34. “Мене вже ніщо не тішить — а що тішить тебе?”
ПЕРША СЦЕНА
(Кухня. Гримить посуд. Мама в хорошому настрої, наспівує щось, двері, кроки).
ЯКІВ: Мамо, ось і я. А який я голодний!
МАМА: Як добре, Якове! Я якраз намащую хліб смальцем.
ЯКІВ: І Каті теж прийшла зі мною. Вона теж голодна. Я саме розповів їй, що ти купила свіжий смалець.
МАМА: Так? Каті, де ж ти ховаєшся? Ану покажись!
КАТІ: Слава Ісусу Христу, пані Міттергіфер!
МАМА: Вітаю, Каті, проходь, сідай. Чай з помаранчевим сиропом?
КАТІ: Будь ласка!
ЯКІВ: Зачекай, Каті, я наллю тобі. (Посуд. Шум).
КАТІ: О, хліб зі смальцем — дуже смачно.
МАМА: Було весело в парку?
ДІТИ: Мм-мм.
МАМА (сміється). Ви так наминаєте, ніби цілий день нічого не їли. І в мене з’явився відразу апетит, я собі також зроблю канапку, ось. — Діти, та ви зовсім мокрі. Напевно, добре набігалися, так?
ЯКІВ: Спершу ми були індіанцями в парку. Тоді циркачами в Томі, на подвір’ї дев’ятого будинку. А потім зеленими інопланетянами, котрі все нюхають, особливо смалець. І Руді був там. Я хотів і його привести. але він каже, що смалець для нього надто масний.
МАМА: Не для тендітної талії, але попри це, хто хоче ще?
КАТІ: Будь ласка, я!
ЯКІВ: Я теж.
МАМА: Ну і я також. — А Карлі був з вами?
КАТІ: Hi, він занадто нудний.
ЯКІВ: 3 ним неможливо щось починати.
МАМА: Тому що він такий нудний?
ЯКІВ: Ти собі і уявити не можеш, який він нудний. Його ніщо не тішить.
МАМА: Ніщо не тішить? Він сам це сказав?
ЯКІВ: На одній прогулянці він постійно повторював: “Це мене не тішить. Це мене не тішить”.
КАТІ: Карлі, знаете, пані Міттергіфер, такий різний. Він або задає тон — але так, що вуха в’януть, коли слухаєш, або такий нудний, що зовсім нічого не хоче, тільки сидить і говорить: “Мене це все не тішить”.
МАМА: А коли він задає тон — що ж він тоді розповідає?
ЯКІВ: О, про все. Скільки заробляє його тато і як вони поїдуть влітку до ескімосів, або ще скільки в нього є вже касет...
КАТІ: Тридцять вісім.
ЯКІВ: І що йому дозволяють дивитись кримінальні фільми по телевізору.
МАМА: Гм...
КАТІ: І що ми бідні нишпорки, бо нам цього не можна. А в класі на нього вже ніхто не реагує. Сузі сказала, що вона більше ніколи не дасть йому списувати. І підказувати йому також не буде ніколи, бо він такий дурний.
ЯКІВ: Він постійно викидає якісь коники в школі. Тоді пані Міхачек викликає його маму до школи, але мама сердиться, коли її викликають, бо вона мусить відпрошуватися з роботи.
КАТІ: У школі успішність Карлі теж погіршується. Єдине, що він дійсно може, це ходити на руках. У цьому він неповторний. Гоп — і вже стоїть на руках та спацирує по крузі. Звичайно, там, де може, він задає тон. Сузі сказала, що ми повинні домовитись, що разом відвертатимемося, коли він знову буде ходити на руках.
МАМА: Отже, я більше не дивуюся, що бідного хлопчиська ніщо більше не тішить. Що ж йому може приносити радість, коли його ніхто не любить?!
ЯКІВ: Ми що, повинні за ним бігати? Мамо, слухай, я справді не можу його терпіти. Будь-хто інший мені приємніший. І навіть Томі мені миліший, хоча він може сказати лише: “Е-е-е”. (Kami хихикав)
МАМА: Якове!
ЯКІВ: Я не думаю нічого поганого. Я люблю Томі. Але він так робить: “Е-е-е”.
МАМА: Томі — нещасна дитина, він не може говорити, як дитина нормальна.
КАТІ: Але тепер ми вже знаємо, що він своїм “Е-е-е” хоче сказати. Він каже це на різні лади. Сьогодні, коли ми розігрували циркове видовище для нього, він вимахував дико головою і кричав: “Е-е-е”, — і ми прийшли до висновку, що він мав на увазі: “Ще раз! Ще раз!”
ЯКІВ: Це тоді, коли Руді був левом, а ти — приборкувачкою.
КАТІ: Так, цей номер приніс Томі сьогодні найбільше задоволення.
МАМА: Ви розігруєте перед Томі цирк?
ЯКІВ: Ти вважаєш, що це смішно?
МАМА (з поспіхом): Ні-ні. Я лише думала, що ви навідуєтесь до нього час від часу, бавитеся і розмовляєте з ним. Але цирк...
ЯКІВ: 3 ним гратися важко, бо він мусить сидіти у візочку і не може нічого робити. Тому і розігруємо перед ним щось. Він плескає після кожного номеру в долоні, цього навчила його Сузі. А іноді ми граємося з ним м’ячем: кидаемо йому м’яч на коліна, і він підхоплює. Кидати він не може.
МАМА: Знаєш, Якове, чому я спочатку була стурбована? Що ви хворій дитині, яка не може ні ходити, ні бігати, показуєте такі веселі речі... Томі цього ніколи не зазнає в житті.
ЯКІВ: Але дивлячись на нас, він радіє. Інакше він би не сміявся, чи не так? Сміятися, власне, він може.
КАТІ: Двірничка дев’ятого будинку теж спочатку з нами сварилася. Бона побачила нас з вікна, яке виходить на подвір’я, і була обурена, що ми такі жорстокі діти і показуємо бідному Томі те, чого він сам не може. Ми були дуже налякані і хотіли втекти. Та Томі почав плакати. Мама Томі збігла вниз і вислухала нас. Тоді погладила Томі і сказала: “Ах, я, наприклад, не вмію дути в трубу, але коли мені хтось заграє на ній, тоді я радію. Показуйте далі свій цирк, я рада, що це приносить Томі задоволення”.
ЯКІВ: Він дійсно радіє. Тому ми з такою охотою йдемо туди, бо його це тішить. Руді тренує тепер номер з перекидом.
КАТІ: Сузі тренується з м’ячем.
МАМА: Тоді до вашої програми пасуватиме і Карлі, якщо він може ходити на руках... (маленька пауза) Гм?
КАТІ: Авжеж.
ЯКІВ: Тоді треба його спершу спитати, чи він взагалі захоче піти з нами...
КАТІ: Він знову матиме нагоду задавати тон...
МАМА: Насамперед, він матиме нагоду принести радість Томі! А тоді я хотіла би почути, чи він після того ще скаже: “Мене ніщо більше не тішить”. Той, кого потребують і хто може принести радість іншому, гарантую, що не скаже: “Мене ніщо більше не тішить”.
КАТІ: Але я не знаю, чи Карлі захоче, щоб ми його взяли.
МАМА: Ну, коли він вам буде необхідний?!
ЯКІВ: Чи він взагалі нам повірить, що ми його потребуємо, — таким, як ми були до нього дотепер?
МАМА: Якове, зараз я скажу тобі щось таке, що нелегко зрозуміти. І тобі, Каті, теж. Якщо є людина, яку більше ніщо не тішить, однаково, чи дитина, чи дорослий... Якщо хтось каже: “Мене більше ніщо не тішить”, — то це ніби клич на допомогу. Такий кричить про допомогу, бо він нещасний. Ще нещасніший, ніж Томі у своєму візочку, бо Томі здатний чимось тішитися і виявляти свою радість, — так, що він і вам може приносити радість. Бо вас це тішить все-таки, коли Томі радіє, чи не так?
ДІТИ: Так.
МАМА: Коли Карлі говорить: “Мене більше ніщо не тішить”, — це значить насправді: “Будь ласка, допоможіть мені. Мені сумно, бо я нікому не потрібний. Бо мене ніхто не любить. Бо мене ніхто не сприймає таким, яким я є. Бо ніхто про мене не турбується”. — Коли ж ви будете потребувати Карлі, коли він матиме нагоду зробити комусь приємність, тоді і він сам стане іншим. Не відразу, але з часом. Йому більше не треба буде задавати тон і когось дивувати. Бо це йому буде тоді не потрібно. Ви мусите мати до нього терпіння. Але на вашому місці я спробувала б.
ЯКІВ: Навіть і тоді, коли він спочатку буде дуже різким.
МАМА: Так, і тоді теж! Ви повинні ризикнути. Просто пропустить різкість повз вуха.
КАТІ: Я тобі підморгну, Якове, коли Карлі буде piзкий у поведінці. І тоді не треба буде сердитися.
МАМА: Якове, у тебе кмітлива подруга! (Каті хихикає).
ЯКІВ: Ну добре, спробувати можна.
ДРУГА СЦЕНА
(Шкільне подвір’я. Шум на перерві. Шкільний дзвінок).
ЯКІВ: Отже, домовились, Карлі, ти йдеш сьогодні з нами до Томі.
КАРЛІ: Hi, я гадаю, мене це не втішить.
КАТІ: Нам зараз байдуже, чи буде тебе це тішити, чи ні. Ти мусиш іти з нами, бо ти нам потрібний.
ЯКІВ: Ти єдиний, хто вміє ходити на руках.
КАТІ: Хіба зможеш запропонувати нам когось іншого, хто може ходити на руках?
КАРЛІ: Hi!
ЯКІВ: От бачиш!
КАТІ: Тебе це може i не тішити, але Томі буде дуже радіти. Він ще ніколи у своєму житті не бачив, щоб хтось ходив на руках.
ЯКІВ: Ей, Каті, треба ще Карлі пояснити, як він зрозуміє, що Томі радіє.
КАРЛІ: Я не дурний.
КАТІ: Але Томі може говорити лише: “Е-е-е”. Отже, коли він сміється і розмахує головою і каже: “Е-е-е”, — це значить “ще раз”, і ти маєш повторити свій номер!
КАРЛІ: А коли він незадоволений?
ЯКІВ: Тоді кривить ротик і каже: “Е-е-е”.
КАТІ: Але побачиш, Томі буде радіти. Такого блискучого номеру він ще ніколи не переживав.
(Звучить музика, коротко).
ТРЕТЯ СЦЕНА
(Подвір’я. Дитячий сміх).
КАРЛІ (тихо): Це є ваш Томі? Привіт, ну й вигляд у нього!
КАТІ (тихо): До цього звикають. Зачекай, коли він сміється, тоді нараз починає виглядати зовсім по-іншому. Дуже мило.
ЯКІВ: Пані і панове, високошанована публіко, а зараз коронний номер сьогоднішньої гала-програми. — Сузі, прошу, барабан! (Барабанный дріб). — Ми вітаємо містера Карла Карловича! (Аплодисменти).
КАРЛІ: Ну так, отже. Якщо я вже тут... Аля-гоп!
ДІТИ: О! (спершу тиша, потім аплодисменти).
ТОМІ: Е-е-е!
КАРЛІ: Кого ти маєш на увазі, Томі? Мене?
ТОМІ: Е-е-е!
КАТІ: Він каже: “Ще раз!”
КАРЛІ: Прошу дуже! (Тиша, оплески).
КАТІ: Дивись, Карлі, Томі аплодує тобі. Ти мусиш вклонитися! Ми кланяємось завжди, як справжні циркачі.
ТОМІ: Е-е-е!
ЯКІВ: Я так і думав, що він буде радіти.
КАРЛІ: Ще раз, Томі? Так? Добре, дивись — аля-гоп!
ДВІРНИЧКА: О, як я вражена! Він ходить на руках!
КАТІ: Це двірничка, Карлі. Вона завжди приносить нам лимонний напій.
ДВІРНИЧКА: А тепер він ще й вимахує ногами, о, це щось таке! Зовсім не дивно, що Томі радіє. (Аплодисменти). Ходи-но сюди, дай подивитись на тебе, ти ж бо новачок. Як тебе хоч звати?
КАРЛІ: Карлі.
ДВІРНИЧКА: А, Карлі. Ти маєш природний талант справжнього клоуна! Це гарно, що ти так постарався для Томі!
КАРЛІ: Мені неважко.
ДВІРНИЧКА: А це ваш напій, діти. Візьміть у мене тацю. Треба підтримувати Томі пляшку з вівсянкою, щоб він міг пити.
КАТІ: Це вже зроблю я.
КАРЛІ: Дай сюди, Каті. Це зроблю я. На, Томі, пий. Ану тримай пляшечку руками. Сам тримай. Ану, спробуй. Дивись, Каті, він старається.
КАТІ: Мама вчить його кожен день тримати пляшечку, але треба бути дуже терплячим.
КАРЛІ: Браво, Томі. Ще один ковток. Так, ми обоє тримаємо вівсянку. Так. — Ей, Каті, тепер він вже не виглядає так... так... — я маю на увазі, він виглядає мило.
КАТІ: Бо він радіє, Карлі.
КАРЛІ: Як ти думаєш, номер клоуна з маленькою гармошкою, яка жахливо скрипить, міг би йому принести задоволення? Або номер з кільцями? Тоді мені буде потрібен ще хтось!
КАТІ: Хтось, хто мусить багато вміти?
КАРЛІ: Hi! Лише тримати кільця і кричати: “Аля-гоп”!
КАТІ: Я могла б це дуже добре робити, якщо тобі, звичайно, буде приємно працювати разом зі мною.
КАРЛІ: Звичайно, звичайно, мені буде приємно. (Кілька тактів музики на закінчення).
