Надія

Невдовзі після своїх заручин король мусив виїхати в далеку подорож. Минали дні, місяці, роки, а від нього не було ніякої вісточ­ки. Засмучена наречена чекала увесь час на нього, не втрачаючи надії.

Деякі з її приятельок з удаваним співчуттям говорили їй:

— Здається, наша люба, що твій наречений зовсім забув про тебе і не повернеться ніколи.

Ці слова завдавали болю нареченій, ятрили її серце. Зостав­шись на самоті, вона гірко заплакала. І тут потрапив їй до рук останній лист, отриманий від нареченого, в якому той присягався, що завжди буде вірним і відданим їй. Вже вкотре читаючи цього листа, вона заспокоювалася, розпач зникав, і далі чекала на повернення свого нареченого.

Минуло ще багато років, і нарешті король повернувся на рідну землю. Повний здивування він запитав свою наречену:

— Звідки ти брала сили, щоб залишалась мені вірною так довго?

— Мій любий, — відповіла вона, — я мала твого листа і вірила.

Назад

ОднаКнопка