Взято з Катехизму УГКЦ “Христос – наша Пасха”:
Частина Перша: Віра Церкви,
І. Об’явлення Пресвятої Тройці.

«Отож і ми, Владико,
споминаючи спасительні Його страждання,
животворящий хрест, триденне погребення,
з мертвих воскресіння,
на небеса вознесіння,
праворуч Тебе, Бога й Отця, сидіння,
і славний, і страшний Його другий прихід,
Твоє від Твоїх, Тобі приносимо, за всіх і за все»
(
Анафора Літургії святого Василія Великого)

Г. Керигма і Катехиза

53     Святий апостол Павло навчає, що наша віра в Бога та Його Об’явлення народжується як відповідь на почуте Слово (див. Рм. 10, 17). Тому Церква від початків, як читаємо в Діяннях апостолів, звіщала воскреслого Христа (грецькою керигма) і навчала віри (грецькою катехиза) (див. Ді. 2, 14-41). Керигма – це звіщання пасхальної події смерті та воскресіння Христа, виявлене у свідченні життя християнської спіль­ноти. Керигма поєднується із закликом увірувати в Ісуса Христа. Віра ж веде до навернення, прийняття Хрещення та готовності йти за Христом: «Так вірую і не посоромлюсь, і перед народами віру цю ісповідую, і за ісповідання своє і душу свою покладу»[44].

54     Катехиза – це тлумачення християнського вчення, яке служить приго­туванню оглашенних до Хрещення, воцерковленню вірних та поглиб­ленню їхньої віри (містагогія). Приклади апостольської катехизи зна­ходимо зокрема в Першому посланні апостола Павла до Корінтян, де апостол відповідає на питання віруючих та з’ясовує зв’язок між вірою і щоденним життям. Метою катехизи – основного діяння Церкви – є навчати й виховувати у вірі християнина та провадити його до сопричастя з Ісусом Христом та церковною спільнотою. Катехиза має систе­матичний характер і висвітлює християнське розуміння особистого та суспільного життя віруючих людей у світлі вчення Христа та Церкви.

1. Передання Святих Отців Церкви

55     Апостольську проповідь Євангелія продовжили Отці Церкви, з яких першими були учні апостолів: святий Климент, Папа Римський, свя­тий Ігнатій Богоносець і святий Полікарп зі Смирни. їхнє навчання та свідчення віри було прийняте від Христових Апостолів, тому має особливу пошану в християнській спільноті.

56     Святими Отцями називаємо тих, які проповідували Євангеліє в істин­ності вчення та святості життя і були визнані Церквою. Тому й звіща­ли Благу Вість силою Святого Духа – Духа істини, стаючи для Церкви
Отцями віри й уподібнюючись до апостола Павла, який сказав: «Хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас по­ родив через Євангеліє в Христі Ісусі» (1 Кр. 4, 15-16).

57     Святі Отці Церкви були свідками Апостольського Передання, обстою­вали його чистоту і звіряли з ним своє богословське вчення. У Хрис­ті Ісусі є повнота Божого Об’явлення, однак протягом історії Церква
щораз більше розкриває його глибину. Отці Церкви у своїх пропові­дях і тлумаченнях поглиблювали розуміння Апостольського Передан­ня і соборно сповідували його. їхня спадщина є невід’ємною части­
ною Святого Передання. Церква протягом літургійного року звершує пам’ять святих Отців, які на вселенських соборах окреслили те, в що завжди, всюди й однодушно вірить Церква.

58     Соборна думка Отців окреслювала зміст віри, завдяки чому вона не­похибно й у повноті істини сповідувалася протягом століть. Визна­чення віри, що їх давали Вселенські собори, дістали назву догматів і стали непорушним ученням Церкви. Цими догматами Отці окрес­лювали правдиве сповідування Таїнства Бога, захищаючи Передання від хибних тлумачень. Передавання віри триває і нині через служіння єпископів – наслідників апостолів. Таке служіння ми називаємо Учи­тельством Церкви, коли єпископи те, що перейняли від апостолів, пе­редають однодумно, завжди і всюди.

59     Соборні догматичні окреслення віри спиралися на згоді (консенсусі) Отців. До соборного мислення Церкви долучилися святі Атанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ніський, Августин, Лев Великий, Кирило Олександрійський, Григорій Великий, Максим Ісповідник, Йоан Дамаскин та інші.

2. Інкультурація Благовісті

60          Христове Євангеліє проповідувано різним народам у багатоманітності їхніх культур[45]. Цей процес названо інкультурацією – вираженням єдиного Передання в багатоманітності місцевих традицій, наближен­ням євангельської проповіді до особливостей культури, мови, способу життя і мислення людей. «Необхідно відрізняти його [живе Передання] від “традицій”: богословських, дисциплінарних, літургійних чи духовних, народжених протягом віків у помісних Церквах. Вони є особливими формами, з допомогою яких велике Передання вира­жається так, як це властиво для цього місця та цієї епохи»[46]. Єдине Передання мало бути виражене в різних культурах, переображених си­лою Євангелія, за словами апостола Павла: «Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати [...]. Для тих, що без закону, я став як без закону, хоч я і не був без Божого закону, бувши під законом Христовим, щоб придбати тих, які без закону[...]. Для всіх я став усім, щоб конче де­яких спасти» (1 Кр. 9, 20-22).

61     Плодом інкультурації Євангелія стало утворення різних християнських традицій: візантійської, латинської, коптської, сирійської, вірменської та інших. Уже від перших століть християнство поширювалося також на землях давньослов’янських племен. У IX столітті святі рівноапостольні Кирило та Методій – солунські брати переклали Євангеліє та тексти богослужінь на зрозумілу для слов’янських народів мову. «Втілюючи Євангеліє в рідну культуру євангелізованих народів, святі Кирило і Методій заклали міцний фундамент для формування й роз­витку тієї культури, а радше багатьох культур»[47]. Серед християнських культур, виплеканих слов’янами, народилася й християнська культура Руси-України, де єдине церковне Передання переросло у власну цер­ковну традицію.

62     Таким чином одне Євангеліє Ісуса Христа втілилося в множинність культур християнських народів, єдине Передання Божого Слова вира­зилося в багатоманітті традицій. Кожна помісна Церква своєю традицією здійснює свій внесок у розуміння цього єдиного Передання.

3. Зростання у вірі: оглашення, просвічення, тайновведення

63     63 Катехиза дорослих у Церкві перших століть відбувалася трьома ета­пами – через оглашення, просвічення і тайновведення. Оглашення (грецькою мовою – катехуменат) починалося з представлення ново­го кандидата християнській спільноті. За згодою спільноти кандидат
ставав оглашенним – його ім’я «оголосили» в спільноті і тепер йому «проголошують» Святе Письмо. Він перебував у притворі храму. Притвор був зовнішнім символом духовного стану оглашенного: він уже покинув світ, але ще не ввійшов у Церкву, храм вірних. Вислухавши під час Божественної Літургії Боже Слово і проповідь, оглашенні по­винні були вийти з храму після молитви церковної спільноти за них – єктенії за оглашенних.

64     Оглашення розпочинало етап, коли оглашенні пізнавали віру та готу­валися до Хрещення. Перед самим хрещенням статус оглашенних змі­нювався на «просвічуваних». У передхрещальних катехизах їх вчили
Символ віри та Господню молитву «Отче наш». Завершувалися передхрещальні катехизи «Огласительним словом», якого оголошував сам Архиєрей.

65     Хрещення вводить в таїнство смерті й воскресіння Христа й було по­чатком тайновведення (грецькою мовою – містагогія). Ставши сопричасником Христових смерті і воскресіння, новоохрещений у Миропо­
мазанні отримує печать дару Святого Духа, а в Євхаристії – поживу життя вічного.

66     Християнське тайновведення в нашій традиції виражається і просто­рово: Хрещення починається в притворі (хрещальні), Миропомазання уділяється в храмі вірних, а Причастя – на порозі святилища. Новоохрещені зодягаються у світлі ризи (крижмо), які в давнину одягали впродовж цілого Світлого тижня. Ці ризи означають радість нового життя у Христі й очікування повноти зустрічі з Богом – у зновупришесті Христа.

4. Середовища передавання віри: сім’я, народ, церковна спільнота

67     Першим середовищем передавання віри є сім’я. Батьки виховують у вірі своїх дітей прикладом життя і словом молитви. Вони навчають ді­тей Євангелія і свідчать його своїм життям, стаючи для них першими
катехитами. По-християнськи виховуючи дітей, батьки створюють у сім’ї особливу атмосферу спільної молитви перед іконами, святкуван­ня неділь і свят.

68     Діти, слухаючи Боже Слово з уст батьків, уже змалечку входять у духовне життя, збудоване на молитві і святому таїнстві Євхаристії. Доростаючи до зрілого віку, діти з допомогою батьків зростають у благодаті, отриманій у таїнстві Хрещення, вчаться перемагати зло і творити добро. Отримана від батьків спадщина віри є для дітей запорукою вічного життя. Для дозрівання дитини у вірі велике значення має побожне життя хресних батьків і членів родини. Християнські ро­динні звичаї прищеплюють дітям християнський погляд на народжен­ня і смерть людини, створення сім’ї та сімейні взаємини, розвивають почуття приналежності до церковної спільноти і свого народу.

69     Кожен народ є спільнотою з власною історичною пам’яттю, своєю батьківщиною і працею заради процвітання і вдосконалення. До народів Христос посилає апостолів: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі
народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Християнізація на­родів полягає в поступовому формуванні християнського світогляду
та життєвого укладу. Християнська культура народу є засобом переда­вання віри з покоління в покоління. Вона ж виховує в народі любов до Батьківщини, жертовне служіння її благові, чесне ставлення до праці,
зміцнює сімейні, родинні та суспільні зв’язки. Виявом взаємопроникання Євангелія і культури народу є помісна Церква.

70     Церква, єдина й водночас багатоманітна, є прообразом сім’ї народів, рівних і різних. їм усім Церква проповідує шлях спасіння: «Проповіду­вання Церкви вірогідне і тривке, бо через нього пролягає одна дорога спасіння по всій землі»[48]. Церква у служінні спасінню народів черпає наснагу із споглядання Пресвятої Тройці – Божественної спільноти Осіб, яка є одним Богом. Вона ж запрошує: «Прийдіть, народи світу, поклонімось Богові в трьох особах [...]: Святий Боже, що все твориш Сином, за співдіянням Святого Духа! Святий Кріпкий, що нам Отця об’явив і в світ послав Святого Духа! Святий Безсмертний і Душе-Утішителю, що від Отця виходиш і в Сині перебуваєш: Тройце Свята, – слава Тобі!»[49]



[44] Іларіон, Ісповідання віри.

[45] Див. II Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes [«Радість і надія»], 53.

[46] Катехизм Католицької Церкви, 83.

[47] Іван Павло II, Апостольський лист Orientale Lumen [«Світло Сходу»] (2 травня 1995), 7.

[48] Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 20, 1.

[49] Квітна тріодь, Неділя П’ятдесятниці, Вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».

Назад

ОднаКнопка