35. Яків знаходитъ одну давню молитву

Прабабця Якова має гарний старий молитовник. У ньому Яків знаходить молитву, якої не знае, — “Ангел Господній”.

— “Радуйся, благодатная Маріє” — ми вчили, — розповідає Яків. — Але цієї я не знаю.

— Прочитай мені, — просить прабабця. Яків читає:

— Ангел Господній благовістив Марії, і вона зачала від Духа Святого.

Радуйся, благодатная Маріє.

Прабабця пояснює, що це означає:

— Маріє, — спитав Божий післанець, — чи ти готова? Тебе ніхто не примушує сказати: “Так”. Бог не змушує тебе. Він зважає на твою волю, Маріє. Він чекає на твою відповідь.

— Поглянь, я слуга Господня. Нехай станеться мені по слову Твоєму.

Радуйся, благодатная Маріє.

— Бог потребує мене, — сказала Марія, — як можу я сказати ні? Я не належу собі і не хочу собі належати. 3 Божою поміччю кажу Йому: “Так”.

— І Слово стало тілом і замешкало між нами.

Радуйся, благодатная Маріє.

— Ми, люди, не можемо збагнути Бога. Він є таємницею для нас. Але в Нього щодо нас і світу є певний план. Тому Він і став людиною з любові до нас, братом, якого ми можемо зрозуміти, який потребує нас і якому ми можемо сказати: “Так”. Та Він не змушує нас. Він чекає на нас, дуже близько, так близько, що можна доторкнутись. Навіть у найменшому зі своїх і наших братів чекає Він.

— Це гарна молитва, — міркує Яків.