Біблійний апостолят та катехиза дорослих

В одному з «найреволюційніших» розділів Догматичної кон­ституції про Боже Об’явлення Dei Verbum — «Святе Письмо в житті Церкви» — соборові Отці стверджують, що «вірні христи­яни повинні мати широкий доступ до Святого Письма» (DV, 22). Це твердження до сьогодні не втратило анітрохи своєї актуальності: Церква й далі «продовжує брати з трапези і Божого слова, і Тіла Христового хліб життя і по­давати віруючим» (DV, 21).

Для здійснення цієї мети Другий Ватиканський собор визна­чив головні напрямні. Йдеться перш за все про «виготовлення підхожих і правильних перекладів Святого Письма різними мова­ми» (DV, 22). Відтак — про щораз «глибше розуміння Святого Письма», поєднане зі студіями Святих Отців і Літургії, щоб «так дослідити і викласти божественні Писання, щоб… могти з успіхом подавати народові Божому пашу Священного Писання» (DV,23). Також соборові Отці не забувають пригадати, що й усе богослов’я спирається, «немов на фундамент, на писане Боже Слово…, дослі­джуючи у світлі віри всю правду, основану на таїнстві Христовім», називаючи студії Святого Письма «душею богослов’я» (DV, 24).

Однак Собор не забуває ані на хвилину про те, що стане його найбільшою характерною рисою і специфікою, — пастирський ви­мір. І тому спрямовує всі ці «переклади», «дослідження» і «сту­дії» до їхньої правдивої мети — «служіння слова, тобто, до пастир­ської проповіді, катехизи та всякого християнського вишколу» (DV, 24).

Через тридцять вісім років (чомусь на думку приходять 38 ро­ків хвороби хворого з Бетесди з Євангелія від Йоана, які нагаду­ють сумні роки перебування Ізраїлю в пустині через страх увійти в обіцяну землю) після появи Dei Verbum з’являється ще один доку­мент Папської біблійної комісії – «Пояснення Святого Письма в Церк­ві», який говорить про використання Святого Письма в пастирсько­му служінні.

Цікаво, що на відміну від Dei Verbum, «Пояснення» ставить на перше місце катехизу, а лише потім – проповідь, а замість «уся­кого християнського вишколу», говорить про «біблійний апостолят».

Визначмо основні поняття та сфери діяльності катехизації, проповіді й біблійного апостоляту.

Катехиза (гр. катехизіс — «голосне повчання»). Цим термі­ном окреслюється окремий метод, якого дотримувалися апостоли й перші проповідники Євангелія. Він полягає у звіщанні Христо­вої вістки, щоб приготовити оглашенних до хрещення та надати їм моральної формації. Метод походить із рабинських шкіл, у яких учні вивчали напам’ять отриману науку, повторюючи слова сво­го вчителя. Догматичне навчання катехизму охоплювало в осно­вному Символ віри. Моральне навчання мало містити список хиб, яких християнам слід уникати, і список чеснот, які вони повинні виховувати в собі. До цього «методич­ного» визначення катехизи, поданого проф. Герібаном, потрібно додати ще більш «предметний» — з «Пояснення» Біблійної комісії, яка говорить про «історичний контекст Божественного Об’явлення», про персонажі й події як Старого Завіту, так і Нового, які треба «пізнати і пояснити». Іншими словами, для біблістів катехиза — це метод, а для катехитів Біблія — це зміст катехизи.

Щодо проповіді «Пояснення» вказують на важливість засто­сування біблійних текстів до теперішніх потреб християнської спільноти, зокрема, на потребу збереження їх основної риси — бути доброю новиною про спасіння, дароване Богом. Цікаво за­уважити, що сама конституція Dei Verbum не говорить про «євангелізацію», а «Пояснення» поміщають її в контекст «інкультурації». Ще в 2002 році теперішній папа Бенедикт XVI у виступі на конгресі «Комунікація і культура: нові шляхи для євангелізації в третьому тисячолітті» окреслив євангелізацію як «комунікацію слова, — слова, що є більше від звичайного слова: це спосіб життя, ба, навіть саме життя». А в 2000 році, звертаючись до катехитів і вчителів релігії з нагоди Ювілею, він писав: «Євангелізувати — означає показати дорогу до щастя, навчити мис­тецтва життя. Ісус на початку своєї публічної діяльності каже: «Послав мене нести Добру Новину бідним (дослівно: євангелізувати бідних)» (Лк. 4:18); а це означає: я маю відповідь на ваше основне питання; я вам покажу дорогу життя, дорогу до щастя — ба, навіть: я є тією до­рогою[1]».

Біблійний апостолят, згідно з «Поясненням», має на меті озна­йомити зі Святим Письмом як Словом Божим і джерелом життя. І тут «Пояснення» приписують деякі завдання, що були окреслені в Dei Verbum тільки як напрямні. Йдеться, зокрема, про переклади Святого Письма на різні мови та розповсюдження цих перекладів. А також про формування біблійних груп, проведення конференцій про Святе Письмо, біблійних тижнів, видання періодики та кни­жок на біблійну тематику.

Святіший Отець Іван Павло II у листі-зверненні до Генераль­ної асамблеї Світової католицької федерації для біблійного апостоляту, яка проходила в Банґалорі (Індія) в 1984 році, зазначає, що метою біблійного апостоляту є «допомогти всім віруючим мати легкий доступ до Слова Божого так, щоб його вістка могла надих­нути їхнє життя», наголошуючи, що «праця біблійного апостоля­ту не є чимось приватним, а є справою цілої Церкви»[2].

У наступні роки Церква присвятила велику увагу, зокрема, цьому аспектові «легкості». Здійснено чимало перекладів Свято­го Письма на різні мови, Святе Письмо стало набагато доступні­шим, а зважаючи на величезну кількість коментарів і пояснень, також і «легшим». До цього додався ще й «практичний» аспект читання Святого Письма: прочитане, розважане, молене слово має бути втілене в життя, тобто, Божа любов, відкрита у Святому Письмі, має бути «втілена» у братській лю­бові, харитативній діяльності, служінні іншим. Для того, щоб ще більше наблизити Святе Письмо до людей (чи, так би сказати, зробити його ще легшим), деякі науковці-біблісти (наприклад, Карло Местерс) вирішили навіть виходити безпосередньо з жит­тєвої ситуації вірних, відкриваючи в такий спосіб Боже Слово, яке промовляє до кожного.

Такий розвиток біблійного апостоляту, без сумніву, дав дуже по­зитивні наслідки в пастирській діяльності Церкви, хоч не бракувало й «відхилень». Не бажаючи входити в подробиці деяких можливих негативних наслідків перенаголошення на «практичному вимірі» Божого Слова, хотів би все ж таки сказати, що Церква сьогодні й у цьому досягла певної рівноваги.

Окресливши таким чином сфери компетенції кожного з трьох основних напрямків пастирського служіння Церкви, тоб­то, катехизації, проповіді-євангелізації та біблійного апостоляту, спробуймо тепер визначити відношення і точки дотику катехиза­ції і біблійного апостоляту.

Насамперед хочу наголосити, що йдеться не про альтернативні напрямки пастирського служіння Церкви, а про такі, що себе на­взаєм доповнюють. Не йдеться про те, щоб вибрати одне або інше, ані про заміну одного іншим. Ми не можемо мати доброї катехи­зації без якісного біблійного апостоляту, але так само біблійний апостолят, який не перейде в катехизацію, залишиться безплідним, нереалізованим, інакше кажучи — непотрібним.

Повертаючись до біблійного визначення катехити як методу по­вчання в підготовці до прийняття Святих Таїнств і моральній фор­мації віруючих, можна сказати, що завданням біблійного апосто­ляту натомість є запропонувати передусім зміст цього навчання. Тут вистачає знову пригадати собі вказівки Dei Verbum щодо пе­рекладів Святого Письма, його пояснення та розповсюдження, щоб кожен віруючий мав вільний доступ до самого джере­ла вічного життя. Здається, що часом ми аж надто захоплюємося різними методами, бажанням бути практичними, наблизитися до людей, втілити свою віру в конкретні прояви любові і милосер­дя, — настільки, що навіть забуваємо про сам зміст Євангелія! Ми намагаємося запропонувати світові у Святому Письмі те, що він шукає, чого він потребує: ми говоримо йому про любов, свободу, прощення, але забуваємо інколи навіть згадати про Бога!

Чому так стається? І чи можна в якийсь спосіб цьому за­радити? Думаю, що суть проблеми — у нашому бажанні все концептуалізувати, усе зрозуміти, всьому надати сенс. Бог стає «ідеєю», «філософським концептом», а не живим втіленим Бо­гом. Можливою розв’язкою було б повернення до того, що колись ми називали «історією спасіння» — у сенсі історії, яку Бог роз­повів нам в Ісусі Христі, а не тільки історії про Бога. Замість того, щоб отримувати зі Святого Письма абстрактні ідеї та концепції, йшлося б про те, щоб розповісти життя Бога в Ісусі Христі. Така пропозиція не є цілком теоретична, а основується на одному, на жаль, рідкісному біблійному катехизмі, укладеному о. Іваном Рудовичем у 1929 році, де всі правди віри представлено в їхньому іс­торичному контексті Божого Об’явлення.

Ще одним аспектом біблійного апостоляту в рамках катехизації є, на мою думку, обов’язкове планування пастирського служін­ня Церкви. Щоб здійснити біблійний апостолят, потрібне плану­вання, потрібна візія, яка відповідає учительству Церкви, прислу­хається до нього та реалізує його в щоденному житті.

А для того, щоб краще усвідомити, що Святе Письмо не є «за­собом» для осягнення чогось, хочу предста­вити вашій увазі «правила пізнання святих Слів, отримані з них самих» (regulae cognoscendi sacras Literas ex ipsis desumptae), узяті зі славнозвісного твору Матія Флація «Ключ до Святого Письма» («Clavis Scripturae sacrae»):

  1. 1. Оскільки кожну добру річ треба просити в Бога, просімо в Нього, зокрема, найбільше з усіх дібр — пізнання Його слова.
  2. 2. Христос прагне як відкрити нам Писання, так і просвітити наші серця для розуміння Писань.
  3. 3. Святий Дух є і автором Писань, і їх тлумачем: отже, їх можна зрозуміти лише завдяки Його світлу.
  4. 4. У Христі є всі скарби Божої науки і мудрості: отже, нічого не мусимо шукати поза або понад Ним.
  5. 5. Господні дороги рівні: праведники йдуть ними, а безбожни­ки — спотикаються.
  6. 6. Жодна йота, жодна риска із закону не минеться: отже, ніщо у Святому Письмі не може бути зневажене або занедбане.
  7. 7. Усіма способами треба захищати авторитет цього божествен­но об’явленого вчення.
  8. 8. Слід читати Святе Письмо з усвідомленням присутності Бога в ньому.
  9. 9. Саме коли ми звертаємося до Христа, зникає «покривало» як із нашого серця, так і зі самого Писання: не лише тому що ми просвітлені духовним світлом, але й тому що розуміємо мету та аргумент усього Писання, тобто самого Господа Ісуса, з Його стражданнями і дарами. Метою закону насправді є Христос; лише Він є дорогоцінною перлиною і скарбом: якщо знайдемо Його в цьому Господньому полі, — це знак, що ми працювали мудро.
  10. 10. Терпіння дарує мудрість: велику користь пізнанню Бога і Його слова приносять страждання і хрест.
  11. 11. Усе те, що написане, написано для нас.
  12. 12. Потрібна велика, постійна й палка ревність у пізнанні Божих справ; є питомо побожним розважати над Божим законом день і ніч та уважно вивчати Писання.

Саме ці правила показують, що Біблійний апостолят є могутньою формою катехизації для дорослих, тому що виявляє нам, яким чином Христос виховує і навчає через Своє слово кожного з тих, кого Він вибрав і покликав.

 

[1]        Йозеф Рацінґер [Бенедикт XVI]. Нова Євангелізація: Виступ на Конферен­ції катехитів і вчителів релігії, Рим, 10.12.2000.

[2]Lettera di Giovanni Paolo II airArcivescovo di Bangalore, Packhiam Arokia- swamy, e airAssemblea generale della federazione cattolica mondiale per lapostola- to biblico (Vaticano, 6 agosto 1984).

На основі доповіді «Біблійний апостолят як форма катехизації дорослих» (Євангелізація і катехизація дорослих в УГКЦ: Виклики і перспективи: Матеріали конференції (Львів, 16-17 червня 2008 р. Б.) / Упорядник Андрій Козіброда, Львів 2009).

о. Тарас Барщевський

За матеріалами сайту Патріарша Катехитична комісія


Назад

ОднаКнопка