20. Яків хоче бути добрим

— Завваж, — каже Яків до Ісуса. — Сьогодні я хочу бути добрим і приносити Тобі радість.

Яків йде до школи. У гардеробі він скидає свої чоботи і взуває тапки. Чоботи акуратно кладе один біля одного під лавку. Сузі теж взуває тапки. Але свої чоботи закидає просто на чоботи Якова.

— Гол! — кричить вона.

Яків бере чоботи Сузі і ставить їх під лавку.

— Залиш! — кричить Сузі. — Що тобі до моїх чобіт?

Яків думає: “Сузі просто дурна корова. Але я їй цього не скажу, Ісусе. Чи ти задоволений?”

На уроці арифметики Катерина позичає в Якова олівець. Незабаром повертає його знову, але з надламаним кінчиком. Яків загострює олівець. “Каті — страшна нечепура, — думає Яків. — Але я не бу­ду з нею сваритися. О, тепер ти задоволений, Ісусе! На перерві Тоні коситься на пампушок Якова. Яків ділить пампушок на дві частинки.

— Хочеш, Тоні?

Тоні бере половину з варенням. Яків з’їдає половин­ку без варення.

“Ісусе, — думає Яків, — ну тепер ти аж посміхатимешся від задоволення”.

Після уроків діти на вулиці грають у сніжки. Одна сніжка влучає Якову просто в лице. Діти регочуть. Яків сміється теж і витирає сніг з очей.

— Оце так влучно попав.

— Але мені, — каже Сузі, — хлопці, які захищаються, більше подобаються.

Яків перестає сміятися. Він каже Сузі, що вона дурна корова. Тоні дає такого штурхана, що той звалюється в кучугуру снігу. Клянеться Катерині, що він ніколи в житті їй більше нічого не позичить. Тоді йде додому.

Він злий на всіх: на Сузі, на Каті, на Тоні і сам на себе. Яків йде до своєї бабусі і скаржиться:

— Це насправді важко бути добрим і приносити комусь радість, — жаліється він. — Я так старався і під кінець все зіпсував.

— Навчитися бути добрим так швидко не можна, — пояснює бабуся. — Треба тренуватися.

— Ти теж тренувалася? — питає Яків.

— Я тренуюся постійно, — каже бабуся. — Кожного дня з початку.