Інстинкт повернення додому

Бабуся каже мені, що ми багато можемо навчитися, спостерігаючи природу навколо нас. Однією з найбільш чарівних прикмет природи є інстинкт повернення додому. Вільшанка, наприклад, на зиму летить до теплих країв. Та весною вона повертається до того самого дерева, до того самого саду будувати своє гніздо.

Лосось залишає річку і подорожує тисячі миль до прихованих, багатих на їжу місць. Коли його життєвий цикл наближається до кінця, лосось повертається до того самого згину річки, де він вивівся. На своєму шляху він долає різноманітні перешкоди та все ж досягає своєї мети.

Бабуся часто роздумує і запитує, чи Бог дає інстинкт повернення додому тільки тваринам.

Насправді Бог помістив у наше єство ностальгію за небом. Слово ностальгія походить від двох грецьких слів, “ностос”, що означає “повернення додому”, і “алгос”, що означає “біль”. Дослівніше це означає невгамовну тугу за домівкою, за рідними місцями. Це внутрішнє прагнення ми всі відчуваємо, але мало хто з нас його розуміє.

Псалмопівець відчував цю внутрішню тугу за домом своєї душі, коли написав: “Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до тебе, Боже. Душа моя жадає Бога, Бога живого, — коли бо прийду і побачу обличчя Боже?” (Пс 42, 1—2)

Святий Павло відтворює ці ж почуття, коли пише до Коринтян: “...ми ж відважні й радше воліємо... вийти з тіла, щоб жити біля Господа. Тому намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом” (2 Кор 5. 8, 9).

Тварини виживають через інстинкт повернення додому.

Наша туга за Божою домівкою є божественний духовний дар. Тут, на землі, ми є чужинці і прочани, що прямують своєю небесною дорогою додому.

Назад

ОднаКнопка