8. Яків і Катерина читають казку

“Переверт кам’яної мавпи”

На одній горі, на Сході, високо-високо, де не хоче звивати гніздо жоден птах, лежало велике кам’яне яйце. Вітер з шумом проносився над ним і сонце освітлювало його так довго, що ніхто й не знає скільки. Одного дня затремтіла гора, затряслися скелі аж до найвищої верхівки, кам’яне яйце тріснуло і розкрилося. На світ виповзла мавпочка. Її тіло було з блискучого каміння, в якому відбивалося світло сонця. Мавпа побігла з гори додолу. Назустріч їй ішли інші мавпи, звичайні волохаті мавпи, на шерсті яких ще ніколи не віддзеркалювався навіть малесенький сонячний промінчик. Вони кланялися кам’яній мавпі і вітали її як свого пана.

Ставши їх паном, вона пострибала через усі країни землі і пірнала в усі моря. Гори розступалися перед нею, дозволяючи оглядати свої скарби, і квіти розкривали перед нею свої суцвіття. Мавпа зібрала усі знания, вона знала всі таємниці. Ставши мудрішою за всі сотворіння на землі, вона почала вправлятися ще й у мистецтві переверту. Вона вправлялася невтомно і нарешті могла одним єдиним могутнім стрибком відміряти повітря, землю і воду. Тоді кам’яна мавпа стала гордою і закричала: “Жодна істота на землі не зрівняється зі мною. Я заволоділа ними усіма. Тепер я ще хочу стати Паном Неба”.

Вона вдихнула повітря, стрибнула і приземлилася в Небі коло самих стіп Татуся Будди.

Татусь Будда — так називали люди і звірі східного світу Творця Неба і Землі.

“Моя мавпо, — сказав Татусь Будда, — що ти тут шукаєш?”

Мавпа відповіла: “Я хочу стати Паном Неба, бо я можу зробити більше, ніж усі сотворіння світу. Я можу навіть більше, ніж ти, Татусю Буддо. Чи спроможний ти перекинутися так, щоби в тій самій хвилині опинитися на другому кінці світу? Б’юся об заклад, що ти цього не зможеш”.

Татусь Будда засміявся.

“Гаразд, моя мавпо, давай, вдаримо об заклад. Якщо ти зможеш зістрибнути з моєї руки, я передам тобі своє місце на Небі. Якщо ж ти цього не зможеш, то мусиш задовільнятися тим місцем, яке я вділив тобі на землі”.

Кам’яна мавпа хихикнула, бо змагання видалось їй зовсім легким. Татусь Будда простягнув їй свою руку і мавпа стрибнула на неї.

“Гоп”, — крикнула вона, перекинулася і полетіла, полетіла... Вона летіла через висоти і широти і глибини світу, поки не дісталася до його кінця. Тут, у мовчазному безмежжі, стояло п’ять колон. На знак, що вона стрибнула аж до цього місця, кам’яна мавпа своїми міцними зубами надкусила одну із колон. Тоді так само через далекі простори повернулася назад до Неба і сіла на руку Татуся Будди.

“Я знову тут”, — пихкала мавпа з останніх сил. Однак Татусь Будда запитав: “Коли ти нарешті зістрибнеш з моєї руки?”

“Що? — закричала мавпа. — Чи не була я саме на кінці світу? Чи не надкусила я, як доказ, одну із колон?” Татусь Будда сказав: “Моя мавпо, ти лише трохи надгризла мій палець. Чи це є твій знак? Поглянь-но і затям: моя рука була весь час під тобою”. Мавпа впізнала свій знак. Бона вже зрозуміла, що неможливо стрибнути кудись поза Татусем Буддою, бо світ лежить в Його руці і Татусь Будда не допустить, щоб хтось із його сотворінь колись впав. Кам’яній мавпі запаморочилось у голові. “Куди б я не стрибнула, я залишусь у твоїй руці", — сказала вона.

Татусь Будда лагідно велів мавпі повернутися на гору, на якій вона і вилізла з яйця. 3 того часу мавпа жила скромно на своєму місці.

Назад

ОднаКнопка