30. Яків і Катерина слухають по радіо казку

“Четверо шукачів Бога”

(Лунає кілька тактів музики, наприклад, барабан, сопілка).

ОПОВІДАЧ: У давні часи — так говорять оповідачі казок в Африці — жив собі чоловік, кульгавий на но­гу. Коли пастухи гнали отари на полонину, він шкутильгав їм услід і мусив тримати своїх кіз на мотузці, щоб вони йому не повтікали. Коли мисливці ховалися в кущах, щоб підстерегти диких звірів, чоловік стояв зі своєю кривою ногою на краю села і дивився їм услід. Він просив усіх знахарів на полонині вилікувати його кульгаву ногу, але жоден не міг йому допомогти. Одного дня він зібрався і покинув село. Він пошкутильгав собі, бурмочучи та мугикаючи щось під ніс.

ПЕРШИЙ (ритм шкутильгання, спів-примовляння):
Хтось мусить бути, хто зможе мені допомогти.
Хтось мусить все-таки бути на цьому світі,
Хто має співчуття до мене, бідолахи Кульгавого.
І поставить мене на обидві здорові ноги...
(мовить словами)
Бо я вже більше не витримаю: завжди дивитись, як інші йдуть попри мене, і не могти з ними танцювати під звуки барабану. Цього я більше не витерплю. Не можу піти на полювання, а мушу чекати, що хтось прийде і дасть мені шмат від своєї здобичі. Постійно казати “дякую-дякую”, завжди тільки дякувати і радіти, що вони беруть в мене котики та рогожі, які я плету... Від ранньої зорі до пізньої ночі бути тим, на кого інші звертають увагу. Хіба це життя? Камені, по яких я шкутильгаю, питаю вас! Чи це справедливо? Червоний пороху на дорозі, я питаю тебе! Чи можу я з тим змиритися? Боже, там, на горі, Ти, що сотворив світ, все, і мене також, я питаю Тебе: Чому саме я мушу бути кульгавим?

ДРУГИЙ (голос здалеку): Ей, ти! Кульгавий!

ПЕРШИЙ: Хто, хто кличе мене?

ДРУГИЙ: Я! Я сиджу тут, в тіні дерева. Ходи сюди до мене!

ПЕРШИЙ (кроки): Хто ти?

ДРУГИЙ: Подорожній... Вирішив трохи тут відпочити. Я чув, як ти обурювався і мугикав. Але я по­гано бачу тебе. Знаєш, в мене лише одне око, яким можу бачити. Друге хворе. А зараз, на ясному яскравому сонці мене болить і здорове око. Тому я мушу ще й мружитися.

ПЕРШИЙ: Бажаю доброго відпочинку в тіні дерева, Моргачу.

ДРУГИЙ: Тобі теж, Кульгавий! Ходи, сядь біля мене. Я допоможу тобі, так — а твою милицю припремо до дерева.

ПЕРШИЙ: Дякую.

ДРУГИЙ: Ти вже давно в дорозі?

ПЕРШИЙ: 3 самого рання!

ДРУГИЙ: А я вже кілька днів. Не витримав більше у рідному селі. Якби ти знав, скільки вже разів гепнувся до кісяка дверей, бо й здоровий оком ледве бачу. А скільки вже розхлюпав доброго пальмового вина, бо при розливанні знову і знову починав примружуватися. Моє око погано переносить спеку і вогонь, тому свою кузню я мусив передати іншому Ко­валеві (співчутливі звуки-бурчання першого), хоч мені дуже подобалося це ремесло. Після того був пас­тухом... Я мав тішитися, коли люди доручали мені своїх тварин... “Будь ласка, дозволь мені стерегти твої кози”. Завжди це випрошування... з рана до вечора... “Будь ласка, постав мені баняк із зупою на вогонь, від жару мене болять очі...” А до того ще й страх, що можу і своє ледь блимаюче око втратити. Хіба це життя? “Досить, — сказав я собі. — Я хочу переконатися, чи знайду когось, хто зможе мене назавжди вилікувати”. (Спів-примовляння)
Хтось мусить бути, хто зможе мені допомогти.
Він мусить бути, і я в це ревно вірю.
Хто має співчуття до мене, бідолахи Моргача,
І повелить моїм очам бачити!

ПЕРШИЙ: Цього помічника ми мусимо знайти.

ДРУГИЙ: Я шукатиму його, і якщо треба, помандрую аж до кінця світу. До самого Бога! Я покажу йому своє моргаюче око і запитаю: “Чи зможеш Ти довго дивитися на моє єдине ледь блимаюче око, який я немічний і жалюгідний, Ти, що навіть комарам, метеликам і німим рибам подарував очі.

ПЕРШИЙ: Ми можемо йти разом, Моргачу. Я поведу тебе.

ДРУГИЙ: А я підтримуватиму тебе, Кульгавий... Кульгавий, чуєш? Ще хтось йде, щось мугиче і обурюється, як і ми.

ПЕРШИЙ: Я не чую нічого.

ДРУГИЙ: Подивись на дорогу, хіба не бачиш чоловіка, який наближається?

ПЕРШИЙ: Почекай, там щось виблискує на сонці.

(Сопілка, барабан).

ПЕРШИЙ (сміється): О, Моргачу, як смішно, це чоловік з Лисиною, такою гладкою, як люстро. Я ще ніколи не бачив такої лисини.

ТРЕТІЙ (наближаючись): (Спів-примовляння)
Хтось мусить бути, хто зможе мені допомогти.
Хтось мусить бути, хто мене зрозуміє.
Хто мае співчуття до мене, бідолахи з Лисиною,
І збагне, що далі так неможливо.
(Говорить словами).
Таке життя справді вже більше нестерпне. Мене вже ніщо не тішить. Моя гладка лисина так мене засмучує. Гаразд, я можу натягнути шапку, але постійно не можна її носити, колись треба і скидати, наприклад, щоб витерти з голови піт — о, насмішники. О, вони аж тримаються за животи від задоволення, що я сміхотворно виглядаю. “Ей, ти, з Лисиною, — часто гукають, — нагнись негайно, мені треба подивитись в дзеркало”. — О! І коли бачать, як мене це до болю ображає, лиш тоді перепрошують! “Ми не хотіли тебе образити, — пояснюють вони, — не сердься, це тільки тому, що ти такий смішний”. — О, я завжди повинен їм вибачати. “Ну гаразд”, — змушений я казати. Досить! Від ранку і до вечора. Добре, досить вже. Я не хочу більше так жити, бути посміховиськом для інших та ще й вибачати. Я мушу знайти когось, хто вилікує і зцілить мене від моєї лисини. Там, навпроти, є дерево, в його тіні я зможу трохи перепочити. — О, там вже сидять двоє! Яке лихо, де моя шапка.

ПЕРШИЙ І ДРУГИЙ: Він натягує шапку (сміються).

ТРЕТІЙ: Доброго відпочинку! Чи знайдеться ще одне місце для змученого чоловіка?

ПЕРШИЙ І ДРУГИЙ: Ходи! (сміються)

ТРЕТІЙ: Ви мудрі люди!

ДРУГИЙ: Знаєш, ми бачили тебе здалеку. Бачили, як ти виблискував.

ПЕРШИЙ: Ми знаємо, що ти лисий.

ТРЕТІЙ: Добре, тоді я можу зняти свою шапку. Отак.

ихикання)

ПЕРШИЙ: Пробач, ми не маемо на гадці чогось злого.

ТРЕТІЙ: Добре. Досить вже.

ПЕРШИЙ: Я — Кульгавий, він — Моргач. Ми хочемо знайти когось, хто нас вилікує. Ми йдемо аж до са­мого кінця світу, ми йдемо до Бога. Він повинен нам допомогти.

ТРЕТІЙ: До Бога... Тоді і я хочу йти з вами. Я стану перед ним і скажу: “Поглянь на мене, Великий Боже. Лева Ти обдарував гривою, дикобраза його колючка­ми, а одуда розкішним віялом з пір’я. І всім людям у нашому селі Ти дав гарне чорне волосся. Лише мене наділив голим гладким черепом і велів бути посміховиськом для людей. Чому саме мене?”

ПЕРШИЙ: Підемо утрьох, Бог змилосердиться над нами. Він вилікує мою криву ногу.

ДРУГИЙ: Він подарує мені здорові очі.

ТРЕТІЙ: Він повелить, і на моїй дзеркальній лисині виросте гарне густе волосся.

ЧЕТВЕРТИЙ: Правда? І Він це зробить? Тоді дозволь­те і мені йти з вами!

ПЕРШИЙ: Хто він, оцей?

ДРУГИЙ: Підкрався і підслуховує нашу розмову!

ТРЕТІЙ: Виглядає, як злодій, — такий обідраний і жалюгідний!

ЧЕТВЕРТИЙ: Послухайте мене! Я не підкрався, я йшов, як будь-який інший мандрівник, уздовж вулицею, але оскільки я не маю черевиків, тому Ви і не чули, бо порох гасить будь-який звук при ходьбі бо­тами ногами. Я не злодій. Я просто Бідний. І більш нічого.

ПЕРШИЙ: Бідний? Бідний, зате здоровий. Ти маєш дві ноги, щоб ходити.

ДРУГИЙ: Добрі очі.

ТРЕТІЙ: І так багато кучерів на голові, що не злічити.

ЧЕТВЕРТИЙ: Та попри те я Бідний.

ПЕРШИЙ: Тоді шукай собі роботу.

ЧЕТВЕРТИЙ: Я не маю грошей, я не можу купити собі щось поїсти. Я голодний і слабий. Коли я про­шусь на роботу, мені відповідають: “Ти? Ти занадто слабий для гідної роботи. Нам потрібні сильні мужчини”. Розумієте? Жоден не наймає людину, яка майже хвора від голоду. Тому насамперед я мушу трохи розбагатіти.
(Спів-примовляння)
Хтось мусить бути, хто зможе мені допомогти.
Він мусить бути, той, що любить мене,
Що мае співчуття до мене, бідного жебрака.
Хочу славити Ім’я Його щоденно!
(Говорить словами). Хочу славити Ім’я Його повсякчас! І коли я почув, що ви хочете йти до Бога, я знову почав плекати надію! Візьміть і мене з собою, прошу сердечно! Нехай це вас не відштовхує, що я такий жалюгідний.

ПЕРШИЙ: Що думаєте ви?

ДРУГИЙ: Щодо мене, нехай іде з нами!

ТРЕТІЙ: Але він не повинен наважуватись сміятися з моєї лисини.

ПЕРШИЙ: Домовились, йдемо вчотирьох.

ЧЕТВЕРТИЙ: Дякую!

(Лунають звуки барабана і сопілки).

ОПОВІДАЧ: І так четверо шукачів Бога подалися в дорогу: чоловік з кульгавою ногою, чоловік, сліпий на одне око, чоловік з лисиною і бідний чоловік. Че­рез землі і моря повела їх дорога. І нарешті знайшли вони Бога... Вони принесли Йому свої просьби, і Бог дав їм те, про що вони просили. Чоловікові з кривою ногою Він вилікував криву ногу. Чоловікові, сліпому на одне око, Він дав два здорові. Чоловікові з лиси­ною подарував гарне волосся. А четвертого, бідного чоловіка, зробив багатим... Четверо шукачів Бога подякували чемно. Вони  сказали, що ніколи не забудуть про Його милосердя. Тоді рушили в дорогу додому. “До побачення!” — гукнув їм Бог навздогін...

Спочатку всі четверо трималися разом. Та чоловік, який мав кульгаву ногу, так зрадів, що має аж дві здорові, що почав бігти. Він біг і біг попереду інших. Одного вечора він наблизився до криниці і там захотів відпочити. Біля криниці, одначе, сидів якийсь жебрак.

ЖЕБРАК: Май співчуття до мене, чоловіче з бистрими ногами. Я бідний і слабий і страждаю від голоду.

ПЕРШИЙ: Гм, я маю лише кілька смокв, — на, лови.

ЖЕБРАК: Але своїми швидкими ногами ти міг би побігти до того дерева і принести мені кілька плодів.

ПЕРШИЙ: Я? Ти що? Нарви собі сам, якщо хочеш посмакувати.

ЖЕБРАК: Я заслабий і змучений для цього. Мої ноги не служать мені.

ПЕРШИЙ: Тоді мусиш почекати, поки прийде хтось, хто має час. Я не маю часу. Я мушу бігти далі.

ЖЕБРАК: О, якби ти знав, як це є, коли не можеш добре ходити.

ПЕРШИЙ: Як це є? Ха-ха, це я не знаю? Я сам раніше не міг добре ходити. Тому так і поспішаю, що можу ходити. Лише один ковток води з цієї криниці, малий перепочинок і вперед далі.

ЖЕБРАК: Ти щасливий, бо маєш здорові ноги.

ПЕРШИЙ: Щасливий — о, так. Знаєш, все має свою сонячну і тіньову сторону. Раніше, бачиш, було набагато спокійніше і затишніше. Не те, що тепер, оця гонитва. Завжди хтось думає, що ти маєш гнатися заради нього. Хотів би я знати, чого це? Я мушу поспішати для себе самого, я не маю часу! Отже, (дзюрчить вода) бувай здоров! До побачення!

ЖЕБРАК: Ніколи б нам не бачитись з тобою, чоловіче, що мав кульгаву ногу (кроки).

ДРУГИЙ: О, там вода виблискує на сонці. Я вже да­леко бачу моїми обома здоровими очима... Посунься, жебраче, щоб я зміг краще напитися!

ЖЕБРАК: Май співчуття до мене, чоловіче з обома здоровими очима, зачерпни води з криниці і для ме­не. Мої очі заслабі, я не бачу відра, щоб зачерпнути самому.

ДРУГИЙ: Зажди, дай спершу мені напитись... О, як добре! На, тут ще пару крапель для тебе залишилось.

ЖЕБРАК: Ти щасливий, бо маєш здорові очі.

ДРУГИЙ: Щасливий, авжеж, як сказати. Щоб аж такий щасливий, то ні. Раніше було по-іншому. Тоді ко­жен мені чимсь відразу допомагав, треба було лише попросити. А тепер кожен думає, що я маю помагати, і то тільки тому, що маю, цілком випадково, два здорових ока... І це не є аж велике задоволення — нараз виразно до гостроти все побачити. Я вже здалека впізнаю, чи хтось сумно поглядає. За тисячу кроків помічаю, як до мене хтось простягає руки. О, як це обтяжує; а найкраще, коли я час від часу закриваю очі — і лиш тоді відкриваю, коли бачу щось гарне! До побачення, жебраче! Я мушу йти далі! (Кро­ки, радісне посвистування).

ЖЕБРАК: Ніколи б нам не бачитися з тобою, чоловіче, що був сліпий на одне око!

ТРЕТІЙ: О, тут би вже мала бути криниця. Як добре, що я вже звільнився від нашого четвертого, бідного чоловіка, що тепер багатий. В дорозі дуже добре і ве­село мати товариство, але в село, до криниці краще прийти самому. Тоді буде помітніше, яке враження я справлятиму на людей своїми новенькими розкішними кучерями. Таким я можу відразу показатися дівчатам! Так, чи нема кого, хто би мною замилувався?

ЖНБРАК: О, так, є тут один! Змилосердися і скажи мені, як отримати такі гарні кучері? Як цього можна досягти? Глянь-но — я скину свою шапку.

ТРЕТІЙ (нестримний сміх): О, ти маєш лисину? Ха-ха! Та такої лисини я й не бачив у своєму житті! Раніше, власне, в мене теж була гарна лисина, що гарно виблискувала — це було не найгірше, що може мати муж­чина... Дівчата сміялися з мене — я відразу втягувався в розмову з кожною людиною. 3 кучерями мужчині набагато важче. Йому заздрять. Його розглядають масним поглядом. Це зовсім не так приємно мати гарне волосся, повір мені. А крім того, ти, як здається, жебрак. Для чого ж тобі гарне волосся, якщо ти все одно є жебраком? О, я бачу люди йдуть з села. Я хочу вийти їм назустріч. Бувай, бувай, старий чоловіче з лисиною. Можливо, якщо я пам’ятатиму, то передам тобі якусь шапку.

ЖЕБРАК: Ніколи б нам не бачитися, чоловіче, що мав лисину! (Кроки, сопілка, спів-примовляння).

ЧЕТВЕРТИЙ: Боже, ти зробив мене багатим, а я був бідним чоловіком. Хвалитиму Тебе, величатиму Тебе, скільки зможу! (Говорить словами) Слава Богу, жебраче біля криниці!

ЖЕБРАК: Здоров будь, багатий чоловіче!

ЧЕТВЕРТИЙ: Так, я багатий чоловік! Сам Бог зробив мене багатим. Глянь, у мене є їда. Сідай поряд і їж зі мною! Я маю ще одну пару черевиків у мішку, я подарую їх тобі, бідний чоловіче!

ЖЕБРАК: Ти щасливий, видно по тобі.

ЧЕТВЕРТИЙ: Чи не повинен бути я щасливим? Оця радість, яку переживаю день у день! Мати змогу ділитися, допомагати — немає нічого кращого на світі. Своїм великим милосердям Господь зробив мене ба­гатим. Бо я цього не заслужив, я був перед ним лише жалюгідною людиною з нічим, окрім хіба великої на­дії. І все ж Він вислухав мене, бідняка, за це я хочу хвалити Його і Йому дякувати. Цілий світ повинен довідатись, який добрий є Господь. Він обдарував мене, як мати дитину. Він зробив з мене нову людину, і Він може також і з тебе зробити нову людину, якщо ти тільки повіриш і підеш до Нього.

ЖЕБРАК: Ти гадаєш, що такий, як я, може Його знайти?

ЧЕТВЕРТИЙ: Звичайно, якщо навіть я його знайшов, я, жалюгідний чоловік! Кожен, хто шукає Його, Його знаходить. Ходи, я покажу тобі дорогу.

ЖЕБРАК: Господь справді зробив тебе багатим. Я можу йти дорогою сам. Я дякую тобі. Іди далі, на тебе чекає багато людей. До побачення.

ЧЕТВЕРТИЙ:  Старий жебраче, ти нагадуєш мені щось особливе, щось винятково особливе, жебраче!.. Тепер він зник, просто пішов геть від криниці. Але в мене таке відчуття, що я його ще побачу... Я хочу йти далі, в село, до людей. (Починає співати хвалебну пісню, йде луна).

Назад

ОднаКнопка