5. Як Каті уявляє собі Бога

— Бог зовсім інший, ніж ми, — розповідає учитель дітям. — Він — Тайна. Ми, люди, не можемо собі Його уявити.

— Але я хочу Його собі уявити! — вигукує Каті. Вчитель сміється.

— Ти можеш спробувати, Каті. Але це не означає, що Він мусить бути таким, як ти собі Його уявляєш.

— Е, ні, — каже Каті.

Вона задумується і плекає свою уяву. Якби Бог мав убрання, то воно було б з зірок і моря з вишитими на ньому птахами. Птахами, які співають. Якби Бог мав ноги, як ми, Він ходив би босоніж, щоб відчувати пісок між пальцями, холодний мох на каміннях у потоці, твердий бетон. Він усе відчував би і хотів би відчути. Якби Бог мав голос, як ми, Він сміявся б і плакав, а Каті могла б вже за тембром Його голосу визначити, що Він має на увазі. Іноді в Нього був би голос, як у контролера в трамваї: “Дівчино, а тепер тримайся добре, зараз буде крутий поворот!” Іноді Його голос був би, як у Якова після суперечки з нею: “Каті, ти не хочеш мене запитати, чи я знову добрий?”

Деколи Він мав би голос, як у її мами, коли вона ввечері ніжно вкриває Каті ковдрою і каже: “А тепер спи міцно, моя найдорожча Каті”.

Назад

ОднаКнопка