печать прикладена і не повернеться ніхто...” (Муд. 2, 1—5).

“Пам’ятай про твого Творця у дні твоєї молодості, перше, ніж лихі дні прийдуть і роки настануть, що про них скажеш: Вони мені не до вподоби; перш, ніж померкне сонце й світло, місяць і зорі, і насунуть по дощі знов хмари...” (Муд. 12, 1—2).

“Тоді приступили до Ісуса фарисеї та книжники з Єрусалиму й кажуть: “Чому Твої учні порушують передання старших: не миють рук, коли споживають страву?” А він у відповідь сказав їм: “А ви чого порушуєте заповідь Божу вашим переданням? Бог бо заповідав: шануй батька твого й матір. І далі: Хто проклинає батька-матір, хай буде скараний на смерть. А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Добро, яким би я міг допомогти вам, є дар (Божий)! — той може вже й не шанувати свого батька чи матір свою. Тож вашим переданням усуваєте заповідь Божу. О лицеміре! Добре про вас пророкував був Ісая: Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене. Однак намарно мене шукають, навчаючи людських наказів”. І прикликавши людей, сказав їм: “Слухайте й розумійте! Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину”. Тоді приступили учні й кажуть Йому: “Чи знаєш, що фарисеї взяли Тобі за зле, як почули, що ти так говориш?”. Ісус озвався: “Кожна рослина, яку не посадив мій Отець Небесний, буде вирвана з корінням. Лишіть їх: це сліпі проводирі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму”. Тоді Петро заговорив до Нього і каже: “З’ясуй нам оту притчу”. Він же відповів: “То ви також без розуму ще й досі? Хіба не розумієте, що все те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить? А те, що з уст виходить, те походить із серця, і воно, власне, осквернює людину; із серця бо походять лихі думки, вбивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. Це осквернює людину, а їсти немитими руками не сквернить людину” (Мт. 15, 1—20).

“З цього ми спізнаємо, що ми від правди, і заспокоїмо перед ним серце наше; коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає” (1 Йо. 3, 19—20).

Назад

ОднаКнопка