Притча про митаря і фарисея

Біблійний текст — Лк. 18, 9—14.

Пояснення притчі, її значення та наука.

1. Можна молитися в глибині серця, на найвищій горі, в дуже славній церкві, дуже вміло або невміло. Коли людина молиться, завжди має одного свідка — Господа, що любить і кличе.

2. У молитві ми не покладаємося на себе чи свої заслуги, а повністю довіряємося Богові.

3. З покорою визнаємо себе грішниками перед Богом і людьми. Поста­ва кожної людини перед лицем Бога — це постава, яку займає митар.

4. Якщо хочемо, щоб Господь вислухав нас, не можемо відкидати, а тим більше ненавидіти своїх ближніх, навпаки маємо прагнути і їхнього спа­сіння також.

5. Жертвуємо Богові наше щире навернення, бо він приймає і любить серця сокрушені. Слід усунути причину зла, яка віддаляє нас від Бога і людей. Потрібно розворушити серце, яке інколи є осередком людської злоби.

6. Бог, якого об’являє нам Ісус, є Богом покинутих і скривджених сус­пільством.

7. Покірного Бог помилує і оправдає. Грішник, який упокориться, від­родиться праведним і буде молитись у правді.

8. Не діла закону спасають людину, а віра в Бога. І хто приймає Його милосердя, мусить засвідчити його іншим, чинячи діла милосердя.

9. Ми повинні вірити в милосердя Боже не тільки до нас зокрема, але й до ближнього і до кожного заблуканого брата. І так само, як Бог прощає нам наші провини, ми повинні прощати тим, хто завинив перед нами.

10. Ісус втілює настанову Отця безумовно прощати гріхи каянника.

11. Через цю притчу Ісус запрошує нас:
— бути правдивими перед Богом і перед самими собою, бо Він приймає кожну людину такою, якою вона є;
— пізнавати і визнавати свої власні немочі, пам’ятаючи про Боже ми­лосердя і прощення;
— підтримувати і зміцнювати віру в Бога, не вагаючись знову й знову ставати на дорогу спасіння;
— відкидати будь-яку думку, що породжує агресивне і недоброзичливе відношення до інших.

12. Притча запрошує кожного християнина і всю християнську спільно­ту переглянути своє ставлення до віри, до релігії і до тих, хто далекий від неї.

Практична вправа.

Мета:
— допомогти пізнати Бога як Таїнство, в яке віримо і яке приймаємо;
— допомогти зрозуміти, що ми ніколи не знаємо всієї правди і тому не повинні осуджуватии інших людей.

1. Спробуймо пригадати і записати останні події, про які ми чули чи читали, про злочини, наркоманів, п’яниць і наше ставлення до них. Як у цьому плані ми уподібнюємося до фарисеїв?

2. Пригадаймо, чи у нашому житті траплялося таке, що якась людина, про яку у всіх склалася погана думка, зробила щось добре у нашому житті. Як ми повелися з нею? Що стало причиною саме такого нашого вчинку.

3. Складімо 2 списки: перший — це перелік всього доброго, що ми отри­мали в житті: родина, виховання, навчання, праця; другий — перелік на­ших щоденних провин, помилок, коли ми відступаємо від християнських
засад, нехтуємо Божими заповідями. Який список більший?

4. Можна записати відповіді і на інші запитання:
— що я найбільше ціную в людях?
— чого найбільше прагну?
— у чому провинився супроти інших?

Таку вправу можна проводити індивідуально і в групах. Деякі відповіді можна зачитати; закінчувати слід спільною Ісусовою молитвою “Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного”, або піснею.

Назад

ОднаКнопка