Lixtarik
Multiki
Namisto

Комісія була створена
Декретом Блаженнішого Любомира (Гузара)
15 червня 2010 р. Б.
для координації
катехитичної діяльності УГКЦ
в межах України

Бути милосердним – це…

Катехитичне заняття для учнів підліткового віку
Мета. Закріпити знання про діла милосердя. Усвідомити важливість чесноти милосердя і в чому вона полягає. Заохочувати бути милосерд­ним повсякчас.

Необхідні матеріали:

  • велике серце, вирізане з картону; маленькі вирізані сердечка для кожного учня;
  • записані на окремих картках 14 діл милосердя;
  • картки зі списком біблійних посилань — для кожного учня або на двох учнів, Святе Письмо для кожного учня;
  • запис казки «Милосердна пані»;
  • текст «Чеснота милосердя "не ходить" одна» — для кожного учня (див. Завдання 1, п. 6);
  • чотири аркуші із запитанням і місцем для відповіді (див. Завдання 2, п. 6);
  • молитва і цитата уроку, записані на образочку чи гарно оформленій листівці — для кожного учня.

Хід заняття

Цитата уроку

«Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів наймен­ших — ви мені зробили... те, чого ви не зробили одному з моїх братів най­менших — мені також ви того не зробили».

(Мт. 25, 40. 45)

1. Що таке милосердя?

Завдання 1

Роздати учням вирізані сердечка, хай кожен напише слово (чи де­кілька слів), яке асоціюється з милосердям. (Миле серце, любов, доброта, щедрість, доброзичливість, ласкавість...)

Результати наклеюємо на велике серце, вирізане з картону.

Робимо висновки:

  • милосердя — діяльне прагнення допомогти кожному, хто потребує. Воно є втіленням високої любові до ближніх;
  • милосердя — це милість серця, жалісливість, м’якість, співчуття, ніжність, любов до людей. Милосердя — це не слабкість, а сила, тому що милосердя притаманне людям, які здатні прийти на допомогу. Бо здат­ність співчувати, співпереживати — це ознака духовної зрілості особис­тості.

Завдання 2 (для повторення діл милосердя)

Ділимо учнів на пари і пропонуємо їм 14 карток з ділами милосер­дя — нехай виберуть собі по одній-дві картки. Хвилин 3-5 готують пан­томіму, яка відображатиме обране діло милосердя, і представляють її. Усі відгадують пантоміму.

2. Історія розвитку чесноти милосердя у суспільному житті

Саме милосердя виникло задовго до того, як люди придумали слово «милосердя». У Стародавньому Римі, в Афінах багаті городяни намагали­ся допомогти людям, які потребували їжі, одягу. Влаштовували громадсь­кі трапези, роздавали співгромадянам гроші, одяг, їжу — це було звичаєм. Допомога бідним була обов’язком для багатих, а не добровільною акцією. Бідняки не просили допомоги, вони вимагали її як свого законного пра­ва. Сам лад суспільства вимагав благодійної діяльності.

Водночас у Стародавньому Римі й Афінах відкидали гуманне став­лення до людини у суспільстві. Про це свідчить рабство, гладіаторські бої і деспотизм тогочасних правителів. Суспільні відносини будувалися на силі та розумі людини, на її вмінні говорити і переконувати інших.

У Древній Русі чеснота доброти також проявлялася як заступництво більш сильних над слабкими. Зачатки милосердя на тому етапі розвит­ку суспільства були, але вони припускали наявність сильного і слабкого. Пізніше цю думку спростували.

Із приходом в суспільне життя християнства погляд на людину змі­нився.

Володимир Мономах у своєму «Повчанні» аналізує підхід христи­янства до людини. Мотивом милосердя, на його думку, є «богобоязкість і надія на Його милість».

У часи середньовіччя найважливішою вимогою до чесноти було віддалення людини від світу, тобто від людей. Також вимогами були: презирство до світу, до потреб людини, до тіла, до радощів і насолод, до земного щастя, до багатства і слави. Товариство сприяло пробудженню агресії: це виявлялося в численних війнах, в рабовласництві. Надання допомоги людині породжувало борг, тобто людина, яка прийняла до­помогу, повинна була пам’ятати, що вона зобов’язана своєму помічни­кові.

Поступово суспільні цінності змінювалися, що призвело до переходу в епоху Ренесансу (Відродження), характерною рисою, якої стало визнан­ня інтересів і прав людини. Виникло таке поняття, як гуманізм, центром якого є людина. Попов А. А. вважає, що метою гуманізму є розвиток ро­зуму, щоб зрозуміти себе і свої відносини з іншими людьми, зі світом; збагатити свої відносини з людьми, стати здатним самореалізовуватися в любові до ближнього. На відміну від середньовічних поглядів, які визна­чали людину як низьку істоту, що потребує бути в постійному стражданні, аби підвищити свій духовний рівень, епоха Відродження проголошувала людину, яка щойно народилася, вже гідною поваги, вона проголошувала її як особистість, але яка потребує розвивати свої здібності. Змінилися суспільні норми і правила поведінки. Так, духовні вимоги стали правами й обов’язками людини, правилами і нормами поведінки, закріпленими на папері.

В епоху становлення буржуазного ладу, після Великої французької революції загострилася боротьба проти «фальшивого християнського милосердя». Спеціальним декретом милостиня була оголошена прови­ною, тому всіляка благодійна діяльність була заборонена.

На більш пізніх етапах розвитку буржуазного ладу філантропія (філантропія — заступництво, матеріальна допомога, яку подають панівні класи експлуататорського суспільства незначній частині бідного населення; благодійність) зно­ву стала в пошані у буржуазії. Спочатку власники мануфактур позбавля­ли людей роботи, а потім намагалися їм допомогти милостинею.

Такий прояв милосердя, як благодійність, на цьому етапі розвитку сус­пільства знищував людську гідність бідних і звеличував гідність багатих.

У взаєминах людей в епоху буржуазного ладу велике значення мало становище людини в суспільстві. Взаємовідносини між вищими класами не мали відтінку гуманності, велику роль у взаємодопомозі відгравали гроші. Альтруїзм (альтруїзм — безкорисливе піклування про благо інших і готовність жертвувати для інших своїми особистими інтересами; протилежне до егоїзму)не був притаманний людям того часу. Люди ж нижчих станів, навпаки, проявляли турботу один про одного і намагалися нада­вати підтримку.

Можна зробити висновок, що на різних щаблях розвитку суспільства уявлення про гуманізм і милосердя змінювалося. Апогею (апогей — найвищий ступінь чого-небудь; вершина, розквіт) гуманістична думка досягла в епоху Відродження. У наш час також точаться суперечки щодо визначення правильних поглядів на милосердя. Хоча ми розуміємо, що Святе Письмо вже давно дало відповідь на це питання!

Спірним питанням є й об’єкт прояву милосердя. Соціальний психо­лог, філософ Еріх Фромм виступає за те, що «немає досягнення в тому, щоб любити людину однієї з тобою крові. Любов проявляється тільки тоді, коли ми любимо тих, кого не можемо використовувати в своїх ці­лях». Дехто вважає, що найперше потрібно полюбити рідних, а потім вже інших людей. А деякі філософи схиляються до думки, що потрібно люби­ти чужих, а не близьких, бо любов до рідних — це нібито не справжня, а егоїстична любов.

Суперечки точаться і з приводу того, якою категорією повинна бути гуманність. Володимир Мономах вважає її духовною категорією, Джон Локк — категорією права і держави (повинна бути закріплена в законах), Іван Тимофійович Фролов — категорією суспільних відносин.

Перш за все милосердя є категорією духовною, але водночас не мож­на заперечувати її суспільну природу, оскільки людина виховується в сус­пільстві.

3. Мотивація до милосердя

Філософи обговорюють мотиви здійснення добрих вчинків.

Виділяють такі мотиви милосердя:

  • піднесення себе у власних очах (цей мотив негативний);
  • бажання відповідати моральній нормі (цей мотив сприяє подаль­шому конструктивному розвитку мотивації, є основою для цього);
  • реакція суспільства на вчинки (це зовнішній мотив);
  • найвищою сходинкою розвитку мотивації вважають емпатію (внутрішній мотив) (емпатія (англ. етраthу від (грец. раthо) — співпереживання) — розуміння від­носин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання. Емпатія пов’язана з прийняттям іншої людини такою, якою вона є. Емпатія базується на почут­тях, а не залежить від інтелектуальних здібностей. Значення емпатії: хто уважно слухає, той може зрозуміти, що думає, відчуває інша людина (це з’єднує людей); емпатія під­тримує сприйняття іншого таким, яким він є; емпатія дає змогу ліпше розуміти інших, дарує їм радість від того, що хтось їх розуміє).

Таку мотивацію подають нам люди — філософи, психологи. А ми за­раз складемо мотивацію, яку дає нам сам Бог через Святе Письмо.

Праця зі Святим Письмом

Роздаємо кожному учню або парам картки зі списком біблійних по­силань. Учні шукають у Святому Письмі цитати, читають їх і формують на їх основі мотиви, що спонукають до милосердних учинків. Записують на дошці і в зошиті. Робимо це всім класом або в групах.

(Очікувані відповіді не подаємо. Вони лише мають допомогти вчите­лю правильно направити думку учнів).

Прип. 19, 17: Бог відплатить за вчинене добро.

Прип. 22, 9: Бог благословляє того, хто ділиться.

Прип. 11, 24-25: Бог примножує статки щедрих.

Пс. 112, 9: Бог прославить того, хто роздає.

Сир. 35, 9-10: Бог повертає всемеро за вчинене добро.

Тов. 4, 7-9: Бог не відвертається від щедрих.

Лк. 14, 12-14: Бог ощасливлює, того, хто не чекає на відплату.

Мт. 5, 7: Бог милосердний до милосердних.

Ді. 9, 36-41: Бог робить чуда для милосердних людей.

Ді. 10, 2-4: Бог вислуховує тих, хто чинить милостиню.

1 Кор. 9, 6-9: Бог любить того, хто дає радо, дає завжди те, що по­трібне.

Гал. 6, 8: Бог дає вічне життя тим, хто «сіє для духа».

Яка мотивація милосердя більше вам подобається?

Для нас, християн, мотивом робити добрі вчинки має бути Хрис- тос — бачити в кожній людині Христа. Див. цитату уроку.

4. Чеснота і обов’язок

Дуже важливо, щоб милосердя було діяльним! У вихованні добрих почуттів велику роль відіграє сім’я. Спочатку у дитини проявляється любов до батьків та близьких потім любов до людей і до людства зага­лом.

Не може бути милосердною людина, яка спеціально створює пробле­ми іншій людині, а потім нібито допомагає їх подолати. Не можемо бути милосердні заради слави, щоб нас хвалили і бачили всі, — це фарисейс­тво!

Неправда, що робити вчинки милосердя повинні лише багаті, які ма­ють гроші. Бо милосердя полягає не лише в грошах. І ділимося не лише тоді, коли маємо надлишок чогось матеріального, бо яка тоді нам заслуга? Пам’ятаєте убогу вдову (див. Лк. 21, 1-4), яка кинула дві лепти у скарб­ничку? Ісус сказав, що вона кинула найбільше!

Часто люди плутають поняття справедливості та милосердя. Вико­нування своїх обов’язків не є милосердям! Тобто коли я зранку після сну застеляю своє ліжко, то я не роблю цим милості батькам, а лише справедливо виконую свій звичний обов’язок! Подібно як у притчі «про милосердного самарянина» священик і левіт виконали закон — не торка­тися чужинця, самарянин же зробив більше: не маючи обов’язку допо­магати, допоміг. Милосердя є вищим від справедливості. Але водночас чеснота милосердя робить нас правдивими людьми, правдивими хрис­тиянами. Правдива чеснота милосердя виділяє християнина з-поміж нехристиян.

5. Фальшиве милосердя

Послухайте українську народну казку, в якій бачимо, як милосердя може бути і фальшивим.

«Милосердна» пані

Була собі пані. Та така... така... От побачите самі яка! Одного разу прийшов до неї дід милостиню просити. Молиться під дверима і про­сить:

—    Подайте, Христа ради! Подайте для спасіння душі, милосердна пані!

Недовго пані думала і вирішила дати старцеві яєчко, а той, щоб по­молився за спасіння її душі. От вона кличе діда до себе й каже:

—    На тобі, дідусю, яєчко, з’їж та помолися за мене Богові!

Дід узяв яйце, подякував і пішов. А пані й думає: «От добре, що я дала йому те яєчко, що вже жалувати! Лишень би він не забув!» Та й гукає услід дідові:

—    Діду, діду! Вернися!

Дід подумав, що пані ще щось йому хоче дати. Вернувся, кланяється, а пані питає:

—    Діду, діду! Чи ж я тобі дала яєчко?

—    Дали, пані. Нехай Господь спасе вашу душу! Нехай вам і вашим діточкам дасть здоров’я.

—    Добре, йди собі, — каже пані, бо зрозуміла, що дід не забув, що вона йому подарувала.

Але подумала-подумала пані та й знову гукає діда:

—    Агов, діду, вернися!

«Що ж таке?» — думає дід, вертаючись.

А пані знов його питає:

—    Діду, діду! Чи ж я тобі дала яєчко?

—    Дали, пані. Нехай Господь спасе вашу душу! Нехай вам і вашим діточкам здоров’я дасть! Нехай вам панувати!

«Ну, добре, — думає пані. — Нехай же молить Бога, нехай пам’ятає!»

Пішов дід швидесенько.

«Ой, забуде, забуде!» — думає вона та й знов його гукає:

—    Діду, діду! Вернися!

Вертається знов дід, пані не дала йому і з двору вийти. Підійшов, а пані знов питає:

—    Чи я тобі, діду, дала яєчко?

Дід зрозумів, у чому справа та й розсердився:

—    Та дали, — каже, — бодай вам дихати не дало! Подарували те жалю­гідне яєчко, та все мені очі вибиваєте! Заберіть його!

Та й кинув пані яєчко.

«О-о-о! — думає пані. — Через того діда і спасіння душі пропало і яєч­ко розбилося».

6. Якими ж учинками проявляється милосердя?

Треба визнати, що чеснота милосердя «не ходить» одна. Поруч із нею завжди є інші християнські чесноти. У книжечці «Дрібні справи» автор Марія Браун-Галковська пише: «Коли я була маленькою дівчинкою, моя бабуся часто говорила мені, що панночка завжди повинна сідати на крає­чок крісла, щоб могти в кожну мить швидко встати і комусь послужити».

Завдання 1

Кожен отримує текст «Чеснота милосердя “не ходить” одна» для са­мостійного опрацювання. Цей текст має допомогти виконати у групі за­вдання 2.

Чеснота милосердя “не ходить” одна

Чеснота милосердя “не ходить” одна. Інші християнські чесноти за­вжди поруч.

Чеснота послужливості тісно переплітається з учинками милосердя: підняти якусь річ, що випала з рук, пришити ґудзик, піти до магазину, подати чаю, підсунути крісло, пошукати загублену річ тощо.

Чеснота тактовності допомагає думати про інших, ставити себе на їхнє місце, вчуватися в їхні потреби: стишити радіо, коли хтось хоче спа­ти, вимкнути телевізор, коли хтось хоче поговорити, сісти так, аби для ін­шого було місце, не займати ванни, коли хтось поспішає, не розповідати всім про чиїсь проблеми, бачити заклопотаного, допомагати так, аби не акцентувати на чиїйсь слабкості, робити зауваження так, щоб не пора­нити.

Чеснота вибачення провокує на хвилинку перейнятися чиїмись справами, труднощами, клопотами, задуматися над причинами певної поведінки, помислити про прагнення і мрії іншої людини.

Чеснота співчуття виховує вміння співпереживати з іншою люди­ною. Це зменшує відчуття самотності. Важливо вміти переживати не лише смуток іншої людини, а й її радість з приводу якогось успіху, щас­ливої події, радісної вістки.

Завдання 2

Ділимо учнів на чотири групи. Кожна група отримує аркуш з одним із чотирьох запитань:

— як я можу бути милосердним удома (в сім’ї);

— як я можу бути милосердним у школі;

— як я можу бути милосердним з друзями;

— як я можу бути милосердним з ближніми (знайомими і чужими людьми).

У групах учні готують свої відповіді. Вони можуть їх навіть проілюс­трувати. Нехай опишуть кілька конкретних учинків.

Висновки

Ви гарно попрацювали і вже знаєте, як можна проявляти милосер­дя. Та простіше про це говорити, аніж робити. Не раз учинок милосердя

може принести розчарування, бо хтось не зрозуміє, не подякує чи навіть насварить... Матір Тереза говорила: «Не знеохочуйтесь, якщо в цьому ви не осягнете результатів одразу. Немає причин для занепокоєння чи зне­охоти, пам’ятайте, що одне найважливіше: молитва». Тому запрошую вас до молитви.

7. Молитва «Велике серце»

Ісусе, Ти ніколи не засуджував людей. Ти завжди заступався за бід­них та покривджених. Твоє серце завжди відкрите для нас, людей. Святе Письмо називає це милосердям.

Даруй нам Твоє милосердя, щоб ми милосердно ставилися до самих себе. Часто ми безжально трактуємо власні помилки і слабкості. Постій­но засуджуємо себе. Тому просимо: даруй нам серця, які уміють прощати і співчувати, замість засуджувати.

Коли я маю милосердя до себе, тоді відкриваю серце для людей, котрі не вміють прийняти самих себе.

Прагнемо милосерднішого світу, ніж наш. Дай, аби Твій дух мило­сердя все глибше проникав у наші серця, щоб вони ставали великими і щедрими.

(«Доторкнись». Ансельм Грюн)

8. Домашнє завдання

Згадайте казку про «милосердну» пані. Подумайте, які ще можуть бути приклади фальшивого милосердя і як його виправити. Пам’ятайте: якщо даєш, давай щиро!

Вивчіть напам’ять цитату уроку і знайте, де вона є в Святому Письмі: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили. те, чого ви не зробили одному з моїх братів наймен­ших — мені також ви того не зробили» (Мт. 25, 40. 45)

9. Висновок

Святе Письмо навчає: «Більше щастя — давати, ніж брати» (Ді. 20, 35)

Прояв милосердя виявляє любов до людини, воно робить людину ліпшою, збагачує її духовний світ. У людей, які вміють бути милосердни­ми, серця багаті стражданнями і радощами. Вони не залишаються байду­жими до плачу дитини на вулиці, до боязкої ходи старого, до скавулінняпса... Для них важливими є досягнення близьких людей і випадкових знайомих, вони радіють кожному дневі, як можливості збирати скаби на небі своїми добрими ділами. Я вам бажаю бути такими людьми — багати­ми на милосердя!

Святі бо не вдають із себе святих, мерзнучи на зупинках, переминаються з ноги на ногу, сплять часами з півока, вірять в любов більшу від заповідей, завжди поспішають любити, не мають, а тому роздають, такі слабкі, що розсувають гори.

Уміють жити і не дивуватися тим, що відходять, уміють вмирати і не відходити.

(«Дрібні справи» Марія Браун-Галковська)

Додатковий матеріал

Зелена зірка

Одного разу незлічені небесні зорі попросили у доброго Бога, щоб Він дозволив їм відвідати землю. І вирушили в далеку подорож.

Розсипалися зірочки всюди по землі. Деякі з них впали на купол церкви, інші — на дах сиротинця, ще інші — сіли на міську площу, декіль­ка впали посеред квітів, інші — посеред дітей, молоді. Дехто потрапив у притулок для хворих і стареньких людей, решта — до тюрми, в лікарню. Розсипалися просто по вулицях, школах, дитячих будинках.

Збентежено дивилися вони на метушню, безлад, чули сварки і плач, бачили незгоду і смуток, пияцтво, горе і розпач. Тоді вони злякалися і негайно повернулися на небо.

Господь питає:

— Що сталося? Чому ви так швидко повернулися, мої зіроньки?

— Ой, Господи, як там сумно і прикро! — навперебій відповідають зірочки. — Ми там зустріли незгоду і ненависть серед людей! Там стільки смутку і сліз! Люди рідко звертають увагу на те, якими гарними є квіти довкола них! Всюди хвороби, безлад і непорозуміння!

Бог уважно їх вислухав, а тоді запитав:

— А чи справді всі повернулися? А де ж Зелена зірочка?

Зорі враз притихли на хмарах і схилили голівки донизу, щоб подиви­тися де ж загубилася їхня сестриця. — О! — сказав Господь, — вона єдина з усіх залишилася на Землі! Так, її місце там. Там, де немає легкого життя, нема справжнього щастя, миру, вірної любові, щирої радості. Дивіться, ось вона! Лікує хворих, навчає ді­тей, розраджує засмучених, скликає роз’єднаних. Вона — молиться, співає і любить! Вона — Зелена зірочка — це надія, життя і воскресіння для лю­дей! Вона — мій посланець, мій світлий вогник у темряві, який розсипає усім іскорки Божої Любові...

* * *

Одного разу, коли молодший син захворів, мама попросила старшо­го доглянути за братиком, поки вона вирішить кілька термінових справ. Хлопець виконав прохання, але за той час, що сидів удома, втратив дріб­ний заробіток, який йому приносило розповсюдження газет. Хлопчина був сердитий і виписав матері рахунок: «За пильнування дитини — 20 гривень, за приготування обіду для малого — 10 гривень, за втрачений заробіток — 50 гривень. Всього — 80 гривень». Коли мама повернулася додому, діти вже спали. На столі лежав рахунок. Вона сіла і на звороті написала: «За те, що народила тебе, — 0 гривень, за те, що годувала і пле­кала, — 0 гривень, за те, що для тебе працюю, — 0 гривень, за те, що тебе безмежно люблю, — 0 гривень. Всього — 0 гривень»

катехизу підготувала Наталія Мельничук,
катехит Івано-Франківської архиєпархії

(взято з Катехитичного посібника "Милосердні, як Отець")