28. Свічки

Діти йдуть услід за вчителемз релігії до церкви.

— Мене доймає цікавість, що ж він задумав, — каже Яків.

— Будемо вчитися, як треба сповідатися, — відказує Руді. — Моя мама вже тренувалася зі мною, як це робити правильно. Ми нарахували 17 гріхів.

— Макс побив рекорд, — зауважує Каті. — 59 гріхів, але багато, звичайно, одного ґатунку.

Учитель повертається, дивиться на дітей і зітхає.

— 59? Найвища пора поговорити про це, — бурмоче він.

У церкві напівтемрява, горить лише Великодня свічка. Учитель приніс багато маленьких свічечок, для кожної дитини. Діти запалюють свої свічки від ве­ликої Великодньої свічки і ставлять на сходинках перед Вівтарем. Учитель сідає на килимі біля сходинок. Діти вмощуються коло нього. Вони вдивляються у палаючі свічки і завмирають у чеканні.

— Оці свічки, — промовляє учитель в тишу, — що вони, власне, роблять?

— Горять, так мені видається, — віповідає Руді.

Діти сміються.

— Свічка, яка горить, — міркує вчитель, — для чого вона придатна?

— Вона світить, — каже Каті.

— Вона також і зігріває, — додає своє Яків.

— А свічка, яка не горить? — питає учитель.

— Вона і не світить, і не гріє, — каже Сузі. — 3 неї нема ніякої користі. Її потрібно спочатку запалити.

— Уявіть собі, що ми — це ті ж свічки, — каже учитель.

— Ми отримали наше світло від Ісуса, так само, як наші свічки отримали світло від Великодньої свічки. Ми освітлюємо наше оточення. Ми даємо людям, що навколо нас, світло і тепло, коли ми привітні, добрі, готові допомогти.

— На жаль, ми не завжди такі, — зауважує Руді.

— Коли ми не даємо більше ні тепла, ні світла? — питає учитель.

— Коли буваємо злі, — каже Сузі.

— А коли ми буваємо злі? — питає учитель.

— Ну, наприклад, коли ми посваримось, — каже Макс.

— Гм, — міркує учитель. — Суперечка іноді добра і навіть необхідна.

— Так, але вчора я посперечався з моїм малим бра­том, бо він схопив найбільший шматок торта з виш­нями, — каже Макс. — Та я зіпсував йому апетит, ска­завши, що у вишнях є хробаки. Йому стало страшно, і він не захотів більше їсти та віддав його мені. Це було жорстоко, чи не так?

— Так, — каже учитель. Він нахиляється і задуває свічку. Макс лякається.

— Це була моя свічка?

— Це була твоя свічка, — погоджується учитель. Деякий час всі сидять зовсім тихо, тоді обзивається Каті.

— У неділю я образила свого тата. Він хотів зі мною погуляти, бо іти самому — не дуже приємно. Але я сказала: “Іди сам, я читаю комікси. Це веселіше, ніж дурна прогулянка...”

Вчитель гасить наступну свічку.

— Мені здається, що я розсердив Каті, — зізнається Яків. — Я вже знав, що вона хоче позичити мої нові фломастери, але чекав, коли вона попросить. Я змушував її дуже просити...

— О, — відразу реагує Каті, — це правда, що мене це дуже вразило. Але не настільки, щоб ти тепер свою...

Але вчитель вже загасив і цю свічку. Приходить чер­га кожної дитини. Кожному спадає на думку те, що він не повинен би був робити. Декому, навпаки, що він мав би зробити.

Гаснуть свічки, одна за одною. Нарешті залишилась лише одна маленька свічка.

— Когось бракує, чи я прорахувався? — питає учитель.

— Це ваша свічка, — каже Яків. — Тепер ваша черга.

Учитель думає.

— Можливо, і ви щось знаєте, чим я образив вас, — каже він згодом.

— Ви вже нам шість разів обіцяли принести книжку про Давида і Голіафа, — каже Каті, — але кожного разу забуваєте.

— Гм, — задумується учитель. — Коли хтось із вас шість разів щось забуде, я буду вже добре не в дусі. Загасіть свічку!

Діти задувають останню свічку. Тільки Великодня свічка горить.

— Шкода, — бурмоче Руді. — Тепер тут зовсім темно. І холодніше, ніж перше.

— Що тепер робитимемо? — питає учитель. Діти мовчать.

— Ми потребуємо нового світла для наших свічок, — каже учитель. — На щастя, горить Великодня. Людина, яка жаліє за свої провини, визнає їх і просить пробачення, може знову запалити свою свічку. В покаянні, у сповіді ми отримуємо від Бога нове світло — як тепер ми можемо знову запалити нашу свічку від Великодньої.

Діти запалюють свої свічки від великої свічки і роблять маленьку процесію світла через церкву.

— Я думаю, мій список із 59 гріхами не більше, як нісенітниця, — каже Макс учителю. — На сповіді я краще скажу, за які провини я дуже жалію...

Назад

ОднаКнопка