Мої руки широко відкриті

З часів свого дитинства бабуся розповіла пригоду, яка її надихнула вірою і довір’ям.

Вона попросила батька дозволити їй піти з ним у пивницю. Батько погодився. Та, коли дівчинка хотіла зійти у пивницю, вона побачила, що там немає драбини, хтось забрав її.

— Не можу зійти! — сказала вона, — немає драбини.

— Скачи, — почула слова тата, — я тебе впіймаю! Мої руки широко відкриті.

Дівчинка довіряла своєму таткові. Вона без вагань скочила у темряву, і потрапила у безпечні батькові руки.

Коли я кажу “Я вірю”, — це означає, що я справді вірю в те не тільки своїм розумом, який мені підказує, що мій батько внизу чекає на мене, але й своєю волею, яка мене примушує зробити стрибок у його руки, які ждуть мене.

І справді, цей стрибок — постійний. Ніхто не може стверджувати: “Я стрибнув минулого року. Тепер я на другому боці. Тепер у мене є вже віра”.

Навіть якщо у деяких кризових ситуаціях ми змогли побороти свій страх, наступна криза, в якій ми опинимося, може знову зробити нас боязливими. Віра — це постійний стрибок у Божі руки.

Отож, киньмося в Господні руки, а не в руки людські, бо яка Його велич, таке й милосердя Його.

Назад

ОднаКнопка