Захланність

Стара російська народна казка оповідає про подружню пару селян, які після кожної вечері говорили:

— Якщо б ми мали ще трішки більше землі, то були б дуже щасливі.

Подружжя з часом нажило багато землі, але і далі кожну вече­рю закінчували тими ж словами — мати ще більше землі. Нарешті вони купили великий маєток і стали багатими землевласниками.

Якось до них на вечерю зайшов їхній сусід-татарин, у якого було більше землі. І знову господарі закінчили вечерю тим самим бажан­ням. Татарин спитав їх:

— Коли ж вам нарешті буде досить землі?

Селянин, а тепер вже багатий землевласник, сказав, що йому вистачило б стільки землі, скільки можна обійти протягом одного дня. На це татарин відповів, що той може собі взяти стільки його поля, скільки обійде за один день, але при умові, що зробить замкнене коло. Засвіт сонця селянин вирушив у дорогу, біг підтюп­цем увесь день, заточуючи щораз більше коло, щоби здобути біль­ше землі. Коли сонце вже почало заходити, він здалеку побачив свою дружину і татарина. Замість бігти до них по прямій, селянин вирішив захопити ще шматок землі, на якій був розміщений будинок татарина. Коли сонце кидало останнє своє проміння, він до­плентався до дружини, переможно усміхнувся і впав замертво. Серце не витримало такого цілоденного навантаження.

Тіло селянина поховали наступного дня. На могилі татарин сказав:

— Ну, скільки тепер тобі треба землі?

А потім сам і відповів:

— Усе дуже просто! Ніхто не потребує землі більше, ніж три на чотири стопи. Наш приятель аж тепер має достатньо землі.

Назад

ОднаКнопка