Brain 1
Brain 2
Brain 3
Brain 4
Brain 5

Комісія була створена
Декретом Блаженнішого Любомира (Гузара)
15 червня 2010 р. Б.
для координації
катехитичної діяльності УГКЦ
в межах України

Образу з серця прощати

Катехитичне заняття для учнів підліткового віку

Мета: розглянути діло милосердя «Образу з серця прощати» на ос­нові Святого Письма і поданих прикладів, глибше пізнати чесноту про­щення, навчитися прощати, виховувати в учнів позитивне мислення, розсудливість і здоровий глузд.

1. Вступ

Хто з вас у дитинстві не любив казки?.. Мабуть, ви і зараз із радіс­тю читаєте казочку молодшим братикам-сестричкам чи просто гортаєте улюблені сторінки Казок. Отож сьогодні почнемо з відомої казки «Лиси­ця і Журавель» (можна, аби хтось із дітей переповів, або прочитати в ролях).

Лисичка і Журавель

Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покума­лися. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості.
— Приходи, кумцю! Приходи, любочку! Чим хата багата, тим і пого­щу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молоч­ком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом.
— Живися, кумочку, не погордуй! Сама варила.
Журавель стук-стук дзьобом — нічого не спіймав.
А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всеї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:
— Вибачай кумочку, більше не маю вас чим гостити.
— Спасибі й за те, — пісним голосом промовив Журавель. — А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла!
— Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, — мовить Лисичка.
Наступного дня приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, бу­рячків, фасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, зложив у високе горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
— Живися, кумонько! Не погордуй, люба моя, — припрошує Жура­вель.
Нюхає Лисичка — добра страва! Встромляє голову до горнятка — не йде голова! Пробує лапою — годі витягнути. Крутиться Лисичка, заскакує відти й відти довкола горнятка — нічого не порадить. А Журавель не дар­мує. Дзьоб-дзьоб у горнятко та й їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.
— Вибачайте, кумонько, — мовить, випорожнивши горнятко, — чим хата багата, тим і рада, а більше на сей раз нічого не розстарав.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостину. Вона, бачи­те, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з журавлями приязнь водити.

Завдання 1
Ділимо учнів на дві групи. Перша група записує у дві колонки якомога більше аргументів для оправдання і засудження Лисиці. Друга група запи­сує у дві колонки якомога більше аргументів для оправдання і засудження Журавля. Потім обговорюєм питання: що було легше — виправдовувати чи за­суджувати?

Часто можна помітити, що люди люблять когось засуджувати, а себе виправдовувати, тому результати можуть бути різними — якщо ви себе уявили в ролі головних героїв казки, то легше — виправдовувати, якщо ви — глядач, то легше — засуджувати. Так і в житті: перш ніж осудити ко­гось, уявіть себе на його місці.

Завдання 2
Уявіть собі, що Лисиця (уявляє І група) і Журавель (уявляє ІІ гру­па) зовсім не образливі і не ображалися один на одного. Подумайте і за­пишіть, як зміниться хід казки.
Робимо висновки відповідно до нових закінчень казок.

Багато образ відбуваються несвідомо, тобто людина не усвідомила, що якимось вчинком чи словом образила когось. Тому не будьте образ­ливими на дрібниці!

Це була розминочка, а зараз поговоримо більш по-дорослому — про чесноту пробачення (прощення).

2. Поняття прощення

«Прощення — це найгарніший вияв любові. Я переконаний: якби всі люди прокинулися вранці із всеосяжним прощенням у серці, земля оно­вила би своє лице». (Піно Пелегріно)

Без прощення жити, мабуть, неможливо — бо всі роблять помилки, немає досконалої людини. А зроблені помилки (гріхи), хочемо ми цього чи ні, впливають на інших людей довкола нас. Всі ми говоримо в молитві «Отче наш»: «... І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуват­цям нашим», і навіть кажемо своїм винуватцям — пробачаю! А в серці? Образа може жити ще довго і точити, мов черв’як дерево, і боліти, і виливатися слізьми, часом в емоції, в обмови, критику.

Багато хто думає, що простити — це забути, але це не так.

У Біблії грецьке слово, яке в перекладі звучить як «прощати», бук­вально означає «відпускати». Це так, наче людина не вимагає від свого боржника повернення боргу. Ісус використав це порівняння, коли вчив своїх послідовників молитися: «Прости нам гріхи наші, бо й ми прощає­мо кожному, хто нам винен» (Лк. 11, 4). Ісус прирівняв прощення до ска­сування боргу також у прикладі про немилосердного раба (див. Мт. 18, 23-35).

Ми прощаємо іншим, коли відпускаємо образу і не вимагаємо ком­пенсації за біль чи втрату, яких зазнали. Святе Письмо вчить, що до про­щення нас має спонукувати безкорислива любов, адже вона «не пори­вається до гніву, не задумує зла» (1 Кор. 13, 5).

Прощення не означає...

1. Прощати не означає дивитися крізь пальці на чиюсь про­вину. Святе Письмо засуджує людей, які вважають, що злі вчин­ки нікому не шкодять або є цілком прийнятними (див. Іс. 5, 20).

2. Прощати не означає робити вигляд, ніби нічого не ста­лося. Бог простив царю Давиду серйозні гріхи, але не захистив царя від їхніх наслідків. Мало того, Бог подбав, щоб про Дави­дові гріхи було записано в Біблії і щоб вони донині служили на­гадуванням (див. 2 Сам. 12, 9-13).

3. Прощати не означає, що ви дозволяєте комусь егоїстич­но вас використовувати. Уявіть, що ви позичили гроші якійсь людині, але вона витратила їх і не може повернути вам борг. Їй дуже прикро, і вона сильно вибачається перед вами. Тоді ви вирішуєте простити їй, не тримати на неї образи і не згадувати їй цю провину. Можливо, ви навіть вирішуєте скасувати борг. Проте ви можете постановити більше не позичати цій людині грошей (див. Пс. 37, 21; Прип. 14, 15; 22, 3; Гал. 6, 7).

4. Прощати не означає поводитися з кривдником люб’язно, тим паче коли він не визнає провини (див. Прип. 28, 13; Євр. 10, 26-27).

5. Прощати не означає робити вигляд, що нас образили, коли це не так, коли насправді у нас немає вагомої підстави об­ражатись. У Біблії сказано: «Не спішись до гніву духом, бо гнів гніздиться в серці дурнів» (Проп. 7, 9).

Прощення - це...
— ...повна відмова помститися своєму кривдникові;
— ...ціле мистецтво, що вимагає колосальної роботи над со­бою, витрат великої кількості душевних ресурсів;
— ...усвідомлення самого почуття образи і тверде вирішен­ня працювати над нею;
— ...переводити ці переживання зі сфери емоцій і почут­тів у сферу логіки, розуміння. Емоції завжди вислизають, вони виникають і зникають спонтанно. А працювати можна тільки з тим, що можна пояснити, що зрозуміло;
— ...просто «відпустити» образу;
— ...позбування гніву та образи;
— ...бути співчутливим і розсудливим.

3. Біблійна розповідь

  1. Йосиф та його брати — Буття 37.
  2. Йосиф дає себе пізнати — Буття 45.

Запитання до текстів

  1. Які сни снилися Йосифові?
  2. Чому брати хотіли убити Йосифа?
  3. Хто остеріг братів перед вбивством і чому?
  4. Що сталося з Йосифом?
  5. Дайте оцінку вчинку братів.
  6. Чому брати боялися, дізнавшись, що управитель — то їхній брат Йосиф?
  7. Як Йосиф учинив із братами? Випишіть його слова до братів.
  8. Чим дивує вас учинок Йосифа?

4. Досвід

У кожного в дитинстві трапляються такі ситуації, які залишають свій слід навіть у дорослому житті. І це не лише приємні спогади, а й болісні... Поділюся з вами таким «гірким досвідом», але дуже дієвим (!), щоб, мож­ливо, ви могли якось скористати з нього.

Було це у звичайній сільській школі, у класі третьому-четвертому. Ми - ще такі веселі, безтурботні дітлахи - любили на перерві погратися, побігати, пострибати. А яка радість, коли вчитель затримується на урок!!! Хоч я і була однією з «тихеньких» відмінників у класі та все ж того дня і я гралася з усіма чиєюсь шапкою - ловили і кидали кому заманеться або по колу. Вчителя, звісно, не було, гра набирала обертів - знову я ловлю, зно­ву кидаю, все швидше і швидше. Аж тут однокласник, котрому я кинула шапку, якось так незграбно її зловив і коли хотів було кинути наступному, шапка полетіла прямісінько у порожню вазу на вчительському столі. Звук розбитого скла нас налякав і присадив мовчки на свої місця за партами. Аж тут зайшла вчителька й почала грізно питати, ХТО? Чомусь хтось ви­гукнув, що то я, і весь клас підтримав (!). Мене ж ніхто не слухав, ані моєї версії, як все сталося. Вчителька не мала охоти розбиратися в ситуації і послала мене за віником, а потім я ще й прибирала (з її допомогою) ці уламки. Буря в мені вирувала неймовірно - ЧОМУ? Але ж це не я! Це несправедливо! Я дивилася на однокласників і бачила в них осудливі по­гляди й зверхність, шукала співчуття у вчительки - і бачила байдужість та злість. Тоді я вперше відчула пекучий біль образи, і ця безпомічність, що ти нічого не можеш змінити, гнітила й принижувала.

Висновки з цієї історії я роблю дотепер, і після кількох десятків років схожого досвіду набралося чимало.

По-перше, скільки б я не розмахувала руками, доказуючи свою прав­ду чи потім голосно засуджуючи чужу поведінку, - ліпше не стане ніко­му.

По-друге, треба все ж визнати, що в тій пригоді є і моя вина. Я кидала шапку? Кидала! А отже - відповідай!

По-третє, людей навколо не змінити. Це їхнє право вибору - чинити справедливо або ні. А який мій вибір? Що оберу я?

А я вибираю залишатися спокійною, пам’ятаючи слова зі Святого Письма: Немає нічого таємного, що не стало б явним. А найголовніше - не забути, що Господь поряд зі скривдженими і треба насамперед сподо­батися Йому, бо Він знає, як все насправді, й колись ніхто не викрутиться перед Ним і за кожне пусте слово відповість! До речі, я також буду від­повідати за кожне пусте слово!!!

Завдання у групах

Що ви порадите людині, яку скривдили? Як поводити себе у момент образи і після неї?

Очікувані відповіді:

  1. у пориві гніву — мовчи!
  2. говори з кривдником спокійно, не хитруючи, аргументуй свою правду.
  3. не обливай кривдника брудом перед іншими.
  4. буває, що жодної образи не було! Ти себе накрутив і мучишся, а людина і не здогадується, що образила. Багато кривд відбуваються несві­домо! Тому не накручуй себе, а все з’ясуй!
  5. ніколи не відповідай злом за зло!

5. Гра «Обзивалки»

Мета - формувати у дітей добру реакцію на негативні репліки в їх­ній бік.

Ділимо учнів на групи (до 5 осіб у групі).

Групи повинні придумати якомога більше речень-відповідей на об­разливі слова-обзивалки. Наприклад: «Ти, напевне, якийсь унікальний, бо лише ти так думаєш!» або «Хіба в українській мові є такі слова?» Від­повіді мають бути дотепні і такі, щоб нікого не принижували.

Коли завдання готове, вчитель «обзиває» групи словами-обзивал- ками по черзі. Виграє та група, яка найбільше придумає дотепних від­повідей. Слова-обзивалки - це назви квітів (тварин, птахів). Наприклад: «Ти - троянда!» «Ти - лев!»

6. Висновок

Відчувати гнів - це нормально! Але потрібно вчитися ним керувати (не придушувати в собі, не робити вигляд, що все добре), обов’язково поділіться своїми почуттями з кимось рідним (мамою, добрим другом, священиком).

Святе Письмо радить: «Лиши гнів, покинь пересердя, не палай гні­вом» (Пс. 37, 8). Хоча у вас може не бути підстав для прощення, не дозво­ляйте гніву поглинути вас. Покладіться на Бога, який обов’язково притяг­не кривдника до відповідальності (див. Євр. 10, 30-31). А в майбутньому Бог подбає про те, щоб душевний біль чи почуття образи, які гнітять нас сьогодні, зникли назавжди (див. Іс. 65, 17; Од. 21, 4).

Пам’ятайте, що образу з серця прощати - це діло милосердя, яке ви­магає праці над собою.

Якщо вам вдалося справді пробачити - вітаємо! Тому що ви вберег­ли своє здоров’я, залишаєтеся спокійними і радісними, відчуваєте задо­волення і щастя. Бог також вам пробачає - бо пробачили ви.

7. Домашнє завдання

1. Намалюйте свій гнів та образу, а потім порвіть цей малюнок на маленькі шматки і викиньте в смітник.

2. Помоліться за людину, яка вас образила.

Додаткові матеріали

Історія про злість та образу

Ця чудова повчальна історія навчить вас, як правильно реагувати і що робити у відповідь на образи та злість від оточуючих.

Один дуже старий мудрець навчав групу учнів і наставляв на шлях істинний. Він навчав їх мудрості й бойовому мистецтву. Якось на заняття до мудреця прийшов жорстокий і невихований воїн. Він ніколи не стри­мувався і часто ображав людей. Він дуже любив провокувати людей на сварки та бійки. І цього разу він вчинив, як звичайно. Спочатку викрик­нув кілька образливих фраз на адресу вчителя. І застиг в очікуванні від­повідної репліки. Але мудрець просто продовжив свій урок, не звернувши жодної уваги на ці фрази. Воїн ще раз кинув образливі слова. Але вчитель був незворушний і нічого не відповів, продовжуючи свою лекцію. Це пов­торювалося ще кілька разів. Боєць розлютився і вийшов із залу.

Після того, як він зачинив за собою двері, учні, які весь цей час з ці­кавістю спостерігали за подіями, запитали:

Учителю, чому ви не викликали його на бій? Як ви могли терпіти його образи?

Мудрець промовив:

— Уявіть, що вам дарують подарунок, а ви не приймаєте його. Ска­жіть, кому він у підсумку належить?

Тій людині, котра хотіла його подарувати, — не замислюючись від­повіли учні.

Точно так само і в цій ситуації зі злістю й образами. До тих пір, поки ви не приймете їх, вони належать тому, хто їх приніс.

Філософська казка про образу

Образа - це така маленька і дуже симпатична тваринка. На вигляд вона зовсім нешкідлива. І якщо з нею правильно поводитися, то шкоди вона вам не завдасть.

Образа, якщо не намагатися її поселити в своєму будинку, прекрасно живе на волі й ніколи нікого не чіпає. Але всі спроби заволодіти Обра­зою, зробити її своєю, закінчуються завжди плачевно...

Це звірятко дуже маленьке і спритне, воно може випадково потрапити в тіло будь-якої людини. Людина відразу це відчує - їй одразу стає прикро.

А звірятко кричить людині:

Я ненавмисно попалося! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Я хочу до мами!

Та люди давно розучилися розуміти мову тварин, особливо таких маленьких звіряток.

Є люди, які відразу відпускають Образу. Але є й такі, які ні за що не хочуть її відпускати. Вони відразу називають Образу своєю і носяться з нею, як з найдорожчою іграшкою. Постійно думають про неї і навіть уночі прокидаються від набридливих думок про неї.

А Образі все одно не подобається жити з людиною. Вона крутиться, шукає виходу, та сама вона ніколи не знайде шляху. Таке ось звірятко.

Та й людина теж стиснеться і ні за що не випускає вже свою Образу. Шкода віддавати. А те звірятко голодне, і їсти йому дуже хочеться. Ось і починає воно потихеньку їсти людину зсередини. І людина це відчуває: то там заболить, то тут. Так болить, що сльози котяться з очей. Але оскільки вона не розуміє, від чого це, то й не пов’язує це нездужання з образою. А далі людина звикає до неї від безвиході, й Образа теж потихеньку звикає до свого господаря: їсть, росте, жиріє і зовсім перестає рухатися.

Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктуєть­ся і смокче, і гризе. Так і кажуть про таких людей: «Образа гризе».

І, врешті-решт, Образа так приростає до людини, що стає її части­ною. Людина з кожним днем слабшає, а Образа всередині все товстішає і товстішає.

І невтямки людині, що тільки й треба - взяти і відпустити Образу! Нехай собі живе, в своє задоволення і буде знову маленькою, спритною і худенькою!

І людині без неї легше живеться, бо від Образи вона часто плаче і хворіє.

Образа - це таке маленьке звірятко. Відпусти його, нехай собі біжить до мами!

Мішок картоплі

Притча про те, як ніколи не гніватися

Учень звернувся до учителя:

— Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Навчи й мене бути таким.

Учитель погодився і попросив учня принести картоплю та прозорий пакет.

— Якщо ти на кого-небудь розсердишся і затаїш образу, - сказав учи­тель, - то візьми цю картоплину. З одного її боку напиши своє ім’я, з ін­шого - ім’я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.

— І це все? - здивовано запитав учень.

— Ні, - відповів учитель. - Ти повинен завжди цей мішок носити з собою. І щоразу, коли на кого-небудь образишся, докладати в нього кар­топлю.

Учень погодився.

Минув певний час. Пакет учня поповнився ще кількома картопли­нами і став уже досить важким. Його дуже незручно було носити. До того ж та картопля, яку він поклав на самому початку почала псуватися. Вона вкрилася слизьким гидким нальотом, деяка проросла, деяка зацві­ла і стала видавати різкий неприємний запах. Учень прийшов до вчителя і сказав:

— Це вже неможливо носити з собою. По-перше, пакет занадто важ­кий, а по-друге, картопля зіпсувалася. Запропонуй що-небудь інше.

Але вчитель відповів:

— Те саме, відбувається і в тебе в душі. Коли ти на когось злишся, ображаєшся, то в твоїй душі з’являється важкий камінь. Просто ти цього відразу не помічаєш. Потім каміння стає більшим. Учинки перетворю­ються на звички, звички - в характер, який породжує смердючі пороки. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він занадто важкий, щоб носи­ти його постійно з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати за всім цим процесом збоку. Щоразу, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.

катехизу підготувала Наталія Мельничук,
катехит Івано-Франківської архиєпархії

(взято з Катехитичного посібника "Милосердні, як Отець")