31. Яків розмовляє з татом

— Татусю, — каже Яків, — наш учитель релігії казав, що всі люди є діти Божі.

— Він має рацію, твій учитель релігії, — відповідає батько.

— Але, — зауважує Яків, — коли ти дитина Божа і я теж дитина Божа, то виходить, що ми обоє брати?

— Якщо так підходити до цієї справи, — пояснює тато, — то ми  є справді брати.

— Але як брати, — каже Яків, — ми не в однаковій мірі багато вартуємо?

— Hi, ми з тобою однаково вартісні, — каже тато. — Запитай-но маму, хто з нас обох їй дорожчий. Я закладусь, що це завдасть їй багато клопотів.

— Але ти можеш набагато більше і краще все робити, ніж я, — каже Яків. — Рахувати і чистити взуття, наприклад.

— Натомість ти знаєш інші речі краще, ніж я, — відповідає тато. — Малювати, стояти на руках та переконувати бабусю. Цього я ніколи не вмітиму так доб­ре, як ти.

— Але чи брати не мають і однакових прав? — питає Яків.

— Звичайно, — каже тато. — Тобто — як випадає...

— Ти можеш мене відправити до ліжка спати, але я тебе не можу, — каже Яків.

— Коли ввечері я відсилаю тебе до ліжка, то тому, що я турбуюся про твоє здоров’я, — говорить батько. — Я несу відповідальність за тебе і не маю права тобі дозволити залишитись надто довго.

— А чи я несу відповідальність за тебе? — питає Яків.

— Кожен несе відповідальність за іншого, — каже тато. — А тепер марш в ліжко.

Вночі Яків прокидається. В його кімнаті темно, але з-під дверей просочується смужка світла. Щось мугиче і бурмоче в другій кімнаті. Яків встає з ліжка і відчиняє двері. Він бачить свого тата, який сидить у фотелі перед телевізором. На екрані два злодії тягнуть якийсь ящик. Тато спить. Яків будить батька.

— А тепер марш в ліжко! — каже Яків.

Назад

ОднаКнопка