17. Розмовляти один з одним

На перерві перед уроком релігії Яків пригадує собі завдання, яке він мав виконати. Він повинен був намалювати, як моляться люди в різних країнах.

— Швидко, допоможіть мені! — кричить Яків. — Аркуш паперу! Червоний олівець! Синій! Жовтий, прошу, загостріть.

Він малює африканського хлопчика, який б’є в барабани і співає. Малює ще і дівчинку-індуску, яка танцює, здійнявши догори руки. Він малює також і свою прабабцю, яка сидить в ліжку з покритою шаллю головою і складеними разом руками. Навколо пальців Яків малює багато стрілок, щоб було видно, як тремтять руки в прабабці при молитві.

— Де моя ґумка? — кричить Яків. — А, дякую, Каті! Він стирає, але ґумка залишає оранжево-червоні смуги на білому папері. Яків сердиться.

— Це ж хтось собі позичив мою ґумку і витирав нею крейду.

— Але ж мудро! — бурмоче Каті.

На уроці релігії учитель розглядає малюнки.

— Гарно, — звертається до Якова. — Але ти міг і сам себе зобразити під час молитви.

— Для цього, на жаль, не було вже часу, — пояснює Яків. — Але навіть якби був час, себе я не дуже охоче малював би під час молитви.

— Чи можеш нам сказати чому? — питає учитель.

— Бо така картина була б дуже нудною, — каже Яків.

— На малюнку зовсім не було б зрозуміло, що я молюся. Але я можу розповісти, як це роблю.

— Якщо бажаєш, розкажи нам, — пропонує учитель.

— Я розмовляю з Ісусом, — пояснює Яків, — і уявляю собі, що Ісус мені відповідає. “Ісусе, швидіне, допоможи мені! — прошу я. — Зараз прийде мама і помітить, що я програвав на магнітофоні її касету і зап­лутав стрічку. Мій магнітофон деколи викидає кони­ки, я повинен би давно вже віднести його в ремонт. Що ж ми тепер робитимемо, Ісусе? Чи зможеш ти зробити так, щоб стрічка сама по собі розмоталась?”

“Hi, цього я не можу зробити. Якове, придумай щось мудріше”. — “Я міг би заховати касету зі скрученою стрічкою під ліжко, — кажу я, — і пізніше голосно обурюватись, куди вона могла подітися”. — “Коли матері щось шукають, вони завжди заглядають і під дитячі ліжка, — говорить Ісус. — Якове, придумай щось інше”. — “Я міг би сказати, що Каті була тут”, — кажу я. “Перестань, Якове, не будь боягузом”, — го­ворить Ісус. “Я міг би мамі, як тільки вона прийде додому, показати скручену стрічку,” — кажу я. “Гм, — задумується Ісус, — але матері, які тільки-но приходять додому і відразу бачать наслідки дитячих витівок, дуже сердяться”. — “Тоді я скажу їй про це тро­хи пізніше”, — пропоную я. “Добре, — погоджується Ісус, — а перед тим ти міг би накрити стіл на вечерю, тоді б вона мала менше роботи”. — “Гаразд, — відповідаю, — це я зроблю, і коли вона мене похвалить, скажу їй: На жаль, зараз ти будеш зі мною сваритися, бо я програвав твою касету на своєму магнітофоні, а він ще донині не відремонтований”. — “Добре, — каже Ісус, — і відразу ж подумай над тим, коли ти віднесеш магнітофон в ремонт. Це ж так нерозумно постійно сердитися через зіпсований магнітофон”.

— Ось так це виглядає, коли я розмовляю з Ісусом.

— Ага, — каже учитель. — Як вам подобається така мо­литва, діти?

— Дуже гарна, — відповідають діти.

Після уроку релігії Каті питає:

— Якове, ти вже відніс свій магнітофон?

— На жаль, ще ні, — каже Яків.

— Тоді я забіжу до тебе о четвертій, — говорить Каті.

— Підемо разом.

— Як це мило з твого боку, — тішиться Яків.

— На жаль, це не буде аж так мило, — зітхає Каті, — коли ти зараз все довідаєшся про історію з твоєю ґумкою.

Назад

ОднаКнопка