Короткі поради щодо методів інсценізації притч

“Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи” (Як. 1, 22)

Подаємо кілька методичних порад стосовно інсценізації притч:

1. Група повинна спільно в молитовному оточенні прочитати притчу, намагаючись віднайти головну мету, сенс притчі.

2. Проаналізувати текст і окремі дійові осіби притчі, їхнє оточення, соціальне становище, прагнення, сподівання і т. д. Найважливішим є увійти в дух самого тексту.

3. Визначити актуальність притчі в конкретних обставинах сього­дення.

4. Поділити текст на дії, відповідно до вимог драматичного твору. Виз­начити дійові осіби, їх репліки, рухи, жести, розподіліти ролі між акторами-аматорами.

5. Обговорити інші сценарії цієї притчі з метою використання най­більш вдалих елементів для постановки.

6. Обговорити кожну дію, кожну роль у постановці.

7. Пошукати засоби для відтворення звичаїв, побуту тієї епохи в якій відбуваються події (але без перебільшення).

8. Обговорити шляхи гармонійної інсценізації: використання музики, освітлення і т. д. Вибір належної музики є дуже важливим моментом. У музиці, жестах у вільний спосіб повинна виявитися внутрішня позиція аматора. Освітлення теж відіграє важливу роль.

9. Передбачити можливу реакцію глядачів.

10. У відтворенні притчі беруть участь аматори і глядачі.

11. Спільно пошукати найефективніші засоби для християнського ске­рування вистави, щоб вона дійсно стала притчею, збудила, спонукала до відгуку. Дуже важливо прислухатися до порад стосовно техніки виконання.

12. Основне — приділити велику увагу саме читанню Євангельської притчі, діалогам, рухам, кількості і складу запрошених. Все це є елементи, які й сьогодні впливають на людину.

13. Кожна притча передбачає три обов’язкові елементи. Вона:
а) має психологічний аспект,
б) є Євангельською дією,
в) спонукає до відгуку, дискусії.
Перші дві складові є невід’ємними елементами притчі. Дискусія є важ­ливим моментом, але тут потрібен час для роздумів.

— Психологічний аспект полягає в тому, щоб зацікавити глядачів, підготувати їх до чогось важливого. Коли група аматорів дійшла до відтво­рення психологічного задуму і відчуття техніки виконання, тоді вона мо­же творчо думати і діяти.

— Євангельська дія є серцем інсценізації. Вона містить у собі питання і відповідь і тому є живим зв’язком з життям. У ній знаходяться розв’язки, яких шукають через подану в притчі ситуацію.
   Євангельські притчі є віддзеркаленням реального життя. Вони завжди висвітлюють поведінку конкретних людей. Тут дуже важливим є розподіл ролей у виставі.

— Дискусія полягає в аналізі дійових осіб і цілої групи, у виясненні складених ситуацій на релігійному ґрунті, її результатом повинен бути вибір певних напрямів, людських і християнських.
   Дуже важливу роль відіграє режисер. Всі повинні бути активними, переконаними, здатними творити, але передусім — режисер. Його зав­дання — бути катехитом, актором, діагностом, терапевтом, іншими сло­вами, режисер повинен створити атмосферу відкритості, готовності до дії (як робив це Христос). Режисер має бути в постійному пошуку правди, бути досвідченим, не боятися експериментувати. А для цього потрібна єдність життя і Слова, щире бажання бути учнем Христа, наслідувати Його. Інсценізовані притчі мають представлятися у Христовому дусі, як настанова того, хто живе Євагелієм і свідчить про нього, або хоча би є на дорозі віри у пошуку правди і справжнього життя.

Слухачі повинні відчути себе живими учасниками Євангельської дії, яку споглядають і переживають.

Назад

ОднаКнопка