Скалка в чужому оці

Один бідний чоловік, щоб вгамувати голод, вкрав у магазині буханець хліба. За цей злочин його присудили до смерті через повішення. Перед виконанням присуду його спитали, що він хотів би сказати в своєму останньому слові. Злодій звернувся до короля:

— Хочу, ваша величносте, перед смертю посадити в землю насіння яблука, з якого за одну ніч виросте дерево і дасть плід. Це таємниця, яку мені передав батько перед своєю смертю. Думаю, було би великою втратою, якби ця таємниця пропала разом зі мною.

На другий день було визначено годину, коли злочинець мав посадити чарівне зерно яблуні. Злодій викопав ямку і сказав:

— Це зерно може посадити тільки людина, яка в своєму житті ніколи нічого не вкрала, не присвоїла собі нічого чужого. Очевидно, що я, який вкрав буханець хліба, не можу цього зробити.

Король звелів посадити зерно своєму прем’єр-міністрові. Але той категорично відмовився, кажучи:

— Ваша королівська милосте, коли я був ще молодим, то, при­гадую, присвоїв собі одну невелику річ. Тож, звісно, я не можу посадити зернятко.

Коли було запропоновано посадити зерно скарбникові, то він сказав королю, що ще будучи молодим, ошукав когось на певну суму. Коли ж прийшла черга до самого короля, він пригадав, що потайки взяв у батька один цінний перстень.

Тоді злодій сказав:

— Ви всі є достойні і шляхетні особи. Вам нічого не бракує, але, як бачите, ви не можете посадити зернятко. А я, який з голоду вкрав буханець хліба, маю бути за це повішений?

Король високо оцінив мудрість злочинця, скасував свій вирок і відпустив його на волю.

Назад

ОднаКнопка