Чи це Бог стукає?

Коли мені доводилось працювати дитячою медсестрою і слухати сердечка своїх маленьких пацієнтів, я закладала стетоскоп на їхні маленькі вушка і давала їм слухати биття їх власних сердець. Дитячі очка світилися від здивування.

Ніколи не забуду тієї хвилини, коли я заложила стетоскоп малій Христині і приклала його до її серця.

— Слухай, — промовила я тихо, — що це може бути?.

Брови дівчинки звузилися розгублено, наче загубилися у таємничому “тап-тап-тап” у її грудях. За хвилину її личко опромінилось радісною усмішкою:

— Чи це Бог стукає? — запитала вона.

Я посміхнулася на цю думку. Очевидно, хтось колись мусив сказати Христині, що Бог бажає увійти в наше серце і вона, повіривши, подумала, що це Бог стукає, щоб увійти до її серця.

Часто роздумуючи над цим епізодом, роблю висновок, що Христина сказала правду. Бог приходить до кожного з нас і ніжно стукає до дверей нашого серця... “От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього” (Одкр. З, 20).

Тож, нехай нашою єдиною реакцією на стукіт Бога буде шарудіння дверей, що відкриваються.

Назад

ОднаКнопка