Боже, це Твої дерева

До найулюбленіших розповідей бабусі належала коротка притча про двох чоловіків, які садили оливкові дерева на власних полях. Вони цілий день гарували, щоб приготувати ґрунт і посадити дерева. Після цього один з них помолився такими словами: “Господи, мої дерева потребують води. Прошу Тебе, зішли дощ”. І рясні дощі впали! Тоді він знову прохав: “Їм треба сонячного проміння!” І Господь скупав їх у сонячному теплі. Пізніше, він взивав до Господа: “Отче, моїм деревам потрібно щось таке, щоб вони стали морозостійкими. Прошу Тебе послати цієї ночі мороз!”

І мороз зійшов та знищив всі дерева.

Тоді чоловік пішов відвідати оливковий сад свого сусіда і здивувався, бо всі дерева були в розквіті. “Як же ж воно так?” — запитав він. На що отримав відповідь: “Коли я молився, я не просив у Бога ні дощу, ні сонця, ні морозу. Я тільки казав: “Боже, це твої дерева, ти знаєш, що їм потрібно. Зішли те, що для них найкраще!”

Бабуся заохочувала нас молитися подібно до того, як це робив другий чоловік. Бог єдиний знає, що для нас найкраще, тож довірмо Йому усе наше життя.

Назад

ОднаКнопка