Терпіння

В одному невеликому китайському селі жив убогий селянин з дружиною і сином-підлітком. Вони дуже важко працювала і, назби­равши трохи грошей, купили собі кобилу. їхні односельчани, почув­ши це, говорили:

— Який ти щасливий, маєш таку гарну коняку.

— Лише Бог знає, що таке щастя, а я лише звичайна смертна людина, — відповів селянин.

Якось кобила втекла з пасовиська і не повернулася.

— Яке велике горе, — казали селяни.

— Така, мабуть, воля Божа, — відповів потерпілий, а через декілька днів кобила повернулася, привівши з собою прекрасного жеребця.

— Ох і щастить тобі, маєш тепер двох добрих коней, — говорили селяни.

— Така, видно, була воля Божа, — сказав селянин.

Одного разу його син вирішив загнуздати жеребця, щоб помагав їм на господарстві, але кінь так копнув його, що зламав хлопцеві ногу, і той став кульгавим.

— Який жаль, твій син, напевно, залишиться калікою на все життя, — бідкалися селяни.

— Тільки Бог знає, що Він робить, — відповів селянин.

Проходили місяці, аж одного дня в країні було проведено мобілі­зацію мужчин до війська. Із села забрали всіх молодих мужчин на війну — усіх, крім кульгавого.

Тепер селяни, зустрічаючи батька кульгавого, почали заздрити йому і говорили, яке то щастя, що його син не потрапив на фронт. Вони говорили:

— Ти справді казав правду — на все воля Бога.

•••••

Якось художник одного разу прийшов у гості до своєї приятель­ки, але застав її всю в сльозах. Вона розповіла йому, що ненав­мисне розлила чорнило на хустину, якою вона дуже дорожила. Чим тільки не змивала пляму — нічого не виходило. Художник попросив дати йому цю хустину, а він щось придумає. І дійсно через декілька днів жінка отримала від нього невеличку поси­лочку. Коли відкрила її, не повірила своїм очам. Художник, взявши за основу композиції чорнильну пляму, розмалював хустину пре­красним візерунком.

Хустина стала ще кращою, ніж була до того.

•••••

Один молодий мужчина забажав витатуювати собі на плечах лева. Він звернувся до спеціаліста і пояснив йому, чого він від нього хоче. Але вже після перших уколів почав кричати з болю і стогнати.

— Як ти мене мучиш! Що ти зараз наколюєш?

— Саме починаю хвіст, — відповів татуювальник.

— Наколи мені лева без хвоста! — застогнав мужчина.

Художник почав наколювати нову деталь, але після кількох уколів його пацієнт знову застогнав.

— А тепер що ти наколюєш? Не можу знести такого сильного болю, — простогнав мужчина.

— Я почав з голови, і саме зараз наколюю вуха, — сказав художник.

— Зроби лева без вух, — простогнав пацієнт.

Татуювальник був змушений розпочати свою працю наново. Та не встиг вколоти перший раз, як його «жертва» знову завила з болю.

— А тепер що ти наколюєш?

— А тепер тулуб, — відповів знервовано художник.

Виведений з рівноваги, художник перервав свою працю, від­клав в сторону голку і викрикнув:

— Який може бути лев без голови, хвоста і тулуба? Хто може щось таке намалювати? Навіть сам Господь Бог цього не зуміє.

Назад

ОднаКнопка