Рубрика СВЯТО МИКОЛАЯ

Сценарії до свята Миколая:

Сценарій до Свята Миколая (взято з: tcvit.org.ua)
Миколая зустрічаймо в цей святий величний час (взято з: doshkolenok.kiev.ua)
Сценка до Святого Миколая (взято з: http://kyrios.org.ua)

Свято Миколая у родині (взято з: http://kyrios.org.ua)
Сценарій до дня Миколая
(взято з: http://kyrios.org.ua)
Сценарій до свята Миколая (взято з: http://traditions.org.ua)

Вірші про святого Миколая:

Вірші до свята Миколая (взято з: doshkolenok.kiev.ua)

Оповідання про святого Миколая:

Я чекаю Миколая (О. Золотник)
Святий Миколай (народна легенда)
Подарунок від Миколая Чудотворця (Т. Фролова)
Капці для святого Миколая (казка)
Святий Миколай — опікун дітей (за Богданом Даниловичем)
Святий Миколай і янголик-учень (Кляра Гайнер (Переклад Ніни Мудрик-Мриц))

 

Сценарій до Свята Миколая

Взято з: tcvit.org.ua

Дійові особи:
Святий Миколай
дід Панас
1-й ангел Софія
2-й ангел Ірена
Жид
Чорт
Візник
Ведучий

На сцені висить великий лозунг: “Величаємо Тебе, Святителю Христовий, Миколаю, і почитаєм пам’ять твою, бо ти молиш за нас Христа Бога нашого”. В глибині сцени стоїть престіл на тлі темно-синього неба і великих золотих зірок. Біля входу на сцену сидить на стільчику дід Панас і дрімає. Два ангели – Софія та Ірена – сидять на стільчиках та приготовляють дарунки.

Ведучий:
Майже у всіх народів є звичай давати дітям вночі на Святого Миколая всякі дарунки. Велика тоді втіха. Цей гарний звичай основується на житті Святого Миколая. Він жив наприкінці ІV століття і відзначався незвичайною добродійністю. Будучи священиком у Патарі, а пізніше архиєпископом у місті Мир (у Малій Азії), угодник зі свого невеликого майна давав щедрі жертви не тільки тим, що соромилися просити, хоч терпіли нуджу. Давав так, що не тільки не знав цього світ, але навіть той, кому він допомагав. Миколай робив це в строгій тайні. Отже, з тих далеких часів, з доброти людської прийшло до нас свято Миколая.

Софія:
Жваво, жваво, Ірено, бо роботи багато, а часу мало! Швидко верне Святий Миколай з засідання й поїдемо на землю. Треба, щоби все на час було готове. Там є куди і до кого ходити.

Ірена:
Я ще не була ніколи на Землі. От цікаво подивитися. А чиї там діти і які вони?

Софія:
Є різні діти, але ці, до котрих ми сьогодні поїдемо, — це діти — українці, славного колись та лицарського роду! Вони гарні і добрі, люблять свій край та пильно привчаються йому служити. За те наш Святий Отець їх дуже любить, все про них пам’ятає.

Ірена:
То для них ці подарунки? Так багато?

Софія:
Бо стільки й треба сестричко. Українських дітей багато.

Ірена:
Ах, Боже! Що ж робити? Ми не встигнемо приготувати стільки дарунків. Ось глянь. Всі зорі засяяли, а я вже рук не чую від праці. Може старенького Панаса попросити, щоб поміг? Він теж і так весь день дрімає та куняє під дверима.

Софія:
Лишім його. Старий він, пора йому спочити. Досить натрудився весь свій вік на землі. Ми швидко скінчимо. Подивись, вже небагато лишилось.

Ірена:
Е, ні! Це ж раз у рік: для дітей нехай і він поможе дещо (будить діда). Дідусю Панасе, дідусю!

Панас: (будиться).
Що там такого? Що сталося?

Ірена:
Дідусю! Поможіть нам, будь-ласка, бо не встигнем на час скінчити.

Панас: (не дочуває)
Відчинити, кажеш? Чи хто дзвонив? А то я спішу, спішу... Я зараз... (хоче відчинити двері).

Ірена:
Ой ні, дідусі, ні! Ніхто не дзвонив, а от поможіть нам в’язати даруночки. Працюємо від ранку, а ще не готові. Вже й руки помліли.

Софія:
Нічого, нічого! Ось сядьте тут, біля нас, в’яжіть та й розказуйте нам про цих ваших українців, бо ми йдемо до них сьогодні в гості (садовить його біля себе і дає дарунки в’язати). Послухаємо, та й робота швидше піде.

Панас:
Ох, ох! Славний народ! Добрий, людяний, чесний. Бога любить і віру свою святу шанує, та тільки одного в нього лихо — незгода. Усі змагання, усі найкращі устремління під подувом незгоди розвіваються, розлітаються... Це було доб’ються волі, прийде незгода та й все зруйнує, знищить. Ох, ох!.. Молю я нашого Отця за моїх земляків, щоб освятив вже раз їх розум. Ох, ох! Дітоньки мої! Болить душа, коли згадаю... Ох, ох!..
(задумується).

Ірена:
Хтось дзвонить, дідусю! Дідусю Панасе! Дзвонять, чуєте, дзвонять!

Панас: (будиться)
Що? Що? Кого гонять? Де?

Ірена:
Дзвонять, кажу, хтось іде!

Панас:
Ох!.. Старість, старість... (іде відчиняє двері).

Жид:
А Гутен таг!

Панас:
Чого?

Жид:
Чи тут живе святий Миколай, той, що потребує вибиратися тепер на землю?

Панас:
Чого хочеш? Вмер на Землі? То не ту, не сюди! Друга брама направо! Йди туди і зголосися до Святого Петра (випихає жида за двері).

Жид: (входить знову).
Ай, вай! Я ще не вмер! Пощо мені вмирати! Хай мої вороги вмирають. Пощо мені до Святого Петра? Я не хочу мати з ним жодних інтересів. Я хочу до Святого Миколая. А коли його немає дома, то може шановне панство куплять що? Панство вибирається сьогодні між українців, а в мене є прекрасні для них даруночки на продаж. Гарненькі, дешевенькі. Маю ковбасу, горілку, тютюн, що хочете, все за гроші.

Панас:
Тут нічого не купують. Іди собі з Богом, відкіля прийшов.

Жид:
Як то, іди? Чому зараз іди? А з чим панство на Землю поїдуть, коли в мене нічого не куплять? Я свій чоловік, чому панство не мають купити у свого чоловіка? Пощо купувати в чужих? У мене товар — “Прима” сорт і дешевенька. Я можу і в борг дати! Я не боюся!

Панас:
Кажу тобі, що тут не гендлюють, тут небо! Як ти сюди зайшов, за чим?

Жид:
Як зайшов? Велика штука. За гроші всюди сьогодні зайдеш. А що мені робити? Де мені торгувати? На Землі не дають, а з неба викидають... Ай, вай! Що за робота? З чого порядний чоловік має тепер жити?

Панас:
Слухай, жиде, ще раз тобі кажу, що тут не торгують. Тут небо. Йди там на Землю і торгуй собі довіку. Чого тут шукаєш?

Жид:
Як то торгуй? Чи там торгувати? Грошей хлоп не має, до шинку не ходить, якусь видумали кооперативу, жидові прийдеться хіба з голоду помирати? Що то порядок? Який то порядок? То не є жадний порядок!

Софія:
Коли ваш інтерес не йде, то може б ви взялися до якої іншої роботи? Не всі ж люди торгують, а живуть якось...

Жид:
Що значить до роботи? Я ж не можу робити того, що простий хлоп робить! Я порядний чоловік. Я люблю наших хлопів, я не хочу відбирати їм хліба. Але нехай він і мені дасть жити! Ну, купіть що на початок, пане святий (оглядається нишком до діда). В мене є все, чого захочете. Може тютюнець, може папіроски, може...

Панас:
Та що це ти? Що це ти собі надумав? Ти вже й на небо заліз з тією поганню? Гони ж мені звідси, бо як свисну, то просто чортові в губу полетиш. Ах ти, Іродова душа!

Жид: (тікає за дверима).
Ай, вай! Пощо свистати! Не треба свистати. Я сам піду. Та не гарно свистати (зазирнувши в двері). Ай, вай! Який мені великий пан-марципан (пішов).

Панас:
Ох, ох... А то поганий день сьогодні! Не можна й хвилинку подрімати. Ох, ох... поганий день (сідає під дверима і далі дрімає).

Софія: (до Ірени)
Так, сестричко, (встає) ми вже готові. Дарунків досить. Тепер ходімо на зустріч Святому Миколаю (виходять).

Чорт: (перебраний у широкий плащ).
Ледве туди дістався. Якби там не фальшивий пашпорт та цей убір — то було б ніяк не пощастило (побачив діда Панаса). Спить сердега. От і гаразд. Зможемо своє діло без труду зробити (виймає з-під плаща в’язанку різок і кладе між приготовлені ангелами подарунки). Це українцям від мене дарунки. А їм цього треба! Ой треба!

Візник: (за кулісами)
Агов!... Тпру!.. Агов!..

Чорт: (ховається)
Хтось приїхав.

Візник: (дзвонить раз і другий, далі входить, оглядається)
Що це. Немає нікого! (побачив діда). Пане! Ласкавий пане! Агов! Чуєте? От спить! Треба пождати (придивляється). Ех! Та й гарно тут та пишно. От і небо. Тепло, ясно, привітно... Гей, гей!.. Де вже нам грішникам... І нас на Землі така завірюха та заметіль, що й світу Божого не видно (тре замерзлі руки). Та й часи ж тепер настали... Тяжкі такі, що крий Господи! Заробітку ніякого, прийдеться нам піти з торбами.

Панас: (пробудився)
Що за галас? Хто тут? Чого, за чим? Що це й хвилинку не дасте мені сьогодні подрімати.

Візник: (кланяється)
Слава Ісусу Христу!

Панас:
Навіки слава! Хто тут? Вмерлі? Не тут, люди! Друга брама на право! Гайда звідси!

Візник:
Хорони Господи! Я живий! Я приїхав, святий угоднику, як щороку, по Святого Миколая. Сьогодні його празник. Час уже на Землю.

Панас:
А, це ти, Дринда? Ох, ох... Старість... Недобачаю, недочуваю, не пізнаю. Здоров, друже, вибачай. Не пізнав. Що ж там чувати доброго? Як інтерес?

Візник:
Ой зле, дуже зле. Тепер намножилось тілько тої бензинової погані, що скоро порядним візникам зовсім не буде місця...

Панас:
То за чим ти тут?

Візник:
Та до Святого Миколая.

Панас:
Нема дома.

Візник:
Знаю, пожду.

Святий Миколай: (входить, стає біля престолу).
Хвала Предвічному на небі, а людям спокій на Землі! (сідає на престіл).

Ангели: (входять і стають побіч Миколая)
Амінь!

(Панас і візник вклякають)

Св. Миколай:
Хто це? За чим сюди прийшов?

Панас:
Це, Святий Отче, візник. Прийшов щоби тебе відвезти сьогодні на Землю.

Св. Миколай:
Не треба мені сьогодні візника. Панасе! Замовиш сьогодні аероплан. А ти іди собі з Богом (показує на зал глядачів). А це що за дітвора?

Панас:
Це наші діти, Святий Отче. Тебе очікують. Вони і чемні і побожні, кохають рідний край... Благослови їх, Отче, і обдаруй.

Софія:
Зглянься на них, Святий Отче, і благослови цих дітей на довгий шлях життя.

Ірена:
Благослови нове покоління і дай йому силу, якої лицарським батьками не стало. Благослови цей нарід безталанний.

Св. Миколай:
Хай благословення Боже осінить вас. Най серця ваші відірвуться від суєти земних справ і піднімуться понад нею. Хай осінить вас благодать Божа. А тепер я хочу познайомитись, хто прийшов на зустріч із Святим Миколаєм. Подивіться Ангели мої, може хтось із дітей приніс і для нас якість подарунки?

Софія:
Ось там, я бачу, сидить хлопчик! (показує в зал на якогось хлопчину).

(У цьому місці є нагода запросити дітей, щоб розповіли вірші та заспівали пісні на честь Святого Миколая)

Св. Миколай:
Благословляю вас, щоб у силі розуму тіла виростали, в любові, злагоді жили, бо розум і наука, бо любов і згода — це сила не побіденні, незламні ніким і ніколи!
Подайте, Ангели, дарунки, роздам любим діточкам, щоби пам’ятали про день Святого Миколая і його науку.


Миколая зустрічаймо в цей святий величний час

Взято з: doshkolenok.kiev.ua
І. І. Дзіковська. «Народні свята. Отче Миколаю, прийди до нас із раю»

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Учні (5 хлопчиків або дівчаток)
Ангели (1 хлопчик та 1 дівчинка)
Чортики (2 хлопчика)
Миколай

1 учень
Пісню слави заспіваймо
Щирим серцем нині враз,
Миколая зустрічаймо
В цей святий величний час.

2 учень
Що він несе у своїй торбині?
Багато гарних забавок
Несе чемненькій він дитині,
А для нечемних — жмут різок.

3 учень
За ним спішать і янголята,
Тримають книги у руках.
Що, де, кому з нас треба дати —
Написано у тих книжках.

4 учень
Святий наш, добрий Миколаю,
На тебе ждемо вже давно,
Що даси нам, про це не знаєм,
Та просимо Тебе одно:
Ти нашим родичам дай сили,
Щоб виховати нас могли,
Щоб тої втіхи ще дожили,
Щоб доросли їх діточки.

5 учень
А всьому нашому народу
Ти добру долю принеси,
Усяке зло й лиху пригоду
Від України відверни.
А нам в здоров’ї дай зростати,
Завзяття й сили нам надай,
Щоб ми з руїн могли підняти
І звеселити рідний край.

Діти виконують пісню.

Миколай
День вам добрий, день вам гарний,
Але трохи незвичайний.
Ось нині рівно рік минув,
Як на землі я був,
Як дітям дари я давав,
До праці усіх закликав.
Наказував їм чесно жити,
Від зла тікать, людей любити.
Хотів тепер би я дізнатись,
Чи проросло добро в їх душах?
Я відповідь почути мушу.

Усі
Проросло!

1 ангел
Отче Миколаю!
Не пусти на діток зла й лихих пригод.
Дай рости на користь рідному народу!
Дай рости на щастя України-мами!
Будь завжди із нами!

2 ангел
Благослови нас, Миколаю.
Перемогти злу силу дай.
Засій в серцях бажання чисте
Міцно любити рідний край.

Заходять чортики.

1 чортик
Не бійтеся, діти чесні,
Я до вас — посол небесний,
З пекла поміч я покличу,
Владу свою возвеличу.
Кажуть люди: чорт не спить.
Та й не може спати,
Поки між людьми він —
Друзів буде мати.

2 чортик
Діточок ось цих ми
Всіх завжди пильнуєм,
Як діло зроблять злеє —
Усе собі нотуєм.
А такі бувають,
Що брехати вміють,
Старших не шанують,
Все собі пустують.

1 чортик
Для них в пеклі вже готова
Сковорідка кольорова.
У кайдани закуємо,
Із собою заберемо.

1 ангел
Годі вже, негідні,
Цур вам та пек.
Від наших діточок
Забирайтесь геть!

1 чортик
Гаразд, ми йдемо до пекла,
Бо там завжди тепло.
Не розмахуйте хрестами,
А то стануть усі чортами,
Хто не слухав тата й мами!
Ха-ха-ха!

Утікають.

Миколай
Милі мої дітки,
Ідіть в майбутнє без тривог,
Між вами є правда,
А з вами — Бог!
Будьте дружні, діти,
Щоб за вас радіти!
Як одвіку в нас ведеться,
Скажіть мені щиро,
Від усього серця:
Чи іграшок у цей рік ви досить мали?
Цукерок, ласощів, солодощів?
Як грались, чи усі відпочивали добре?
Здорові усі були чи хтось хворів?
Допомагали хворим і старим?
Чи рідних, друзів вірно ви любили?
Чи з усіма жили ви в мирі?
Чи слухали ви вчителів?

1 ангел
Хай любов і щира злагода
Живуть поміж вами,
Щоб дружба і щастя
Були завжди з вами!

Миколай
Усім дорослим і маленьким
Зичу: живіть здоровенькі!
Усім гостинці дарував,
За справи добрі вас пошанував.

2 ангел
А ми зараз будемо поспішати,
Щоб інших діток ще привітати!
До побачення!

Усі
Святий Отче! Обіцяємо завжди добрими бути,
І в житті, і в молитві тебе не забути.
Ти опікун віддавна українського народу,
Добре знаєш, що ми усі козацького роду.
Дитячі молитви велику силу мають,
Про волю церкви, України промовляють.
Святий Отче Миколаю! Ми усі — твої діти,
Поможи нам життя це уміло прожити,
А після — вічне щастя в небі заслужити.

Звучить пісня «Ой хто, хто Миколая любить».


Сценка до Святого Миколая

Взято з: http://kyrios.org.ua

Чортик1:
Привіт, дзень добрий, гутен таг!
Вітаю вас на різний смак.
Мене звуть антипком,

До вас примчав я аж із пекла,
У вас — зима, в нас — хата тепла,
У вас — мороз за хвіст щипа,
І снігу в очі насипа,

Не дивиться, що я тут гість, 
Морозить, студить, як на злість.
Я без шапки, без кожуха,
Відмерзають хвіст і вуха.

От біда! Чи довго ждати,
Поки влізу десь до хати,
Де живуть погані діти,
Треба ж кості розігріти!

(Під звуки музики пританцьовує та співає)

Ух, ух, ух, ух....
Замерзає в мене дух!
Не поможе тут і плач —
Грійся, чортику, та й скач!

(перестає танцювати)

Трохи розігрівсь.... Та цить!

(В кінці залу задзвонили дзвони).

Хтось до мене вже спішить,
Десь би тут сховатись треба.

(Ховається за завісою. Виходять з санчатами Яринка та Тарасик)

Яринка:
Чом, Тарасе, не видати ні одного агеляти,
Ні дзвіночків не чувати!
Може, Миколай Святий не прибуде до дітей?

Тарасик:
Неможливо це, сестричко! Ще хвилинку невеличку
Терпеливо ми заждім. Миколай Святий в наш дім
Вірю, скоро завітає, він про нас всю правду знає.
Ми ж усі учились пильно, не вели себе свавільно,
І чужого научались, та й свого не відцурались.

Яринка:
Ми до Господа молились, щоб багато дав нам сили,
Щоб багато дав охоти, перешкоди всі збороти
І колись такими стати, як хотіли б тато й мати,
Як хотіла б вся родина й наша рідна Україна

Миколая доброту всі у світі знають
І про Нього усі діти весело співають,
Величають в святу днину славнії діла,
Щоб вкраїнська дітвора щасливою була

(Звучать дзвіночки)

Тарасик: (прислухається)
Сестро, чуєш?

Яринка:
Це дзвіночки!

Тарасик:
Ангелів голосочки!

1-й ангел:
Де з молока тече дорога,
Де безліч зір, де царство Бога,
Я звідти йду і вість веселу
Несу у вашу я оселю.

2-й ангел:
Ще хвилька, діти, і між вами
Тут стане Миколай святий.
Він з щирим серцем і дарами
Опиниться у залі цій.

(Чортик чхає за завісою).

1-й ангел:
Тихо, діти! Хтось тут є. Треба подивитись.

(Ангел шукає когось на сцені, знайшовши, тягне за хвоста чортика на сцену).

Чортик: (плаче)
Ой-ой-ой! Болить.

1-й ангел:
Ось цей боягуз. Бачите, як сховався!

Чортик:
І зовсім я не боягуз! Я до всіх нечемних дітей із самого пекла примчався і прутики вербові приніс. (Показує в’язку).

І кожен з прутиків придасться
Усім лінивим, що не вчаться!
Не слухають батьків своїх,
Усі вони друзі мої.

(Бігає по сцені, розмахує в’язкою прутиків).

Чортик:
А це не мої діти, бачу,
З горя мало не заплачу-у-у

(Сцена яскраво освітлюється, поважно виходить Святий Миколай у супроводі двох ангелів, вони тягнуть санки, повні подарунків)

2-й ангел:
Просим, глянь, Дідусю Божий:
Перед містом на дорозі
Ми зустріли цих дітей.

Святий Миколай:
Мир вам, діти!

Яринка:
О, святий наш Миколаю! Не прогнівайся, благаю,
Що Тобі на зустріч ми серед ночі і зими
Аж за місто вийшли з хати!
Ми хотіли привітати,
Й поклонитися Тобі...

Тарасик:
Правду мовимо Тобі!

Святий Миколай:
Добрі діти — вас я знаю!
Правду із сердець читаю,
З ваших синіх оченят —
Дуже, дуже з того рад!

Тільки ви вночі взимі
Не пускайтеся самі
Віддалік від ваших хат!

Тарасик: (до ангелів)
Ми гадали, слуги Божі, що поможем вам в дорозі,
Шлях в село ми вам покажем, хто і де живе, розкажем.

Святий Миколай:
Нам якраз туди пора, де чекає дітвора,
Щоб її дійснилась казка.

Тарасик:
О, то просимо! Будь ласка!
Тут місток, там першій дім,
Парк і зал...

Святий Миколай:
Хутчіш ходім!

(Знову відізвалися дзвіночки, висовуються чортики):

Чортик:
Даремно я сюди пригнався,
Замерз, і нежиті набрався. (чихає)
Брів я снігами без кожуха,
Відморозив собі і ніс і вуха.

Друзів моїх тут нема —
Все пропало...все дарма!...
Братику рідненький мій,
Перемерз я — розігрій!

Тарасик:
О, чортів я розумію!
Зараз я й тебе зогрію...

(з мітлою женеться за Чортиком, той втікає)

Сцена знов освітлюється, дзвонять дзвіночки, на сцену виходять святий Миколай з ангелами. Яринка та Тарасик показують дорогу.

Яринка:
Ось ми в залі! Погляньте — Оля, Галя,
Ромки, Славки, Петрусі — українські діти всі!

Святий Миколай:
О, спасибі, друзі браві, що дорогу показали!
За цю поміч, милі діти, буде вас Ісус любити,
А Ісусикова Мати все вам буде помагати.

(Пригортає Яринку та Тарасика, а потім підступає до края сцени і благославляє громаду дітей):

Мир вам, любі! Ласка Божа ваші душі хай осяє!
А громада ваша гожа, мов чудова квітка-рожа,
Хай росте і розцвітає
Без пригоди злої, лиха, мамі, татові на втіху,
А народові на славу!

(до ангелів):

А скажіть, небесні діти, — Ви ж для них найліпші свідки —
Чи ті діти, що у залі, ті спереду і там далі,
Більші, менші і маленькі, цілий рік були чемненькі?
Чи молитву рідну знають? Бога нею прославляють?
Чи шанують рідну мову, українське рідне слово?

2-й ангел:
Так, вони були чемненькі,
Тата слухали і неньки.

1-й ангел:
Так, і моляться, й читають, різні пісеньки співають,
Галі, Роми, Андрійки, Олі, бо добре вчаться у рідній школі.

Святий Миколай: (до дітей, що у залі)
Ну ж бо, діти, сміливіше йдіть до мене всі скоріше,
Розкажіть мені, ви, діти, що навчилися робити?
Чи молились ви в цю днину за добробут в Україні,
За бабусеньку — сирітку, за дідуня і за тітку,
За ровесників дітей і за рідних всіх людей?
Божі слуги, ангелята! Розвантажуйте санчата,
Розпаковуйте гостинці Святославу і Галинці.
Роздавайте всім, як треба, подаруночки із неба.

(Миколай роздає подарунки)

Погляньте любі діти горе, другі саночки з подарунками пропали. Та тож напевно наш дорогий друг, чортик постарався. Ану ж бо, мої ангелятка, наздоганяйте його. Як же ж ми залишимо решту діточок без подарунків.

Яринка:
Дякуємо Тобі, Святий,
Від усіх оцих дітей!

Тарасик:
Обіцяємо добрими бути,
Слів Твоїх не призабути,
Завжди вчитися охоче,
Бо того Ісусик хоче,
І такими виростати,
Як бажають тато, мати
І увесь наш рідний край!

Ангели: (хором)
Всім вам, Боже, помагай!

Миколай:
Отож, любі діти, нам пора прощатись. Ще хочу сказати вам декілька слів. Поважайте, цінуйте своїх батьків. Будьте завжди побожні та чесні. Не все легке в житті. Важку життєву дорогу зуміє той пройти, хто серцем до Бога прихилився, до добра святого. А батьки в свою чергу подавайте гарний приклад своїм діточкам. Адже ті заслуговують поваги, хто виконує щоденно святі заповіти. Не забувайте Божої науки. До зустрічі на наступний рік. Хай оберігає вас Господь!


Сценарій до свята Св. Миколая
“Свято Миколая у родині”

Взято з: http://kyrios.org.ua

Хата, стіл, лава. Діти допомагають мамі. Мама пече балабушки.

Мама: (місить тісто)
Ану, Катрусю, подай мені лист. Будемо викладувати на нього балабушки. Бери, помагай. Бо Св. Миколай усе бачить і чує. Як побачить, що не допомагаєш, то не буде вам дарунків.

Хлопчик:
Мамо, мамо, хто він є, Св. Миколай?

Мама:
Ой, діточки, то довга історія, а я не маю часу розповідати. Підіть просіть розказати тата. Він краще знає.

Дівчинка:
Повідайте нам, тату.

Хлопчик:
Повідайте! 

Тато:
Жінко, а ти кликала на вечір кумів та сусідів?

Мама:
Та а як же! Прийдуть. Казали, що прийдуть. А ти розкажи дітям, що просять.

Діти:
Повідайте нам, тату!

Тато:
Слухайте, бешкетники. Ось, сідайте поруч....
То було, діточки, дуже давно. Десь 500 років тому. Жив у однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Це була добра і порядна людина. Він помагав усім людям, які вірували вІсуса Христа. А найперше він помагав тим людям, яких спіткало горе. І любив він свої дари давати так, щоб його при цому не бачили. Приміром, в одної жінки вмер чоловік. І було тій вдові дуже тяжко жити. Бо сама вона тепер утримувала малих дітей та хворих старих батьків. Одного разу прокидається вона, застилає ліжко, а під подушкою знаходить вузлик, набитий грішми. Здивувалась вона дуже. Помолилася Господу Богу, подякувала щиро за те добро, а сама одразу мала на думці, що то робота Св. Миколая. І відтоді тій вдовиці велося дуже добре, бо Св.Миколай допоміг їй від щирого серця. Тож вона і дітей поставила на ноги, і її рідні одужали. І було ще багато подібних випадків. Отож пішло з того часу і по сьогодні, що ми святкуємо свято Св. Миколая. Отож нині, може дасть Бог, і до нас прийде Св. Миколай.

Мамо:
Прийде, чому ж не прийде, наші дітки чемні, слухняні, помічники по господарству.

Заходить дядько.

Дядько:
Слава Ісусу Христу!

Мама:
Слава навіки!

Тато:
О, вже дядько прийшли, а ти, жінко, все ще пораєшся коло печі.

Дядько:
Така завірюха надворі, то я й думаю собі, піду раніше, поки не смеркло.

Тато і мама:
Сідайте, грійтеся!

Дядько: (до дітей)
А ви тут як? Як наука в школі? А ти, хлопче, що далі збитки робиш? Іду я ось щойно вашім подвір’ям. Дивлюся, а за сараєм щось чорне. Страшне стоїть і ричить. Аж я злакався, та подумав, що не годиться втікати, не взнавши, що ж воно і до чого. Ще просунувся трохи вперед, а воно як би десь пропало, а голос чути:

“В хаті цій живе хлопчисько,
Називається Петро,
До науки він не дуже,
А до шкоди о-го-го!”

— За кого б отой голос таке казав, чи не знаєш?

Хлопчик схилив голову, йому соромно...

Мама:
Кажи, де напакостив. Чому мовчиш? Чи не ти ото, часом, у тітки Мотрі вікно розбив? Зізнавайся!

Хлопчик:
Я... Тільки ж я не хотів. То ж я в кицьку сніжку пустив, а вона... (плаче)

Заходять сусіди, куми. Вітаються та сідають.

Кум:
А що це воно за веремія в хаті? Ти що плачеш, Петрику? Певно, щось накоїв?

Кума:
Та він же такий гарний хлопець, чи не міг він щось страшне скоїти? А вже, коли щось і вийшло, то не зі зла, не з охоти, правда?

Хлопчик:
Так!

Кума:
Бачите, і він більше не буде. Не будеш?

Хлопчик:
Ні, не буду!

Тато:
Сідайте, прошу в нашій хаті. Будемо скоро св. Миколая стрічати.

Кум:
То не завадило б і заколядувати. Бо щось дуже тихо в хаті. І Різдво Христове вже скоро, а ми не колядували.

Колядують. Стукіт у двері.

Мама:
Мабуть, Миколай. Піду, двері відкрию.

Чути: “А хто, хто Миколая любить?”

Св. Миколай:
Слава Ісусу Христу!

Усі:
Навіки слава!

Св. Миколай:
Ішов я луками і лісами, снігами й наметами і до вашої оселі прийшов. Казали мені добрі люди, що в цій хаті діти гарні і слухняні, добрі. Я хотів їх бачити. А ну, дітки, покажіть, що вмієте, що знаєте. А хто з вас молитву знає?

Дівчинка:
Отче наш, що єси на небесах!
Нехай святиться ім’я твоє,
Нехай прийде Царство Твоє,
Нехай буде воля Твоя,
Як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний
Дай нам сьогодні,
І прости нам провини наші,
Як ми прощаємо
Винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
Але визволи нас від лукавого!
Бо твоє є царство, і сила, і слава навіки.
Амінь.

Хлопчик:
Боже Великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас усіх просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зрости.

Св. Миколай: (обдаровує дітей, примовляючи)
Учися, дитинко, хай розум не спить,
Дорогу в науку всім треба любить...
Навчайтесь, навчайтесь, поки молоденьки.
До школи щодня поспішайте, любеньки...

На прощання всі дякують Св.Миколаю за ласку, добро. Він благославляє присутніх.


Сценарій до дня Миколая

Взято з: http://kyrios.org.ua

Зірочка 1:
Що нині за днина,
Що нині за свято,
Що сюди зібралось
Так людей багато?

Зірочка 2:
Знаю, що за днина,
Знаю, що за свято.
То прийшли всі люди
Бога прославляти,
Про святого Миколая
У цей день згадати.

Зірочка 3:
Маємо чого радіти,
Добре знають усі діти!
Долетіла до нас вість,
Що до нас в дорозі гість.
Хто це?

Зірочка 4:
Кожен пам’ятай!
Це святий наш Миколай!
Діточок усіх він чує,
Подарунки їм готує,
Він вже близько поспішає,
Про Нього пісня на весь світ нехай лунає

Пісня

Ведучий 1:
Хто ж не знає про святого Миколая? І малеча, і дорослі, усі, звичайно, знають. Щороку приходить він у кожну господу з миром і дарунками. Для маленьких стає чарівною казкою, коли невидимо з’являється вночі і кладе під подушку такі бажані гостинці.

Ведучий 2:
Наслідуймо і ми добро і вчинки Миколая! Нехай це свято стане для нас святом Милосердя, святом Доброти, Прощення, Любові до ближніх.
Хто ж він, той святий гість з неба, на которого так чекають діти?

Ведучий 1:
Легенда оповідає, що у дитинстві (а ріс Миколай у заможній родині) горнувся хлопчик до бідних, нужденних, скривджених, голодних та калік. Він змалку щиро молився і просив у Господа справедливості, миру, добра, прощення і милосердя. Вдачею був тихий, незлостивий.

Ведучий 2:
Коли Він часто виходив на вулицю погратися з дітьми, то це були діти небагатих батьків. Микола їх жалів, але не знав, як допомогти.
Був у Миколи старий учитель. Одного разу вони читали Святе Письмо: «Коли ти робиш добро, нехай твоя правиця не знає, що робить лівиця…»
— Як це розуміти? — запитав в учителя замислений Микола.

Ведучий 1:
Коли ти робиш добро іншому, то не треба про це голосно всім розказувати. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками. Згодом Він приходив на допомогу бідним знедоленим людям у найскрутніші хвилини життя несподівано і завжди так, аби його ніхто не бачив.

Пісня

Ведучий 2:
Ось одна з історій про св. Миколу. Стояла глибока осінь. Миколка знав, що багато дітей у їхній околиці живуть бідно, у голоді і холоді. От родина старого Олександра. Мати хвора, в Петруся немає взуття, а мала Софійка вранці збирала на дорозі ломаччя, щоб було чим затопити в печі.
Увечері Миколка тихо, щоб слуги не бачили, подався до комори. Набрав у торбину борошна, налив пляшечку олії, набрав повні кишені яблук, відшукав у своїй скриньці пару нових шкарпеток, нові постолики. Все це склав у велику торбину і сховав під своїм ліжком. Коли в домі  всі поснули, він тихенько вислизнув із ліжка, пробрався до Олександрової хатини, поклав там торбину й чкурнув додому.
Вранці старий Олександр не міг натішитися щедрими дарунками. Але хто це міг зробити? Кому подякувати?  З того часу Миколка часто робив такі дарунки бідним сусідам. Люди молили Бога за невідомого, який їм допомагає. Та ніхто не здогадувався, що то був Микола.
Миколині слуги стали помічати, що зникають харчі, одяг, паливо з комор. Стали пильнувати. Одного разу, коли Миколка тільки-но склав торбинку і вийшов із свого подвір’я, його наздогнав старий слуга. Думав, що то злодій. Тоді й стало відомо всім, хто піклується про бідних.

Пісня

Ведучий 1:
Минули роки. Після смерті батьків Микола продав маєток і роздав гроші бідним, а сам став священиком. Своїми молитвами зцілював недужих, сліпих і калік. Втихомірював море, бурю, гасив пожежі, охороняв від напастей. Був покровителем подорожніх у путі, а також усіх тварин — диких і свійських. Всім сердцем любив дітей і кожному хотів подарувати бодай крапельку своєї любові. Робив добро, не чекаючи на подяку і славу. І тому його ще за життя називали “батьком сиріт, вдів і бідних”.

Ведучий 2:
Св. Миколай є «старшим» серед святих: опікується воїнами, володіє ключами від неба. Але більшість часу він проводить на землі, допомагаючи бідним у скруті, мандрівникам — у дорозі, мореплавцям — на морі.
Згідно з карпатською легендою, святий так сильно молився в церкві за знедолених, що золота корона сама впала йому на голову.

Ведучий 1:
Переказують, що одного разу, коли Господь Бог запросив усіх святих до себе на вечерю, запізнився лише Миколай. Прийшов він пізно, у подертій одежині й брудних чоботах і пояснив Усевишньому, що допомагав дядькові витягати воза, який загруз серед дороги в болоті. За свою доброту до людей має він Божу нагороду: не один, а два свята на рік — Миколи теплого (22 травня) і Миколи зимного (19 грудня). На Київщині кажуть, що «до Миколи нема зими ніколи». А «як прийде Свято Миколи, то він лопатами позмітає увесь сніг з неба, і починається зима».

Ведучий 2:
Святий Миколай має владу над холодними вітрами й морськими штормами, рятує потопаючі кораблі, тому рибалки Причорномор’я приносили йому в жертву перший улов. Зазвичай образ чудотворця, намальований на сухій рибі-камбалі, брали з собою в дорогу чумаки.

За сценою:
Вже довкола біліють сніги. Мороз розмалював мережаними візерунками вікна. Дерева обсипав іній. Вся природа ніби прибралася до казки, в яку вірить і з особливим нетерпінням чекає кожна людина. А десь високо-високо в небі у цю ніч можна почути срібні дзвіночки — то на санчатах їде Святий Миколай.
Їдуть санчата поміж зірочками, переїжджають із хмарки на хмарку, дзвоники ніжно дзвонять, а старий місяць весело посміхається. Він знає, що в цю ніч всі мусять бути щасливі! І ті, що роблять подарунки, і ті, кому їх роблять. Бо найбільше щастя в житті — це робити добро.

Сценка

Мати:
Холодно надворі. Намело багато снігу…
Накінець-то, діти милі, ви діждались тої хвилі,
Що з небесного престола зійде пресвятий Микола.
Темна нічка за шибками, сніг біленький мерехтить,
Небеса блистять зірками, десь дзвіночок гомонить.
Миколай вже поспішає, а з ним ангели малі,
В кожну хату він загляне, бо дарунків хочуть всі.

А щоб від Миколая подарунки отримати, треба гарно вчитися в школі, не лінуватися ніколи, все у хаті допомагати, що лише вам скаже тато.

Оля:
А скажи нам, мамо мила, де той пресвятий Микола
Тих дарунків дістає, що так щиро роздає?

Мати:
В небі Ангели працюють, щоб раділи всі малята,
І святому віз лаштують, що чекає кожна хата.
Один ангел всім готує смачненькі цукерки,
Шоколадом покриває у обгортки загортає,
Акуратно все складає.
Інший яблука збирає стиглі, дуже соковиті,
Їх у кошики складає поласують добрі діти.
Третій ангел теж працює: пензлі в фарби обмокає
Іграшки всім розмалює, передасть їх Миколаю,
Нехай дітям подарує.

Мати:
Та не лише святий Микола сходить з небесного престола,
З ним і ангели бувають, що святому помагають.
А іще таке буває, що услід за Миколаєм з пекла чортик утече,
Всім неробам, пустунам, злодіям і брехунам
Він вилами погрожує та ще й пеклом лякає.

Петрик:
А скажи, матусю люба,
Він страшний дуже?

Мати:
А ви не бійтеся, він до нас не завітає, бо ви діточки чемні, слухняні, допомагаєте своїй мамі (гладить по голові). А зараз готуйте уроки, лагодіть усі свої справи, які я вам доручила, щоб Святий Миколай завітав і у нашу гостину

Оля:
Ти, Петрику, вже розв’язав усі задачі з математики? А вірш уже вивчив?

Петрик: (у руках іграшки)
Ти думаєш, що це так легко. Добре вам, старшим, говорити. Таблицю множення ви всі знаєте напам’ять. А я її ніяк не вивчу. Не хочу більше працювати, голова болить.

Маринка:
А ти постарайся швидше вивчити уроки, адже скоро повернеться мама, а ми ще нічого не зробили.

Оля:
Сьогодні треба скоріше закінчити всю роботу і раніше лягти спати. Адже завтра — свято Миколая. Він уже, напевне, вирушає з своїми Ангелами на небесній колісниці в дорогу на землю. І буде зустрічатися тут з чемними і добрими дітьми, яких дуже любить.

Петрик:
А звідки він знає, чи я був чемним, слухняним.

Марійка:
Він все знає, йому допомагають Ангели. Вони все бачать, дивляться з небесних вікон на землю. Знають всіх дітей і записують у велику книгу їх добрі і погані вчинки. Цю книгу Святий Миколай бере з собою, щоб не помилитись і кожній дитині дати те, що вона просила, що заслужила. Хто хотів книжечку, тому книжечку цікаву, хто хотів цукерок, тому цукерки на ялинку. А поганим і неслухняним дітям прутики.

Петрик:
О, мене, напевно, Святий Миколай не обмине. Я завжди був добрим, слухняним, старанним.

Маринка:
А то ще побачимо. Дивись, я вже підготувала уроки, встигла помити посуд, прибрати в кімнаті. Мама буде задоволена мною. А ти все крутишся тому й задача не розв’язана. І що ти там у вікні бачиш?

Петрик:
Та нічого, нічого, я працюю...

(з’являється чортик Аптипко, він кличе Петрика до себе)

Антипко:
Мене звуть чортиком Аптипком усім і завжди друг я швидко. Приніс (розмахує у повітрі) я нові для діток прутики вербові, і кожен з прутиків придається отим лінивим, що не вчаться, (говорить пошепки)
Ходи, ходи на вулицю до мене, не мучся, не трудись, надворі гарно подивись. Тут так весело і повно всяких ігор, розваг. Та Кинь усе! Ходи.

Петрик: (закриває зошит і книгу)
Маринко, я вже все виконав. Іду погуляю з хлопцями. Ось Михайлик появився. Я довго не буду...

Марійка:
Е, ні, братику, так не можна. Ти знаєш народну мудрість: “Зроби діло, гуляй сміло". Я зараз перевірю, чи ти готовий до завтрашніх уроків. Так, так (дивиться у Петриків зошит) задачу розв’язав правильно, тільки письмо не закінчив. Тепер розказуй вірш.

Петрик: (плаче)
Але я малий, я так швидко не міг вивчити.

Оля:
А для подарунків від Миколая ти вже не малий?!

Петрик:
Та я… та я потім вивчу, я обіцяю, трішки пограюсь з хлопцями і обов’язково повернусь додому вчити вірша.

Марійка:
Ну добре. Але знай, коли ти і надалі будеш лінивий, Святий Миколай розгнівається на тебе і не зайде до нас у гості. І коли прокинешся завтра вранці, то під подушкою нічого не знайдеш.

Петрик:
Я тебе не розумію. А що повинно бути там під подушкою?

Оля:
Я тобі розкажу, бо ти малий, нічого ще не знаєш. Так ось, послухай. Святий Миколай дуже любить усіх дітей і хоче, щоб вони росли слухняними, ввічливими, чемними дітьми і згодом були добрими християнами, чинили один одному добро, подібно, як Миколай. А оскільки Миколай не встигає завітати за один вечір у кожну хату, тому приходить до нас в ночі, коли діти міцно сплять. І тихенько кладе під подушку подарунок, а сам поспішає далі, бо він не хоче скривдити ні одної доброї дитини.

Петрик:
Маринко, як добре, що ти мені все це розповіла, я нікуди не піду, доки не вивчу всіх уроків.

Антипко:
Петрику, ходи гратись. Кинь усе. Подивись, як на вулиці весело, санчата, ковзани, ходи зі мною.

Петрик:
А ти мене не клич. Нічого не вийде у тебе, я зрозумів, чому ти мене кличеш, ти хочеш, щоб я залишився без подарунка. Йди геть!

Антипко:
Не зовсім. Я маю для тебе подарунок (показує різки)… Та мабуть в мене нічого не вийде. (засмучений виходить)

(Заходить мама)

Мама:
Ох, як я втомилася. Діти, як ви тут без мене? А моє доручення виконали?

Діти: (разом)
Так, так, матусю, ми все зробили.

Антипко:
Ой, чую кроки. Це, напевно Святий Миколай зі своїми Ангелами іде.

(Входять Святий Миколай і Ангели, які несуть великі мішки)

Ангел 1:
Ось тут ще давня мета нашої мандрівки.

Ангел 2:
Любі діточки вже, певне, втомилися, дожидаючи нас.

Ангели:
Сніг, сніжок, посипай,
Ось і добрий Миколай!

Миколай:
Вітаю вас, любі діти, шановна громадо!
Я прийшов до вас із далеких небесних просторів і приніс вам благословення від Бога.
Нині свято в вашім домі і я вас вітаю,
Гараздів, здоров’я і доброї долі щиро вам бажаю.
Колись у цім селі я вже був,
Дарунки дітям роздавав, до праці всіх вас закликав,
Наказував вам чесно жити, від зла тікати, а добро творити.
Ану-ну перевіримо чи ви мене послухали, яких добрих діл зробили за цей час, як батькам допомагали, чого нового навчились у школі. Сьогодні я приніс вам солодкі й смачні подарунки й усіх ними наділю: і чемних, і, навіть, не зовсім чемних, бо ви всі мені любі й милі.

Ангел 1:
Що це ти робив?

Петрик:
У хаті прибирав.

Ангел 2:
Невже сам здогадався?

Петрик:
Так мені ніхто не підказував… Бачу бруд на підлозі, узяв і прибрав…

Святий Миколай:
Який гарний хлопчик.

Ангел 1:
Тобі Святий Миколай обов’язково щось смачненьке подарує…

Ангел 2:
Зачекай, а що у відерці?

Петрик:
Ой, що там може бути, звичайний бруд…

(Ангели висипають з відерця уламки чашки.)

Ангел 1:
І що це?

Петрик:
Та що не бачите: Оля чашку розбила, довелося за неї прибирати…

Ангел 2:
А ми зараз все побачимо.

Ангел 1:
А ми зараз все перевіримо…

(Ангели дивляться у книгу справ земних)

Святий Миколай:
Оце так виховання…

Антипко:
Оце так чемність, о, так, це по-нашому. А Петрикові не давайте, Святий Миколаю, подарунків, бо він не слухає батьків, не слухає учителів, пустує, б’ється, ось що втворив, ще й обманює, я маю для нього кращий подарунок. Ось (витягує різки)

Святий Миколай:
О, брехня і лінощі — це великий гріх! Я люблю тільки чемних і добрих дітей.

Антипко: (показує на Петрика)
Хай ці прутики придбає той, хто батькам не помагає, хто обманює і пустує

Ангел 1:
Геть, Антипко, бо дарма — неслухняних у нас нема.

Ангел 2:
Святий Отче, прости Петрикові усі його провини. Він хороший хлопчик, я знаю. От у книзі набагато більше в нього добрих справ, аніж поганих…

Святий Миколай: (звертається до дітей у залі)
Ну що, дітки, пробачимо Петрикові його витівки (всі «Так»). Ну що ж, Петрику, отримуй свого подарунка.
(До Антипка) Геть, нечиста сило!

Чорт: (знову вибігає на сцену, в руках — книга «Гріхи»)
Кому дарунків?
Забіякам цим і пустунам? боягузам, лінюхам? (сміється)
Антипкам краще знати, кому які дарунки роздавати.
Миколаю, зупинися, подарунки заховай,
Тут зібрались діти грішні (показує книгу), ти нічого їм не дай!
О! Гріхів у них багато!
(одягає окуляри, сідає на краю сцени, відкриває книгу «Гріхи» і читає).
Ось вчора Гриць тихцем у друга кинув камінцем.
Іванко бігав над потоком і Ганнусі підбив око.
А малий Андрій до кави своїй мамі всипав солі.
Павло багато раз не ходив до школи.
А Оксанка — що й казати, не хотіла іти спати!
Нагрішили, нагрішили, стільки всього натворили, ти дарунків їм не дай!
Дай мені, а я швиденько донесу їх у свій край!

Ангел 1:
Ах ти, чого вдерся в нашу хату?
Бачиш, тут святий Миколай,
Ану швидко звідси втікай!

Чортик:
Ні, я вам не помішаю,
Я ще щось сказати маю…

Ангел 2:
Досить, досить! Щось ти
Крутиш, баламутищ.
Не дійдеш ти так до цілі.
Всі крутійства ті — намарне, бо всі діти наші — гарні.
Згинь, нечиста сило! Не ходи по цьому світу,
Зла ніде не сій!!! Геть звідси! (Виганяє чорта)

Антипко:
Даремно я сюди пригнався,
Замерз, ще й нежиті набрався. (чихає)
Брів снігами без кожуха,
Відморозив ніс і вуха.
Друзів тут моїх нема —
Все пропало.... все дарма!...

Миколай:
Треба таки перевірити, чи є у нашому залі чемні діточки.

Ангели проводять кілька ігор щоб з’ясувати чи справді ці діти чемні та допомагають вдома.

1 гра.
Будь-яка естафета (принести додому яблука), але, беручи із кошика яблука, треба сказати “Будь ласка”, а коли кладе у кошик біля команди команда каже “Дякую”.

2 гра.
Треба віником закотити у коло різнокольорові кульки. Розсипаються кульки, кожному гравцю видається віник, і він закочує кульку тільки свого кольору.

(скласти список дітей, які будуть брати участь у конкурсі)

Миколай:
Я дарунки оті просто так не даю.
За всі гарні справи я торбину свою
Розв’яжу для дітей, що достойні наград,
Котрі мають повагу і до буднів, і свят.
Котрі Бога шанують в юнім серці завжди,
Він спасе від невдач, відверне від біди.
Ану, дітки, тут при мамі скажіть,
А чи були ви слухняні? (ТАК)
А в школі добре вчилися?
Ці дарунки, діти, роздадуть ангели господні,
А ви нам вірші розкажіть та й заспівайте сьогодні.

(Звучить музика. Миколай роздає дарунки.)

Миколай:
Ось, слава Богу, все роздав,
Що міг, і що з собою взяв.
Від днесь за рік я знов прийду,
То може більше принесу.

Ангел 2:
Вітаю вас, милі люди,
При вашій родині.
Нехай добро з вами буде,
І щастя віднині.
Нехай смуток ваш і горе
Спливуть за водою,
І утопить їх хай море
Зі слізьми й бідою.

Ангел 1:
Мир несу я вам в оселі,
Щирість, правду, згоду,
Щоб завжди були веселі
Діти в вашім роді.
Щоб серця в вас не черствіли,
Не були байдужі,
Щоб ви інших розуміли
В голоді і стужі.
Щоби неправда в домі вашім
І не ночувала,
Щоб лиш правда в серці вашім
Завжди панувала.

Оля:
Нічка тиха, таємнича, повна дива і чудес.
До дітвори прийшов у гості довгожданий гість з небес.
Яка радість, яка втіха, бо ж усякий знає,
Що сьогодні ніч Святого Миколая.

Петрик:
Любий Миколаю, прощення прийми,
Будемо слухняні, будем чемні ми.
Будем пам’ятати заповіді всі,
Хочемо ми жити в щасті і добрі.

Маринка:
Обіцяємо добрими бути,
Слів Твоїх не призабути,
Завжди вчитися охоче,
Бо того Ісусик хоче,
І такими вирастати,
Як бажають тато, мати
І увесь наш рідний край!

Святий Миколай:
От настав прощатись час,
Залишаю вже я вас.
Будьте добрі й завжди щирі,
Живіть в злагоді і мирі.
Мамі й татку помагайте,
Менших себе не чіпайте.
Вчителям у поміч будьте,
І мене ви не забудьте.
Швидко мчиться часу лік,
Знов прийду я через рік
На велике, світле свято.
З Миколаєм вас, малята!

 

Сценарій до свята Миколая

Взято з: http://traditions.org.ua
Уклала Оксана Куриш

Ведуча:
Сніги покрили гори й поля,
Блистить інеєм ліс і гай. 
До нас прийде Крізь ниви, бори 
Святий угодник Миколай.

Дитина:
Що він несе в своїй торбині?

Ведуча:
Багато гарних забавок несе для чемних він діток.

(За дверима шум, свист, чорт заглядає у двері)

Чорт:
Агов! агов! Чи пустите до хати?
Бодай погрітись... Бр... Холодно. 
Мороз грудневий, хоч око виколи — 
Бездомна темінь! 
То пустите чи ні до хати? 
Хоч, правда, дорогою 
Усі дарунки я розтратив.

Ведуча:
Чужі дарунки ти посмів занапастити?

Чорт:
А що я мав робити?
Довкола ніч, судома зводить тіло. 
І їсти нічого, і горло заболіло. 
А голод ну такий, що ледь копита тягну. 
То я все з'їв: цукерки, мармуляду, 
Горішки, грушки, марципани, 
Цитрини, яблука, банани, 
Хрумки, рогалик і тістечка всякі.

Ведуча:
А дітям що лишив?

Чорт:
Дітям?
Накрутив їм купу різочок — 
Для всіх нечемних діточок. 
(Показує різки дітям)
Тут стане всім: 
Дівчаткам-задавакам, 
І хлопцям-розбишакам, 
Які не слухають ні мам, ні татусів, 
Ні вихователів, ні нянь. 
Ха-ха, хі-хі, даруночки такі. 
(Танцює і вимахує прутиками)
Не варто їм давати анічого! 
Хіба вони про щось просили в Бога? 
Або молились ввечері і рано? 
Ану, скажи... А ти скажи... 
О, прошу пана! 
А ще й до того у кишені 
Я маю список тих дітей, 
Які сьогодні були неслухняні. 
(Витягає пом'ятий папірець і читає)
Юрко-бишкетник, бив Оленку, 
А Наталя й Оля спати не хотіли, 
Таня так Максима била, 
Що аж няня боронила. 
То ж чи дати їм дарунки? 
Ні! Я ліпше їх продам 
І на зароблені гроші 
Куплю собі новий каптан.

(Заходить Ангел, в руках у нього хрестик).

Ангел:
Мир і спокій дому цьому,
Тут немає місця злому. 
(Повертає хрестиком на всі сторони).
Звертається до чорта: 
Хто ти є? Чи можу знати?

Чорт:
Я — чорт-добродій-чудотворець!

Ангел (усміхається):
Спинись, бідако!
Бач як забрехався, 
Та звідки з чорта той добродій взявся?

(Чорт розсердився, починає знімати в'язку різок і каже)

Чорт:
Ах, так! Ви всі нечемні діти,
І зараз всіх я буду бити, 
І посаджу в міцні залізні кліті.

(Ангел хрестом накриває руку з різками і рука чорта опускається)

Ангел:
Моліться і не бійтесь, діти!

Усі діти:
Ангеле, хоронителю мій!
Ти все при мені стій, 
Рано, вечір, вдень, вночі 
Будь мені до помочі! 
(Діти співають «Мій янголе святий»)
Мій янголе святий, 
Небесний друже мій, 
Веди мене до Бога, 
Бо це моя дорога. 
В житті мене пильнуй, 
Від злого порятуй, 
Я хочу добре жити 
І Богові служити.

Чорт:
О, перед молитвою і Ангелом
Я, чорт, безсилий - 
Вас покарати вже не маю сили.

Ангел:
Згинь з очей, нечиста сило,
В цю ж хвилину пропадай (Чорт утікає)
Бо зійшов з небес на землю 
Святий угодник Миколай.

(Заходить Миколай)

Миколай:
Молилась тут ласкаво Україна!
О, діти любі, голос ваш долинув 
До Господа. В оркестрі неба 
Зоря засяяла, так треба, 
Аби росли ви чистими і щирими, 
І добрими, і щедрими, і вірними. 
Щоб потішалася вами вся родина, 
Щоб користь мала з вас 
І ненька Україна.

(Діти співають «О хто, хто Миколая любить»)

О, дивись, ми всі чемні діти, 
Не барись нас повеселити, 
Не забудь про горішки, 
Про цукерки й забавки! 
Миколаю!

Ой, глянь, глянь на Вкраїну рідну, 
Ой глянь, глянь на знищену бідну! 
Ми тебе всі діти молим — 
Проси щастя й долі, 
Миколаю!

Ой, проси волі для Вкраїни, 
Ой, нехай встане із руїни, 
Доля, щастя хай витають, 
Наші долі хай засяють, 
Миколаю!

Дитина:
Святий та добрий Миколаю,
На тебе ждемо вже давно, 
Що даш Ти нам — ми ще не знаєм, 
Та просимо Тебе одно: 
Ти нашим родичам дай сили, 
Щоб виховати нас могли,
Від Бога втіхи дочекали, 
Коли зростуть їх діточки. 
Усьому нашому народу 
Дай добру волю й много літ,
Щоб пісня — слава України, 
Полинула на цілий світ. 
(Миколай роздає дітям подарунки.
Діти повідають вірші, співають пісні).

 

Вірші до свята Миколая

Взято з: doshkolenok.kiev.ua

ЗУСТРІЧ
З нетерпінням я чекаю —
Нині свято Миколая.
Як надворі стане темно,
Він приходить потаємно.

Ще ніхто його не бачив,
Та у ліжечка дитячі
Він кладе під подушки
Подарунки і книжки.

Хочу я побачить чудо
І сьогодні спать не буду.
Довго-довго я не спав:
Все чекав, чекав, чекав...

Починаю вже дрімати...
Миколай зайшов в кімнату,
Він схилився наді мною
І лоскоче бородою.

Щось тихесенько шепоче.
Хочу я відкрити очі,
Та не можу, мабуть, сплю.
Миколая я люблю!
В. Паронова

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Нічка зорі розсипає,
Тихо-тихо сніг лягає,
Він до кожного віконця
Диво-дивне наближає.

І Андрійко, і Марійка,
Кожен з них чудес чекає,
Бо готуються зустріти
Час Святого Миколая.

Знають діти: Миколай
Добрих, чемних поважає,
Гарним дітям у панчішку
Він дарунок укладає.

Хто не слухав — тому різку
Під подушкою ладнає.
Н. Яременко

ЙДЕ ДО ДІТОК МИКОЛАЙ
Через поле, через гай
Йде до діток Миколай.

У білесенькій торбинці
Він усім несе гостинці.

То ж бринить від щастя край —
Тут ступає Миколай.

Хоч надворі і пороша,
Сніться діткам, сни хороші.

Бо з дарунками в торбинці,
Є чудові сни-гостинці.
М. Пономаренко

* * * 
Ходить він завжди вночі
Має від дверей ключі,
Знає, хто живе і де,
Як себе щодня веде.

Чемним діткам, хоч потроху,
В чобітки та у панчохи
Він кладе потішки,
А нечемним — мишки!

Хто це? Швидко відгадай!
Це наш любий... (Миколай)
І. Бевз

ДОБРИЙ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Прийшла в гості нічка-чарунка
І сон сколихала над вушком.
Святий Миколай подарунки
Тихенько поклав під подушку.

Знаю тебе, добре знаю,
Щедрий Святий Микалаю.
Чекає тебе зимова пора,
Жде з нетерпінням уся дітвора.

Приніс ти цукерки в торбинці
Та іграшки дуже гарненькі.
Я вдячний тобі за гостинці.
Для мене ти, ніби рідненький.
В. Кленц

* * *
По дорозі йде дідусь з купою пакунків —
Це несе вже Миколай дітям подарунки.

А хто буде маму й татка слухати щоденно,
То до того Миколай прийде недаремно.

Принесе він цілі міхи найкращих гостинців,
А для повної утіхи — ще й всім по ялинці.

І дівчаткам, і хлоп'яткам цукерки приносить,
Ще й у Бога для усіх здоров'ячка просить.

А хто щиро Миколая слухає і любить,
Того святий Миколай серцем приголубить.

Подай, Боже, нашим дітям у мирі зростати,
Щастя, злагоди й любові у достатку мати.

* * *
Слухає Петрик, слухає Оля,
Чи не гуркоче літак з-понад поля,
Чи над їх домом не пролітає
Зі святим гостем, із Миколаєм.

“Петрику, чуєш? Петрику, цить!
Ніби гуркоче... ніби летить...
О, коло нашого дому затих...
Слухай, скрипить попід вікнами сніг!”

Слухає Лесик, слуха Ігорчик,
Чи не лунають здалеку дзвіночки,
Чи біле авто не заїжджає
Зі святим гостем, із Миколаєм.

“Лесику, чуєш? Лесику, цить!
Там, за дверима, щось шелестить!
Може, по сходах ангел іде...
Може, на клямку руку кладе...”

Діти чекають — і срібнії мрії
Тихо лягають на соннії вії.
Діти поснули — не чує Ігорчик,
Що залунали здалеку дзвіночки.

Діти не чують, діти вже сплять,
Тихо над ними зірки мерехтять.
З неба гостинці на ліжечка край
Тихо складає святий Миколай.
М. Маморський

ІШОВ МИКОЛАЙ ЛУЖКОМ, БЕРЕЖКОМ
Ішов Миколай лужком, бережком,
Святий Миколай лужком, бережком,
Від хати до хати із своїм мішком,
Ішов Миколай з червоним мішком.

Відчиняйте двері — йде Миколай,
Він благословить весь рідний наш край.
Пропаде руїна, а ненька — Україна
Буде процвітати із краю в край.

Вже у вашій хаті святий Миколай,
Поклоном, господар, його зустрічай.
В біді він розрадить і кожному порадить,
До смаку дарунки собі вибирай.
Слова народні

МИКОЛАЙ
Ти сьогодні швидше спать лягай,
Бо приїде в гості Миколай.
Бачиш, перша зіронька горить —
То вже Миколай до нас спішить.

В нього коні білі, наче сніг,
Борода сивенька аж до ніг,
У сріблясті саночки сіда,
І за вітром в’ється борода.

Миколай про діток знає все,
Подарунки кожному несе,
Має для дитячих подушок
Подарунків повно — аж мішок!
В. Паронова

ОЙ ХТО, ХТО МИКОЛАЯ ЛЮБИТЬ
Ой хто, хто Миколая любить,
Ой хто, хто Миколаю служить, —
Тому святий Миколай
На всякий час помагай,
Миколаю!

Ой хто, хто спішить в твої двори,
Того ти на землі й на морі
Все хорониш від напасти,
Не даєш му в гріхи впасти,
Миколаю!

Ой хто, хто к ньому прибігає,
На поміч його призиває,
Той все з горя вийде ціло,
Охоронить душу й тіло,
Миколаю!

Миколай, молися за нами,
Благаєм тебе зі сльозами,
Ми тя будем вихваляти,
Ім’я твоє величати,
Миколаю!
Слова народні

МИКОЛАЙ
Коли замерзла річка
І став біленьким гай,
Прийшов у темну нічку
На землю Миколай.

Від хати і до хати
Снігами через лід
Спішить, спішить завзято
Старенький сивий дід.

Він в шапці-невидимці
У теплім кожушку,
Приніс усім гостинці
У чарівнім мішку.
Н. Тріщ

МОЛИТВА ДО МИКОЛАЯ
Святий Миколаю,
Я тебе благаю:
Пошли щастя й світлу долю
Козацькому краю.

Дідусь і бабуся —
Щоб були здорові,
Татусь і матуся —
Щоб жили в любові.

Усім добрим діткам
Принеси гостинці
І подаруй Божу ласку
Кожній сиротинці.
Н. Гуменюк

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
Зимовий вечір впав на плечі,
Неначе казка все навкруг.
Біліє поле в темний вечір,
Біліє гай, діброва, й луг.

Під кригою завмерла річка,
На вітах іній виграва,
А дерево, неначе свічка,
Немов іскриночка жива.

Блищать сніжинки на малятах,
Іскриться сніг, біліє все.
А з неба у святкових шатах
Нам Миколай дари несе.
І. Салюк

СВЯТО МИКОЛАЯ
Є на світі свят багато
Урочистих, визначних,
Але Миколая свято
Найприємніше із них.

Миколай святий — не казка,
Це не Дід Мороз, о ні.
Миколайчику, будь ласка,
Ти приходь до мене в сні.

Під подушку я загляну,
Рано-вранці посміхнусь.
Подаруночки дістану,
Миколаю поклонюсь.

Подаруночки — це свято,
Та я молю не про те,
Бережи матусю й татка,
І хай рідний край цвіте.

Люблять діти Миколая,
Шану кожен віддає.
Хто в мольбах його благає,
Всім він поміч подає.

Через нього Божа ласка
З неба сходить до людей.
Миколайчику, будь ласка,
Завітай до всіх дітей.

СВЯТИЙ МИКОЛАЮ
Святий Миколаю,              
Прийди до нас з раю,       
Принеси нам дари             
Кожному до пари.

Цукерки смачненькі, 
Булочки пухкенькі,
Книжечок багато
Читати у свято.
М. Підгірянка

ГІСТЬ ІЗ НЕБА
У дитячий край щасливий
Йде весела вість:
Бо коником білогривим
Їде з неба гість!

Дарів гість везе багато —
Повні саночки;
Радість буде в кожній хаті,
Бо в них книжечки.

Книжечок там тисячами,
Цікаві такі:
З казочками, з байочками,
Повно образків!

Їде, їде гість той скоро,
Щоб бути на час,
Та до чемних лиш, дітворо!
Чи всі чемні з вас?

Їде, їде гість багатий
У дитячий край —
Хто гість, ви раді знати?
Святий Миколай!
А. Лотоцький

ЩЕДРИЙ МИКОЛАЙ
Через поля, через гай
У червонім кожушку
Поспішає Миколай
На санчатах по сніжку.

В торбі іграшки везе,
пряники медові.
В кожні хату увійде,
Сповнений любові.

Зранку встане дітвора,
Зблиснуть оченята —
Подаруночків гора,
Радості багато.
Г. Шевчук

ВІН ХОДИТЬ
Він ходить від хати до хати,
Питається мами і тата,
Чи є у вас чемна дитина,
Дівчатко мале чи хлопчина?
Для кожного має в торбинці
Найкращі у світі гостинці.
А хто без кінця бешкетує,
Тим чортик лиш різки дарує.
Синочку, лише пригадай,
Це добрий Святий Миколай.
С. Майданська

ЛИСТ ДО ЧУДОТВОРЦЯ

Святий отче, Миколай,
Мою хату не минай!
Подаруй мені потіху
І торбину, повну сміху,
І здоров’я для родини,
Красну долю для Вкраїни.
В. Багірова

ЇДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Забілів снігами гай —
Їде святий Миколай!
Коло нього на крилятах
Синьоокі янголята.

Хоч надворі зимний час,
Не забув Святий про нас,
В кожнім мешканні дитинці
Гарні він дає гостинці.

Просим ми Тебе, Владико!
Втіху нам зроби велику,
Радість нам найбільшу дай:
Звесели наш Рідний Край!

ПРОХАННЯ ДО МИКОЛАЯ
Миколаю святий,
Миколайчику!
Не для себе прошу я,
для зайчика,
Бо про мене дбає
родинонька,
Ну а він, мабуть,
сиротинонька.

У садочок прибігав —
хвіст куценький —
Та від холоду тремтів —
був босенький.
Чоботята подаруй
ти м’якенькі,
Щоб було йому у лапки
тепленько.

Усміхнувся Миколай,
Миколайчик:
— З подарунком буде хлопчик
і зайчик,
Та благословенна
родинонька,
Де зростає чуйна
дитинонька.
Леся Вознюк (http://vozniuk.com/lesia)

ПРО СВЯТОГО МИКОЛАЯ
Всі чекають Миколая, всі на світі — кожен край.
Та не кожний, мабуть, знає, хто ж той добрий Миколай?
Жив колись давно на світі десь у Азії юнак,
Роздавав дарунки дітям той багатий одинак.

Бідним дітям у потребі дарувати він любив,
Аж Господь Вседобрий в небі Миколая полюбив.
Став єпископом всезнаним Миколай і чесно жив,
Особливої пошани він у Бога заслужив.

Запитав Господь: «Що хочеш за свої заслуги ти?»
— Хочу Господи, я дуже раз у рік на землю йти,
Завітати в кожну хату, всіх вітати знов і знов,
Чемним дітям роздавати подарунки, як любов.

І отак щоразу, діти, вам щороку Бог дає:
Миколай мандрує світом — подарунки роздає.
Він за них не хоче плати, лиш, як то велить Господь, —
Батька, матір шанувати, рідну церкву і народ!
Л. Полтава

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Снігом, снігом та ледами
Ген здалека йде в наш край,
Йде з гостинцями, дарами
Преподобний Миколай.

А за ним — наш Ангел рідний
Йде крилатий в постільцях,
Він везе дарунки пишні
На новеньких саночках.

Ждуть на ті небесні дари
Українські діточки:
Кожушок потрібний Насті,
Степанкові — чобітки.

Павлик шапочки не має,
Гнат — ні зшитків, ні книжок,
Андрійкові здався б конче
Хоч маленький сердачок.

Діти шепчуть: «Ой, якби ж то
Миколай нас не забув!
Ой, якби ж то й нашу хату
Він відвідав, не минув.

Щоб ми всі пішли до школи
Й не боялись морозця,
Щоб не бракло нам ніколи,
Що потрібне до життя».

І зітхає Ангелятко —
Й сумно так Святий сказав:
«Годі всіх обдарувати,
Хоч би все роздав, що мав.

Але будемо просити
Матір Божу в небесах,
Щоб зіслала все, що треба,
Для дітей в сільських хатах».
Ю. Шкрумеляк

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
На небі зорі, зорі,
Поля снігами занесло,
В киреї білій все село,
А місто в світла морі.

По полі вітер віє,
Що вирвався десь з-поміж лоз,
По селах тріскотить мороз,
Але в дітей надії.

У місті та по селах
Сплять діточки у постелях,
І усмішка в них на устах
Щаслива та весела.

В сні бачать: білі коні
З санками мчаться попід гай,
В санках святитель Миколай,
Санки дарунків повні.

Ось коні вже край хати,
Вже Миколай у хату йде,
Діткам під подушки кладе
Даруночків багато.

В хатині чи в покою
Спиняється Він ще на мить
І діточок благословить
Правицею святою:

— Ростіте, любі діти,
Минайте всі дороги злі,
Для Бога й рідної землі
Хай шлях один вам світить!

А рано, як світає,
Під подушкою вмить рука
Дарунків гарних вже шука
Святого Миколая.
Р. Завадович

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ НАД СЕЛОМ
В темну нічку, десь на хмарах
Задзвеніла гра весела —
То летіли два янголи
Понад українські села.

— Ми ж всі три вже цеї ночі
Стільки світа проходили —
І які були дарунки,
Все роздали, розділили.

Що ж тепер ми подаруєм?
Наші коші вже порожні.
А ті діти українські —
Красні, милі і побожні.

І сказав молодший янгол:
— Може, в небо завернути
І дарунків ще набрати
Й цих дітей не поминути?

Зажурився Свят-Угодник,
Друг дітей, Святий Микола,
І зітхнув, на села глянув
І промовив так спроквола:

— Не забув я, слуги Божі,
Я про них найбільше думав,
Про вкраїнську дітвору,
Як з Святого вийшов Двору.

Та не забавки діточі,
Ані ласощі, ні лялі
Їм потрібні, щоб втишити
Їхні смутки, їхні жалі.

Я зішлю їм цеї ночі
Ліпші скарби, кращі дари:
Милосердя й Божу ласку
Я несу їм із-за хмари.

Мир і спокій я приношу
В кожну їхню скромну хату,
А в серцях любов їм створю
І надію пребагату.

Хай віднині згода й єдність
Процвіта між ними стиха,
Ці чесноти їх підіймуть,
Оборонять їх від лиха.

В тих чеснотах хай зростають
Пишно, як той лан у жниві,
І хай будуть бодрі й сильні
І могутні, і щасливі.

Так промовив Свят-Микола,
І янголи звеселіли,
І крильцями понад села,
Понад ниви зашуміли.

І, злітаючи на хмари,
Вірний край благословили,
І на знак благословіння
Два пірця із крил зронили.
Ю. Шкрумеляк

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Ліс. Доріжка біла в полі.
При дорозі, як бабусі,
Верби бідні — сонні, голі,
Казку шепчуть завірюсі.

В хаті мати срібну пряжу...
На печі дід плечі гріє:
— Діти, я вам щось розкажу
Про царевича та змія.

За хатами на смереках
Віє вітер срібнодзвонно:
Їде, їде хтось здалека,
Мов санками пароконно.

Ні, не коні — білі крила
Мають легко над санками,
Їде, їде... Хтось ще вила
Тягне ззаду з ланцюжками.

І смереки в хату: «Їде».
Аж каганчик стрибнув вгору.
«Мамо! Тату! Діду, діду!
Хтось вже стукає знадвору!»

Хтось святий в шибки заглянув,
Аж у хаті ясне сонце!
«Мамо! Ненечко кохана!
Вже Янголи під віконцем!»

А смереки за хатами
І тополі — де стодола:
«Їде, їде саночками
Тут до нас Святий Микола».
А. Курдидик

І НА ДРУГИЙ РІК ПРИЙДИ, ДОРОГЕНЬКИЙ МИКОЛАЮ
Пізно у вечірній час
Миколай Святий до нас
Так тихенько приходив,
Так легенько залишив
Подарунки і гостинці,
Наче загадковий птах,
У солодких ніжних снах,
Приходив, не розбудив
Нікогісенько із нас.
...Ніби в шапці-невидимці
Снився зоряно й погас.
Але він ходив насправді!
Бо ж усі дитята раді,
Подарунки оглядають,
Зранку втішно розмовляють:
Ну, звичайно, це не тато...
Ні, казковий інший гість
Так солодощів багато
У мішечку б не приніс,
Як наш добрий Миколай.
Дякуєм. Не забувай.
І на другий рік прийди,
Щастя дітям принеси,
Дорогенький Миколаю,
Добрий віснику із раю.
З. Филипчук

ЧУДОТВОРЕЦЬ
Колись давним-давно... А може, нині?
Жив Миколай. Та ні: завжди живе.
Не забував нікого: кожній дитині
Ніс радість, щастя чарівне.

Він все творив добро. І нині творить,
Хоча віддяки ні від кого не чекав.
Тому тихесенько вночі він ходить,
Щоби ніхто його, ніде, ніколи не застав.

Він знав, де радість є, де горе,
Де злидні й голод є щоднини.
І вчасно там своє добро
Під двері клав в якійсь ряднині.

Хоч так давно він жив і так далеко,
Та пам’ята про нього бідний люд.
Всі моляться за нього — в холод й спеку,
Слава йде про Чудотворця звідусюд.
І. Цельняк

СВЯТО
Скільки, щастя, скільки втіхи,
Скільки подиву і безліч запитань.
Коли тільки відкриваються повіки
Діти бачать Миколая день.

І як втішно і цікаво враз відчути —
Миколай їх дім не обминув.
Чом могли в такую ніч заснути,
А Святий нічого не забув?

Лиш одного діткам не збагнути —
Все завмерло й двері на замку.
Як зміг Миколай їх відімкнути,
Звідки взяв він силу отаку?

І безгрішність у очах дитячих!
І чарівна музика бринить.
Й ангелята світ чудовий бачать.
Як же свято це не любить?
І. Цельняк

ЛИСТ ДО СВЯТОГО МИКОЛАЯ
Святий Миколаю!
Я тебе чекаю!
Може, знати б ти хотів,
Що собі бажаю
На Різдво в дарунок?
Навантажуй клунок.
Перш за все хотіла б лялю,
Найпишнішу в світі кралю.
Потім зайчика м’якого —
Сам вже вибери якого.
Ще хотіла б я коня,
Ще також хотіла б качку,
Гуску, котика й собачку,
Та не справжніх, тільки цяцьку,
Щоб не їли забагацько.
Принеси цікаву книжку
Про кота або про мишку,
Про таких, як я, дівчаток,
І з малюнком на початок.
Ще б хотіла черевички,
Гарну блузку, дві спіднички,
На голівку — синю стрічку,
А найбільш — малу сестричку.
Щоб її я доглядала,
По годинах годувала
І у возику возила,
І ходить маленьку вчила...
Любий Отче Миколаю!
Я, звичайно, добре знаю,
Що цей список — аж задовгий,
Але ж Ти — незмірно добрий...
Принеси мені гостинців,
Скільки вміститься в торбинці:
Ані мало, ні багато —
Так, як скажуть мама й тато.
Г. Черінь

ЛИСТ ДО НЕБА
Гей, пошлемо листочок до раю:
— Не забудь нас, Святий Миколаю!
Не забудьте про нас, янголятка! —
Вас прохають і хлопці, й дівчатка.
Завжди ми були чемні та милі,
До садочка охоче ходили,
Шанували матусю і тата,
Любили сестричку і брата.
Ми складаєм долоньки маленькі
У молитві до Божої Неньки,
Тож гостей ми чекаємо з неба —
А Антипка нам зовсім не треба!
Гей, напишем листочка до раю:
— Ми чекаєм, Святий Миколаю!
Ми чекаємо вас, янголятка!
А підпишемо: Хлопці й дівчатка.
Н. Маркевич

ЛИСТ ДО СВЯТОГО МИКОЛАЯ
— Святий Отче Миколаю,
Вечір Твій вже наступає,
Пишем, щоб влегшить роботу,
На що маємо охоту...
Соні черевичків треба,
Оля просить — ляльки з неба
Влодко — шаблі золотої,
І рушниці — та нової...
Ну й цукорків — мусиш знати —
Любим страшно ласувати.
Діти лист цей заліпили,
За вікно його вложили,
Все зробили так, як треба,
Лист поїхав впрост до неба.
І. Трешневська

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Ой втіха, діти, втіха —
приходить нічка тиха,
весела нічка тая:
Святого Миколая.
Повагом і спроквола
іде Святий Микола
і дар несе багатий,
треба всім, діти, знати.
Яблучка й горіхи,
колачиків два міхи,
коні медяникові
та овечки цукрові.
Миколая привели
біленькі два ангели.
Знають посли небесні,
котрі діточки чесні.
Список при собі мають
і кого прочитають,
тому Миколай на свято
дає дарунки радо.
М. Підгірянка

У НІЧ СВЯТОГО МИКОЛАЯ
Темна нічка за шибками.
Сон на крилах вже летить.
Небеса блищать зірками,
Та Івасик ще не спить.
У голівці сонні мрії...
... Хмари, небо, зорі, рай...
Білі ангели-лілеї,
А між ними Миколай...
На санчатах щедрі дари —
Вже готове все як слід.
Ангели стають у пари
І злітають вниз, на світ...
Миколай, дідусь старенький,
Ставить дари на столі,
А Івась питає неньки:
— Ненечко, чи це мені?
Темна нічка за шибками
Заглядає до вікон.
Спить Івасик біля мами,
Усміхаючись крізь сон...
І. Савицька

Є СВЯТО ГАРНЕ В УКРАЇНІ
Є свято гарне в Україні.
Є свято казки чарівне.
Що Миколай в святій ряднині
Слухняним ласощі несе.

Це свято раз буває в році.
Воно нікого не мине.
Бо Миколай Святий із неба.
В оселю кожну зазирне.

Отець Святий про всіх все знає
Хоч любить нас, та бачить все.
Він чемних, лагідних вітає
І радість їм за це несе.

Прекрасне свято це у грудні
Приносить віру в чудеса.
І знають всі, що в тяжкі будні
Віра у святість все спасе,

У кожній країні є своє свято.
Там — Санта Клаус, в інших — Дід Мороз.
Ми любим Миколая. Нас багато.
Бо з нами — Матір Божа та Ісус Христос!
І. Цельняк

ПОДАРУНКИ ЧЕМНІЙ ДОНІ
Свята жде чемненька доня.
Міцно стиснула долоні,
На колінця доня стала,
До Святого промовляла:
— Я вже, отче Миколаю,
Про горобчиків подбаю,
Кину їм насіння жменьку.
Нашу киценьку маленьку
Напою і нагодую.
І сама не вередую,
З'їм усе, що дасть матуся,
Потім Бозі помолюся.
Бути чемною я хочу
І не хочу пустувати.
Чи не можна, Добрий Отче,
Подаруночок дістати?
А на ранок — два пакунки,
Два пакунки — прямо в ліжко!
А в пакунках подарунки:
Лялька, м'яч і гарна книжка.
Г. Чорнобицька

* * *
Котилося колесо та й стало в дворі:
А вже наше сонечко змаліло в горі.
Стала нічка темная — довга, як зима.
Ходить попід вікнами заспана пітьма.
Не ходи під вікнами, діток не буди —
Знов вернеться сонечко юним, молодим.
А щоб діткам затишно в білих снах жилось —
Ходить, ходить лагідно тої ночі Хтось:
Хтось несе даруночки сонним діточкам, —
Знає він і відає, хто на що чекав.
Кому гарну лялечку, а кому — санки,
Кому теплу шапочку, кому — чобітки.
А ще добру посмішку в усмішку вкладе —
Щоб були здоровими діти увесь день.
Щоб були здоровими діточки рідненькі —
Для землі, для сонечка, для тата і неньки.
Не покине діточок у пітьмі ніколи —
Щедрий, милий, люблячий наш дідусь Микола....
І на другий рік прийди, дорогенький Миколаю!
З. Филипчук


Я чекаю Миколая

Взято з: doshkolenok.kiev.ua

На березі великого моря, яке називається Середземне, стояло місто Мири. У ньому мешкало одне набожне подружжя. Чоловік і жінка жили в мирі й не сварилися. Однак дуже журилися, що не було у них дітей. Щодня вони молили Бога про це.

Бог почув їхні молитви, й у них народився хлопчик, якого назвали Миколаєм.

Матуся рано навчила синочка любити Ісуса, розмовляти з Ним у молитвах.

Миколай ріс допитливим і побожним хлопцем.

Коли батьки померли, синові у спадок залишилось велике багатство. Миколай роздавав усе бідним, сиротам, хворим і дітям. Але робив він це таємно, так, щоб ніхто не знав.

Серце святого отця Миколая схоже на зіроньку небесну, яка є дороговказом у житті. Вона показує людям шлях до Царства Небесного.

Вважається, що святий отець Миколай є покровителем рибалок, мореплавців і всіх подорожуючих. Збереглися свідчення людей, які врятувалися від різних бід завдяки молитвам до Миколая Чудотворця.

Він і тебе готовий вислухати у твоїй молитві.

Любий друже, тепер ти знаєш таємницю про святого отця Миколая. Спробуй наслідувати його у своєму житті.

Примирись з тим, кого не любиш. Найкращий спосіб перебувати у мирі з недругом — молитися до його ангела-хоронителя і робити добрі справи.

Подумай, чи міг би ти зробити якусь добру справу, але так, щоб ніхто не знав.

О. Золотник


Святий Миколай. Народна легенда

Взято з: doshkolenok.kiev.ua

Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним поспішають янголи, які несуть дарунки для добрих, чемних дітей.

Ходить святий Миколай по всіх-усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних та нужденних.

Так він зайшов до села, у якому під самим лісом стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, в ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на землю.

Це малий Тарасик. Матері він не пам'ятав, торік помер тато, лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував великого розуму — робив, що йому наказували робити, але й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так вдивляється в матір, наче щось просить.

Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише розплющив очі та й дивиться.

— Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? — питає Миколай.

— Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.

Усміхнувся Святий Миколай і знов питає:

— Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?

— Ні...

— Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.

— Ні...

— А може, ти хочеш грошей багато?

— Теж ні.

— Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.

На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:

— Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.

Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов матері — це єдине, чим важко обдарувати сиротину.

Але і з таким бажання звертаються дітки до Миколая. За щиру і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов'ю батьківською.

Народна легенда

 

Подарунок від Миколая Чудотворця

Взято з: doshkolenok.kiev.ua

В одному місті жив собі чоловік. Ні родини в нього не було, ні дітей, а лише багатство небачене. Був товстосум той страшенно скупий. До того ж мав зле серце і черству душу. Ніколи він не пожалів ні песика бездомного, ні злидаря безхлібного.

— От який я багатий! — посміхався спогорда. — Що мені ті люди, коли вони бідніші від мене?

Якось була люта зима. Хурделиця снігами трусила. Мороз аж сльози з очей витискав. Саме тієї пори Святий Миколай по світу ходив. Додивлявся, хто з малечі залишився ще без подарунка.

— Ніби усіх дітей обійшов й усі подарунки розклав. Жодного не залишилося, — вдоволено мовив сам до себе Миколай.

Аж дивиться — дівчатко біля вікна сидить, у сніговицю заглядає.

— Ай-ай-ай! Вона ж мене виглядає, бідолашна! Як же це я її без дарунка лишив? — бідкався дідусь.

— Старий, видно, став. І, як на лихо, гостинці скінчилися. Зайду-но я до того багатія, попрошу в нього щось для дитини.

Тай постукав у ворота.

— Хто там? — питає багач.

— Перехожий один. Пусти, чоловіче добрий, бо замерзну.

— То й замерзай. Мені що до того!

— Я Святий Миколай. Прошу в тебе щось для дівчинки. Не може ж вона залишитися без подарунка.

— Мені байдуже, святий ти чи грішний. Я наймогутніший, бо я найбагатший. А найбагатший тому, що у своєму житті нікому нічого не дав.

— Але багатство не вічне. Невмируще тільки добро, яке ти зробиш людям. А з твоїми грішми може щось трапитися.

— Нічого не трапиться. Я сторожу надійну поставив, яка пильно охороняє мої скарби.

Пішов Святий Миколай ні з чим... Тихенько підступив до вікна, де чекала на нього дівчинка. А вона заснула...

— Ти не зостанешся без подарунка, дитино моя, — промовив Миколай тихенько. І вклав пісню в її уста.

Прокинулася вранці дівчинка й заспівала. Та так гарно, що аж сама здивувалася.

— Ой, — засміялася радісно, а я думала, Святий Миколай забув про мене.

Минув час. Дівчинка виросла і стала співачкою. Люди, слухаючи її пісні, усміхалися й добрішали. Дівчинка розбагатіла. Та незважаючи на це, допомагала бідним, жаліла бездомних котів і собак, була до всіх доброю. А ще шанувала Святого Миколая.

Якось саме того зимового вечора, коли Миколай провідує діток, поверталася співачка додому. Раптом угледіла край дороги нужденного чоловіка, що просив хоча б кусник хліба. Зглянулася дівчина. Взяла старого до своєї оселі, обігріла, нагодувала, дала чисту одежину. Тут став перед нею Святий Миколай і мовив:

— Цей чоловік пожалів колись для тебе малу дещицю свого багатства. Чи й тепер будеш доброю для нього?

— Так, буду, — сказала співачка. Він удвічі нещасніший за найбіднішого бідняка, адже його ніхто не любить.

Заплакав тут старий і сказав:

— Святий Миколаю, часто я згадував твої слова. Справді, вічне лише добро, яке зробиш ти людям. Усі мої скарби знищила пожежа. І більше у мене нічого не зосталося, бо добра я не зробив нікому.

— Якщо ти плачеш, то не такий вже пропащий, — сказав Святий Миколай, ледь помітно усміхаючись.

Через деякий час нажив той чоловік багатства знову. Проте завжди допомагав нужденним і був щасливий від того, що робив добро.

Т. Фролова

 


Капці для Святого Миколая. Казка

Взято з: doshkolenok.kiev.ua

Високо-високо в небі жило маленьке янголятко. Там йому було дуже весело. Воно стрибало з хмарки на хмарку, спускалося вниз із сонячним промінням і бігало під небесним дощем. А коли ставало холодно, ловило сніжинки і робило з них блискучі ланцюжки. Воно було дуже щасливе!

Янголятко особливо полюбляло зиму, бо в цей час на небі все змінювалося. Починався рух і метушня: старші янголи бігали, щось носили, складали, прикрашали; великі небесні робітні відкривалися, і там усі завзято працювали. Так! Наближався час, коли Святий Отець Миколай завітає до всіх чемних дітей зі своїми дарунками.

У небі аж кипіло. Усі янголи намагалися бути найкращими і зробити якнайбільше, щоб Святий Миколай саме їх вибрав допомагати йому обдаровувати дітей.

І маленьке янголятко теж старалося. Воно знало, що Святий Миколай його десь аж за кілька років може вибрати, бо ще зовсім маленьке.

Але воно мало добре серце і дуже хотіло всім допомагати.

Бувало, піде янголятко на фабрику, де виготовляють смачний шоколад й усілякі цукерки, завинені в срібні обгортки. Стане біля казана розтопленого шоколаду і почне мішати. Всі янголи довкола обприскані шоколадом, мале янголятко з голови до ніг бронзове, і навіть головний янгол-кухар має велику шоколадну пляму на фартуху.

Тоді янголи випихають маленьке з фабрики:

— Краще іди допомагай у друкарні!

А там друкують цікаві книжки для дітей та дорослих, які із задоволенням читають і самі янголи. Почне янголятко помагати при машині, що зшиває сторінки книжок. І раптом з'являються книжки з помішаними сторінками, з малюнками, оберненими догори ногами, і з чорнильними плямами на обкладинках.

— Нам більше допомоги не потрібно, — випрошують його. — Іди допомагай на іграшковій фабриці!

Та коли янголятко допомагає на іграшковій фабриці, дивні випадки трапляються: пожежне авто чомусь у синій колір зафарбоване, лялька блакитноока має тільки одне око, а ведмедик волохатий загубив свій кожушок. І з фабрики іграшкової його теж випрошують.

Бідне янголятко, воно так хотіло допомагати, а його завжди посилали в інше місце, і завжди сварили за якісь чудернацькі випадки.

Зажурилося маленьке янголятко. Сіло під хмаринку і гірко заплакало з відчаю. У цей час відчинилися великі золоті ворота і вийшов Святий Миколай. Янголятко дуже любило Святого Миколая. Він завжди мав лагідне слово для кожного янгола, всіх пильнував, усім допомагав. Маленьке янголятко Миколай при зустрічі часто гладив по голівці й поправляв йому ореол.

— Так, Святий Миколай дуже добрий, — думало маленьке янголятко. — Він про всіх дбає, дарунки усім роздає.

Серце янголятка так наповнилося любов'ю до Святого Миколая, що воно хотіло зробити йому щось приємне, надзвичайне. Але що?

Довго думало янголятко, аж поки вирішило, що найкращим подарунком для Святого Отця будуть теплі капці, бо ж йому доводиться багато мандрувати взимку, в пекучий мороз, щоб вручити усім дітям дарунки.

Але з чого їх зробити? Аж тут незвичайна думка промайнула у його голівці, і янголятко швиденько кудись подалося...

У переддень Святого Миколая старші янголи почали сварити янголятко:

— Хто тобі дозволив?! — грізно запитували вони.

— Нитки веселки! Тому вона наче зблідла. Ой буде тобі, буде! — дорікали всі. — Святий Миколай, напевно, за це покарає.

Тієї ж хвилини увійшов Святий Миколай.

Маленьке янголятко не знало, де й заховатися. Воно не хотіло жодної шкоди наробити, воно справді бажало тільки добра, а тепер за це ще й покарають. Раптом маленьке янголятко почуло, що Святий Миколай його кличе. Може, хоче сварити? Підійшло воно до Святого.

А ні, Святий Миколай узяв коробку, витягнув капці й узув. Ще й хвалить-вихваляє, які вони тепленькі та м'якенькі. Янголятко не вірило своїм вухам.

Тоді Святий Миколай посадив янголятко на коліна і сказав:

— Ти, маленьке янголятко, показало цим дарунком своє добре серце і свою любов до мене, тому я візьму тебе із собою на землю, допоможеш мені роздавати дітям дарунки!

Маленьке янголятко з радості нетямилося, навіть забуло подякувати. Воно сиділо в Святого Миколая на колінах і до всіх весело усміхалося.

Тому, діти, коли ви між своїми дарунками знайдете іграшку, залиту шоколадом, або книжечку з оберненим образком, не журіться. Це, напевно, разом зі Святим Миколаєм завітало до вас і маленьке янголятко.

 


Святий Миколай — опікун дітей

Взято з: doshkolenok.kiev.ua

Давно-давно, 1600 років тому, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові чималий спадок.

У серці Миколая була велика доброта, і він вирішив роздати своє майно бідним. Та тільки ж був він дуже несміливий і тому почувався нещасливим.

У безсонні ночі виходив Миколай на дах свого будинку й дивився на бідні домівки. Біля них спали їх убогі мешканці. У домівках, нагрітих за дня гарячим сонцем, було душно, отож люди лягали спати перед порогом на землі. Лежали вони в лахмітті, подертому на важкій праці в копальнях мармуру. Спали тут і малі діти, які ніколи ще не зазнали в житті радості.

І стискалося серце Миколая від цього людського горя. Він думав: «Як допомогти бідним дітям?»

І ось однієї ночі наклав Миколай повен міх усілякої їжі — м'яса, хліба, медяних паляниць, фініків, фіг, а також одягу й грошей і непомітно від служби вийшов з дому. Обережно-тихцем поклав мішок біля порога найближчої хатини, де спали бідні діти.

Уранці придивлявся Миколай з даху свого дому, як раділи малі діти цьому міху!

Наступної ночі вибрався Миколай знову з повним міхом і поклав його біля іншого дому, де були діти. І такі мандрівки повторював він уже щоночі. У місті ні про що інше тепер не говорили, як тільки про невідомого добродія. Діти не раз бачили крізь сон постать у темнім плащі, що клала мішок, але постать скоро зникала.

А старий слуга Миколая затривожився, коли побачив, що в коморах меншає припасів. «Напевно, хтось краде їх, — подумав. — Треба упіймати злодія!»

Одної ночі побачив слуга чоловіка в плащі з каптуром на голові. З мішком на плечах він перелазив через браму на вулицю. Слуга здійняв галас, збіглися інші слуги й кинулись у погоню. Засоромлений Миколай, бо ж це був він, замість зупинитись і відкрити своє обличчя, почав утікати. Побудились і люди на вулицях, побудились і діти, і всі стали здоганяти Миколая.

Перші наздогнали його діти й... упізнали свого доброго опікуна. Упізнали його плащ і мішок, повний добра.

— Це не злодій! Це наш опікун! Наш добродій! Зупинились люди, здивовані та збентежені.

— Це ж Миколай! Багатий Миколай! Ось хто цей добрий дух, що нам дарунки приносив, дітей наших від голоду рятував!

Минули роки. Миколай став священиком, а далі й єпископом у Мирах. Всі шанували й любили його за доброту, за ласкавість і мудрість. А про діток він і далі не забував. Як тільки довідувався, що якась дитина в біді, зараз ішов до неї з потіхою й подарунками.

Коли помер Миколай, і його душа стала перед Господнім престолом, Бог спитав:

— Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре життя на землі?

— Нічого не бажаю, — відповів Миколай, — тільки дозволь мені, Боже, сходити час від часу з неба на землю й відвідувати дітей.

Усміхнувся ласкаво Господь і промовив:

— Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в день своїх іменин зможеш сходити на землю.

А на землі пам'ять про Миколая не завмерла. Всі пам'ятали про його добрі діла, про його святе життя, і тому Церква його святим назвала.

І від того часу кожного року в день своїх іменин у грудні Святий Миколай ходить по землі і розносить добрим дітям дарунки. Знає Святий Миколай, що всі малі діти чемні й добрі, і знає, що всі українські діти мають добрі серця, люблять Бога, люблять свій рідний український народ і рідний край — Україну.

Він з великою радістю відвідує українських діток й обдаровує їх усілякими чудовими дарунками. Між ними найкращий дарунок — рідні українські книжечки.

Дуже радіє Святий Миколай, коли добрі люди, що люблять дітей, допомагають йому в доброму ділі. Тішиться, коли в день Святого Миколая українські діти дають одні одним дарунки — книжечки, тішиться, коли дехто навіть і одягнеться так, як він, і, замість нього, приходить до дітей з дарунками, з добрим словом та порадою.

За Богданом Даниловичем


Святий Миколай і янголик-учень

Взято з: doshkolenok.kiev.ua

У небі, в райському саду був великий рух. Одні янголики сиділи на деревах, зривали яблука й кидали їх на долину, де стояли другі, що ловили їх у фартушки. Хтось трусив горіхові дерева, й горіхи, мов град, лопотіли в траву, хтось носив коші, повні солодких пахучих медяників і тістечок. А старші янголики з поважними личками стинали з кущиків сухі галузки й зв'язували їх золотими стяжечками в різки. Сьогодні ж день, коли святий Миколай сходить на землю, щоб обдарувати чемних діточок, а нечемних покарати. Це його обов'язок вже від давнього часу.

Миколині санки стояли вже перед дверима, а два великі олені, запряжені в них, нетерпляче потрясали головами, аж дзвіночки на їхніх шиях дзвонили, мов срібний cміх. Янголики напакували два повнісінькі мішки і з галасом та сміхом тягнули їх до санок.

Один маленький янголик стояв при тій веселій праці трохи сумно збоку. Він так радо хотів помагати, але інші відсували його набік і говорили:

— Залиши, ти ще цього не розумієш!

“Це правда, я тут ще на горі недавно. Спершу мушу, як і кожне янголя, повчитися, тому ще навіть крил не маю, але зараз я міг би добре помагати”, — думав янголик.

А святий Миколай, зітхаючи та бурмочучи під ніс, натягав свої великі чоботи, вдягав грубий кожух та хутряну шапку на вуха. Він виглядав страшно, так що можна було злякатися, але його любе старе обличчя було добре й лагідне.

Це відчував також янголик-учень, бо притулився близенько до дідусевих колін.

Нарешті все було готове. Святий Миколай перевірив ще раз мішки, погладив янголика по голівці, помахав усім на прощання і сказав:

— Отже, будьте чемні, дітки, аж поки я вернуся. — Потім шугнув на своїх санках у саму середину густої сніговії.

Янголи пішли знов на сонячну, теплу небесну поляну, тільки янголик-учень залишився й глянув у долину, де зникли санки святого Миколая.

“Бідний святий Миколай, — думав він, — ось їде в холод і темряву та ще мусить тягати з собою важкі міхи. Він усіх обдаровує, але хто йому щось подарує?”

Маленький янголик-учень зовсім посумнів. Аж нараз весело засміявся, бо гарна думка прийшла йому до голівки. Він хотів щось подарувати святому Миколаєві; щось, чого святий дідусь буде дуже потребувати, коли вернеться додому.

Янголик оглянувся сторожко, чи не дивиться хтось, а відтак побіг швиденько до комірки, в якій переховували взимі веселку. Вона була, вправді, гарненько звинена, але на кінцях можна було витягнути кілька ниток, з кожної барви дві: червона, жовтогаряча, жовта, зелена, синя, фіолетна. Потім відломив янголик із кущика два гладенькі патички, сів у куточку і став плегти мов на дротах, так, як навчився на землі в тітки Марусі.

Багато годин проминуло, заки святий Миколай скінчив свою роботу. Того року потребував багато різок. Адже деякі діти не вміли навіть маленької молитви! Але й чемних діток було багато, й мішки святого Миколая були порожні. Святий дідусь був утомлений і перемерзлий, і коли добрі олені спинилися перед небесними воротами, він пішов у свою кімнату,  щоб зігрітися й вигідно відпочити.

— Ого? А це що тут лежить? Пара гарненьких капців? Всіма барвами веселки мерехтять вони!.. Ай, чудово!

Святий Миколай скинув важкі чоботи й шугнув ногами в нові капці. Які ж вони були м’якенькі, які теплі, а як прилягали! І тут лежала навіть карточка:

“Любому святому Миколаєві, щоб також мав трішки втіхи”.

Святий Миколай вийшов із кімнатки й задзвонив дзвіночком, що висів біля дверей. І тут позліталися всі янголики, щоб поздоровити його. Але він сказав:

— Гляньте, які гарні капці. Хто це міг мені їх подарувати? Янголики дивувалися й усі потрясали голівками: ні, щось такого жодному з них не прийшло на думку. Але в останньому ряді стояв янголик-учень і зовсім почервонів.

— Отже, це ти був, — сказав святий Миколай і випровадив його наперед. — А звідки ти мав такі гарні нитки?

Тут почав янголик плакати:

— Я хотів тобі так дуже щось подарувати й узяв кілька ниток із веселки; але я цього напевно більше не зроблю.

— Ходи до середини, — сказав святий Миколай. Буме! — затріснулися двері, і янголики зашепотіли:

— Тепер він буде покараний...

Але, коли двері знову відкрилися і янголик став на порозі, вони побачили, що це не був уже янголик-учень, бо на раменах у нього блестіла пара сніжно-білих крилець.

— Лети, маленький янголику, — сказав святий Миколай, — і нехай твоє добре серденько сіє любов на небі й на землі.

Кляра Гайнер (Переклад Ніни Мудрик-Мриц)

ОднаКнопка