Любов Батька

Бабуся розказала історію про одного багатого чоловіка, котрий разом зі своїм сином мав пристрасть до колекціонування творів мистецтва. Вони разом подорожували по цілому світі, збираючи тільки найкращі мистецькі скарби до своєї колекції. Безцінні твори Пікассо, Ван Гога, Моне та багато інших прикрашали стіни їхнього дому.

Старий вдівець із задоволенням дивився на свого єдиного сина, котрий став досвідченим колекціонером творів мистецтва. Треноване око сина і його вміння провадити справи наповнювали батька гордістю за нього, коли вони вели справи з колекціонерами світу.

Але настала зима 1941 року і юнак пішов на війну, щоб захищати свій край. Через кілька тижнів батько отримав телеграму про те, що його син пропав безвісті. Колекціонер з нетерпінням чекав інших новин, боячись, що він, можливо, ніколи вже не побачить свого сина. Через кілька днів його побоювання справдилися. Юнака було вбито, коли він переносив свого приятеля до госпіталю.

Одинокий і прибитий горем старий чоловік зустрів Різдво Христове в тяжкій розпуці.

Вранці в день Різдва його розбудив стукіт у двері. Йдучи до дверей, він дивився на картини, які пригадували йому, що син вже ніколи не повернеться додому. Коли ж він відчинив двері, його привітав солдат, котрий мав у руках великий пакунок.

— Я був другом вашого сина. Я був одним з тих, кого він врятував від смерті, — сказав він, — чи можу я увійти на кілька хвилин? Я хочу вам дещо показати.

Під час розмови батько довідався, що син розповідав усім про любов свого батька до мистецтва.

— Я сам митець, — додав він, — і хотів би дати вам оце.

Коли старий колекціонер розгорнув пакунок, у ньому виявився портрет його сина. Можливо цей портрет не був справжнім витвором мистецтва, але він дуже чітко відображав усі риси юнака. Глибоко зворушений, старий чоловік подякував солдатові, обіцяючи йому повісити цей портрет на чільному місці.

Різдвяний вечір він провів дивлячись на портрет свого сина.

Протягом наступних днів і тижнів він зрозумів, що хоча син і помер, життя його продовжуватиметься в тих, кому він допоміг. Пізніше він дізнався, що його син врятував десятки поранених солдат перед тим, як куля пробила його турботливе серце.

Ці вісті про сина потішали батька і поволі вгамовували біль його серця. Невдовзі портрет сина став для нього найціннішим надбанням, набагато перевищуючи цінністю всі інші речі, яких прагнуть музеї у цілому світі. Це був, як він сказав своїм сусідам, найбільший дар, котрий він будь-коли отримав.

Наступної весни старий чоловік помер. Світ мистецтва завмер в очікуванні. Колекціонер помер, як і його єдиний син, і тому всі твори мистецтва повинні були продаватися на аукціоні.

Згідно з волею того чоловіка, аукціон повинен був відбуватися в день Різдва — в день, коли він отримав найбільший дар. Цей день незабаром прийшов, і колекціонери з цілого світу зібралися подивитись на найкращі в світі твори мистецтва. Повинні були збутися мрії багатьох, котрі зможуть сказати: “Тепер я маю найкращу колекцію”.

Аукціон розпочався з картини, котрої не було у списках жодних музеїв. Це був портрет сина того чоловіка. Аукціонер спитав про першу ставку. В залі запанувала тишина.

— Хто розпочне торгівлю зі $100? — спитав він.

Кілька хвилин ніхто не зронив ні слова, аж тоді хтось з глибини залу сказав:

— Кому потрібна ця картина? Зал схвально зашумів.

— Ні, ми повинні продати це в першу чергу, — відповів аукціонер. Отож, хто візьме цю картину?

Врешті заговорив друг того чоловіка.

— Чи ви не візьмете десять доларів за цю картину? Це все, що я маю. Я знав того хлопця, тому я радий був би мати його портрет.

— Десять доларів, хто більше? — проголосив аукціонер. Але зал мовчав. — Один, два... продано.

Всі почали посміхатися, а дехто сказав:

— Тепер ми можемо про це забути і перейти до справжніх скарбів. Аукціонер подивився на аудиторію і оголосив кінець аукціону. Всі завмерли в замішанні.

— Як то так? — обурився хтось, — ми не прийшли сюди за портретом сина того чоловіка. Як відносно всіх інших картин? Тут їх на мільйони доларів! Вимагаємо пояснення, що тут відбувається.

— Все дуже просто, — була відповідь. — Згідно з волею батька, той, хто бере портрет сина, бере все.

Бабуся усміхнулась, кажучи:

— Ці всі колекціонери мистецтва отримали в день Різдва те саме послання — любов батька. Найбільша радість Отця, Його Син зійшов на землю і віддав своє життя для спасіння інших. Тому, задля любові Отця, кожен, хто бере Сина, бере усе!

Назад

ОднаКнопка